Як ми уже подали вчора, в Кракові в понеділок, 21 липня ц. р. вмер на удар серця в 69. р. життя один з найвизначніших сучасних українських письменників — проф. Богдан Лепкий.
Б. Лепкий народився в 1872 р. в Бережанщині, був гімназійним жителем, згодом професором української літератури в краківському університеті. В часі світової війна вів культурно-освітню роботу з Союзу Визволення України серед українських полонених у німецьких таборах.
Величавий похорон поета відбувся в Кракові на Раковицькому цвинтарі в четвер 24-го липня при участі тисяч краківських українців. Були теж делегації українців з Ярослава, Сянока й Криниці. Похоронні обряди відправили: Преосв. Кир Григорій Лакота з Ярослава, о. Олександер Малиновський, Апостольський Адміністратор з Сянока, о. кан. д-р Хрущ, парох Кракова, о. кан. Д. Лопатинський, о. сов. С. Дурбак, о. Ю. Кміт і багато інших священиків. Були теж православні священики. В похороні взяли участь проф. Г. Кох, полк. А. Бізанц і інші німецькі достойники, представники Українського Центрального Комітету, Краківського Допомогового Комітету та всіх українських установ. Несли багато вінків. Співав хор "Сурма". Над відкритою могилою промовляли: о. В. Кучабський від Церкви, д-р М. Коновалець від У. Ц. К. і всіх українських установ, проф. д-р І. Раковський від українських наукових установ, м-р Ю. Геник-Березовський від учнів Покійного. Вкінці промовляв ред. Р. Купчинський від письменників і Українських Січових Стрільців, що їх Покійний оспівував у своїх чудових творах. Піснею Покійного "Журавлі" покінчено похоронні обряди. Богдан Лепкий жив і вмер на чужині, хоч ціле життя тужив за своєю рідною Бережанщиною. Його тлінні останки повинні спочити над Золотого Липою в геройській Борежанщині, так чудово оспіваній Покійним.
Вічна Йому Пам'ять.
На могилу Богдана Лепкого
Катон умер, не діждавшися зруйнування Картагіни римськими лєгіонами.
Мойсей умер, не діждавшися входу свого нараду в Обітовану Землю.
А Богдан Лепкий умер, не діждавшися визволення хороброю Німецькою Армією всіх до решти українських земель спід червоного ярма.
Уже впали на антихристову столицю перші бомби суду Божого — захрустіло грізно в самому серці Апокаліптичної звірюки!
А Співець покинув нас!
Покинув нас саме напередодні дня, коли ось-ось уся Україна мала б спалахнути огнем трубних звуків всенародного "Тебе Бога хвалим"!
І не прогомоніли ще добре останні акорди панахид на свіжих ще могилах жертв з кривавих останніх днів червня — а це знову жалібні дзвони, знову похоронна пісня журавлів..
"Кличуть кру-кру-кру,
В чужині умру!"
Виспівав сам собі свою смерть на чужині.
В Кракові, далеко від своєї рідної землі, що її всі радощі й горе виспівав — довелося Йому закрити очі на віки!
З Покійним в'язала мене не одна нитка, розуміється, крім тих, що в'язали з ним кожного з нас українців. Майже всі пісні, що я їх склав до Його натхненних віршів, присвятив я Йому. І мало цього. З Ним особисто я сходився часто. Кілька останніх літ до вибуху польсько-німецької війни, перебуваючи на вакаціях у рідні в Рогатині, я відвідував Його в Черчі, в віллі "Богданівка". Що то ми, бувало, не наговорилися на мистецькі, на музичні теми, — а в кожному Його слові відбивалася велика думка, — думка людини, що її всі снаги клалися жертвою на вівтарі Правди, Добра й Краси! Бувало, що й грав я в Його присутності, грав саме оті наші невмирущі старогалицькі пісні, що вже здавна натхнули Його до не одного безсмертного вірша.
Коли в Його шістдесятлітньому ювілеї між іншими українськими містами також і мій рідний Рогатин узяв участь, вшанував я Його відогранням сонати Бортнянського й варіяцій "У сусіда" Витвицького — двох музичних пам'ятників української старовини, що Він нею так дорожив і любувався. А з якою ніжною любов'ю справжнього жерця краси говорив про світочів усесвітньої музики й інших мистецтв!
Коли до цих часів знав я великих людей тільки з мертвих книжок, в особі Покійного стала передо мною втілена Кальокагатія!
Відійшов Ти від нас, Соловейку галицького села й галицького приходства у вічність, лишивши сотні натхненних пісень! Тепер, коли на широких степах України кипить великий бій з найстрашнішим її гнобителем — воскресає Твій герой Мазепа, гомонить обновленими звуками Твоя пророча пісня про Велике Завтра Батьківщини!
Великі люди вмирають, щоб жити в історії, в живих душах народу. Вогняна оріфлямма Твоєї пісні вестиме нас до дальшого бою за ті Ідеали, що її окрилювали.
Борис Кудрик