Сторінки з полїтичної ґеоґрафії.
І.
Час і простір — се дві форми, якими наша свідомість обхоплює всї явища світа. І хоч як доконечний історичний змисл для справедливого цїнуваня всїх подїй на нашій землї, то простір не менше важний. Ба, можна висловити як загальний досвідний факт, що привикши при розслїдї історичних дїй висувати на перше місце момент часу, часто грубо помиляємо ся що до значіня питаня про простір. Ми, що правда, сего рідко свідомі; бо з огляду на наше індивідуальне житє наші орґани змислів дають нам можливість раз у раз контролювати наші понятя простору. Инакше воно при розслїдї суми людських дїй, як вони виявляють ся в проявах житя держав старого й нового часу. Тут та контроля можлива лиш в обмеженій мірі, і через те наші історичні присуди залежать більше або менше від инших власних поглядів на простір.
Як одиниця, так і весь нарід бере міру своїх поглядів на простір зі всїх досвідів. Ми можемо просто говорити про малопросторні і великопросторні погляди. В сїльських державах первісних народів виявляють ся малопростірні погляди. Сповиті в могутню одежу пралїса, віддїлені дуже часто від сусїдних держав непрохідною, на їх погляд, пущею, вони жиють виключно як внутрішним житєм. Духовний горизонт їх жильцїв сходить ся з ґеоґрафічним. Усяку походячу з внї появу вважаєть ся вдертєм иншого світа, що мусить мати своє власне небо, своє власне сонце, місяць і звізди. І в нашій найкультурнїйшій Европі бувають малопростірні погляди. Саксонець уявляє собі свою країну по найбільшій частинї не як 36-ту частину Нїмецької держави, або 666-ту частину Европи, або й 34.000-ту частину поверхнї землї. Підлягаємо отже простірним помилкам вже що до просторів нашої власної ширшої вітчини. Нїмцї дуже зачудовані, коли дізнаємо ся, що подорож із Берлїна до Кеніґсбергу дальша нїж подорож до Відня або Мюнхена. Віддаленє з Берлїна до Лїндав над Боденським озером і таке само як віддаленє з Берлїна до Інсбрука. З остатної нїмецької зелїзничої стації Ейткунен на зелїзничім шляху Берлїн Петербург доїжджає ся до Берлїна пізнїйше, нїж із Боцена в долинї Адижі.
Цїкаві поблиски падають на наші погляди простору, коли поглянемо на Росію. Віддаленє з Петербурга до Москви рівняє ся віддаленю з Берлїна до Будапешту або Боцена, віддаленє з Варшави до Москви відповідає віддаленю з Берлїна до Риму або Букарешту, віддаленє з Москви до устя Кари в північно-східнім закутку европейської Росії більше-менше таке-ж як дорога Берлїн-Порто в Портуґалїї або Берлїн-середня Алжірія. Коли-ж возьмемо найбільшу довжину в европейській Росії, південно-західну — північно-східну лїнїю з Тучкова (Ізмаїл) на устю Дунаю в Бессарабії, до устя Кари, то мати-мемо віддаленє в воздушній лїнїї поверх 3000 км., віддаленє рівне віддаленю з Берлїна до північної частини Червоного моря або до середущої Ваді Драа, яку можна вважати південною межовою рікою Марокка; воно більше від найбільшої довжини в Нїмеччинї, від лїнїї Базель-Мемель, 2½ раза. При тім европейська Росія поверхнею майже десять раз більше як нїмецькі держави; на другу країну такої самої величини як Росія не було би взагалї місця в Европі.
Ще характеристичнїйші мапи простору, до яких спонукують нас наші малопростірні погляди, коли звертаємо увагу на позаевропейські відносини; Европа-ж творить лише 51-ну частину поверхнї нашої землї. Через те не диво, що в позаевропейських областях ми наражені ще на зовсїм инші мани нїж серед Европи. Европейська Росія творить лише мало що більше половини Сполучених Держав Америки. Hą цїлім просторі Европи така країна як Унїя або Британська посїлість північної Америки, вмі стила ся би лише з бідою, Бразилія вигідно, але для всеї китайської держави треба би ще прилучити до Европи такий простір як увесь Єгипет або Марокко, або майже двічи Нїмеччина, аби вона могла зайняти в Европі той самий простір, що в Азії. Для поміщеня цїлої російської держави, де сама Сибір більша від Европи, треба би Европі бути 2½ раза більшою, а для поміщеня Британської всесвітної держави вона мусілаб бути тричі більша. Така ріка Міссісіппі, рахуючи Міссурі за її горішну течву, взагалї не помістила би ся в Европі, Ніль мусів би плисти від рога Сао Вісенте на крайнім південнім заході Еспанїї до устя Кари, аби аж на азійській землї могти розвити свою дельту, котра знов сама більша як провінція Вестфалїя і поверх 1 1/3 раза така за велика як Саксонїя. Ріка Амазон, що правда, помістила би ся на европейській землї, але її сельвас, ті таємничі, тропічним сонцем розпечені пралїси, що зi 7 раз більші від нїмецької держави, помістили би ся лише в частинї на сумежних Европі частинах моря та островах, а з дуже численних приток сеї величезної як морський залив ріки, з яких зі 20 більші або такі-ж за великі як Рейн, могла би лише дуже мале число найти місць для свого розвою в середущій і східній Европі.
Супроти наведених висше фактів не будемо вже дивуватися, коли мусїти-мемо відчувати позаевропейські малі прояви в европейській перспективі яко великі. Дельта Ґанґеса: Брамапутри майже така-ж велика як Баварія, канадійський озерний світ на межі Унїї та Британської ський озерний світ на межі Унїї та Британської північної Америки з половину такий за великий як Нїмеччина; саме Горішнє озеро займає таку поверхню як Баварія, і ще найменше озеро Онтеріо більше що-до поверхнї від королївства Віртемберґії. Озеро Танґанїка на західній межі нїмецької східної Африки що до поверхнї майже рівне найбільшій пруській провінції і лише трохи менше в Швайцарії, на нїмецькій землї, при найменшій ширинї, відповідаючій пересїчній ширинї верхньо-ренської низини, воно представляло би борозну води, що сягала би від Базеля до нїмецького моря. Його ще більше сусїдне озеро у Вікторії на межі Уґанди і нїмецької східної Африки є що-до простору більше ніж давна Греція в часи свого найвисшого розцвиту й поширеня. Острів Куба від сходу на захід такий же за довгий, як середуща вронa між Рейном і Чорним морем. Канадійська тихо-океанська зелїзниця між Галіфексом і Вевкувром рівна половинї обводу круга, промір якого чинить найдовша сторона прикутного . кадовба Европи — себто віддаленє Байони від устя Кари; ще довша є сибірська зелїзниця від Челябинська коло Уралї до Владивостока.
[Дїло, 02.07.1916]
ІІ.
Не будемо копичити сих примірів, обмежених на сушу; вже наведене нами може доказати, що фальшиві звичайно у нас погляди на великопростірність землі і яг криво через те мусять виходити присуди про політичні прояви житя инших держав і народів. Мани в протилежнім напрямі, що ми чужі простори цїнуємо за малі, бувають теж, але рідше. А що здібність перемоги простору протягом історичного розвою росте й в духовім розуміню, або инакше, що народи з мало простірніх поглядів поступають до великопростірних, то ті мани, при котрих ми цїнуємо полїтичні дїї за велико, відносять ся майже виключно до минувшости. Ми навчені у школах таких поглядів на дії старовини, та вони не стоять у нїяких відносинах до тих величин простору, серед яких відограла ся всесвітна історія. Треба вважати се простірним вибриком, коли Атени або Спарту називаєть ся великими державами. Ляконїя, велитень серед країн Пельпонеза, мала 3.500 кмт. простору, хибувало їй, значить, ще такої области, як Коринт, аби лиш могти вкрити поверхню великого князївства Ольденбурґа. Евбеа, велитень-острів у грецькім розуміню, що до поверхнї рівна великому князївству Саксен Ваймар Айзенах; Аттика була небогато більша як Саксен-Майнїнґен. Ахая рівнаєть ся Ангальтови, Коринт Шварцбург-Зиндергавзену або Рейсу молодша лїнїя, а Меґаріс була лиш трохи більша від міської области Гамбурґа.
В заливі Еґіни можна з одного однїсїнького становища оглянути Еґіну, Пірей, Маґаріс і Коринт. 200 км.2 поверхнї, яку обіймає ся панорама, рівнають ся потрійній величинї міської области Дрездена. В нїмецькій південно-західній Африцї вона помістила би лиш дві нормально великі скотарські фарми; але на велику фарму сей простір був би за малий. Коли полишимо на боцї кольонїяльні розрости народу коло 1050 та 800—500 перед Хр. і спричинені тим великопростірні прояви, то великий, богатий зміст історії грецької відограєть ся на просторі лиш трохи більшім від королївства Саксонїї та провінцїї Шлеску, разом узятих. Рим міряв більшими мірами нїж Греція. Imperium Romanum захоплювало в часи найбільшого розвою сили, по обчисленям Ґ. Шнайдера поверхню в 5,391.392 км.2; се відповідає приблизно величині европейської Росії. Звісно, як мало в дїйсности сей простір був обхоплений полїтично: Храм Януса був з часу Пуми Помпілїя по часи Августила зачинений двічі. І коли Момзен у своїй Римській Історії порівнює державу за цїсарів до могучого дерева, "круг завмираючого головного пня, з якого виростали могутні бічні гони", то й з сего ясна нездібність давного Риму опанувати простірно поверхню держави. І в римській історії мусить нас у подробицях чудувати малопростірність усїх полїтичних прояв, коли порівняємо її з новітними полїтичними замислами. Коли правду каже переказ, що перші засновини великого міста опирали ся на Mоns Palatinus, то ся первісна його поверхня могла бути не більша 10 гa. Се відповідає в розумїню теперішної державної статистики величинї середньої мужицької маєтности. Римляни, в противенстві Грекам, поступали протягом історичного розвою погляду до простірнїших замислів. Але і в своїх найпростірнїших дїях полишили ся види далеко позаду теперішности. Навіть блискучі збройні вчинки Цезара за його восьмилїтнього побуту в Ґалії були простірно обмежені.
Справедливість у цїнованю історичних дій вимагає не виключати елєменту простору. Кілько то з тих, що кепкували собі з нїмецьких вояків підчас повстаня Герерів в південно-західній Африцї, уявляло собі, що в тій кольони, такій завеликій, як Німеччина й країни австрійської державної половини, на теренї з важкими по більшій частині формами поземеля, в початку повстаня Герерів не було нї однісінької дороги окрім вузколїнїйної зелїзницї Свикоймунд Віндгук, що в прикладї до нїмецьких відносин представляла би як зелїзниця з Гамбурґа до Липська. І російські дії в остатну війну з Японією покажуть ся в иншому світлї, коли узгляднити простори, які треба було перемогти. В початку війни мусїли були Росіяни перейти простір поверх 7000 км. довжини, коли хотїли кинути свої війска з краєвих ґарнїзонів на манджурське поле війни. Окрім того до вихідної точки сибірської зелїзницї, до Челябінска, можна дістати ся з Москви аж по двох днях їзди зелїзницею. Коли далі узгляднити, що велика обхідна зелїзниця з Іркутська на вкруг Балкайського озера рівно довгого як Адрійське море, в початку війни ледви була запроєктована, що, значиться, пригідність сибірської зелїзницї для військових цїлий мусїла бути значно обмежена вже тим, що вона роздїляла ся на два окремі шляхи, які треба було лучати незвичайно трудною і часто неможливою їздою кораблем, — то навчимо ся инакше судити воєнні подїї в Манджурії, нїж се робить ся звичайно. Коли зважимо, що незважаючи на страшенні потрясеня російського державного тїла на зверх і в нутрі, обхідна зелїзниця навкруг Балканського озера, де треба було раз-у-раз перемагати найбільші теренові трудности, часто до ріжниць висоти в 409 м., таки могла бути передана 10. вересня 1904 р. до вжитку, — то се просто варто нашого зачудованя.
[Дїло, 05.07.1916]
ІІІ.
Мани в справі простору можуть мати дуже поважні наслїдки. На недостачу розуміня страшенних наслїдків російських віддалень розбили ся 1812 р. пляни Наполєона, хоча як раз його політичні замисли в західній і середноевропейській перспективі мали великопростірний характер.
Є щось траґічне в долї народу з малопростірним поглядом, коли він зійдеться з народом думаючим великопростірно. Помалу витїсняє ся він із давної рідної землї тай животіє на останку поганої землї. В 16-тім ст. були Індіяни ще панами Північної Америки від океана до океана. З їх поглядів на простір були рідні поля для ловлї в їх безмежности безконечними величинами. Ось чому вони відступали все численнїше надходячим кольонїстам за безцїнок тільки країни, кілько бажали. В ряди-годи, що правда, їх тякало про вартість землї, і тодї здіймали ся кріваві усобицї, в яких одначе все побіджав переможний погляд на простір. Без перерви йшов далї процес витїснюваня. По 200 роках Індіян виперто за гори Елїґенські, і Нова Анґлїя стоїть уже на становищі, що вже й Міссіссіппі не повинен бути природною межею нової держави. І нарештї протягом 19-го ст. дійшло до того, що сильно зріднілї Індіяне, зруйновані духово й тїлесно, зганяють ся на купу на окремих територіях, які, розумієть ся, не належать до найлїпшої землї.
Упадок малопростірного погляду супроти більшепростірного се майже природний закон. Ми бачимо його в швидкім віпертю тубильцїв Австралії та Нової Зеландії в початку 12-го ст., де могучі комунїкаційні способи новішого часу ще приквапили природний процес. Ми бачимо той самий процес після російсько-японської війни в Кореї. Подекуди й кріваве повстанє Герерів у нїмецькій південно-західній Африці, се фаза в боротьбі між мало- й великопростірним поглядом. Земельні товариства, що завдяки славутній комунїкаційній полїтицї нїмецької кольонїзаційної управи старого стилю одержали велику частину землї в кольонії даром, вели виключно в своїм інтересї спекуляцію землею, котру мали заселити. Охочі до оселеня фармери мусїли, через поведїнку земельних товариств, набувати дешеву коронну землю, коли ж її, в відповідній добротї й величинї не стало, відкупляти від Герерів їх землї. Але Герери зовсїм не стояли на низькім рївнї розвою, і бодай начальники, які часто мали стада худоби по 10—40.000 штук, знали ся дуже добре на вартости землї. Ясно, як помалу мусїв рости жах великопростірно думаючих начальників супроти поведїнки їх короткозорих земляків, а так і росла лють на влїзливих чужинцїв, котрі, з малими виїмками, вміли досягти свої цїли зовсім лєґальними cпocoбами, але з дальшим зорем.
Малопростірне розумінє гне ся перед перевагою великопростірного. Се веде в житю народів до цїкавих прояв опановуваня. Князївські династії лише рідко коли походять із країни, над котрою панують. Пословиця, що пророк не значить нїчого в рідній країнї, має відворотну сторону, поясненя якої треба шукати в тім, що приходяча з боку людина приносить і нові, в порівнаню з однаковістю поглядів ceред мас місцевого народу, вирослі на грунтї ширшого ґеоґрафічного горизонту досвіди, і через їх чужинецтво, яке не все має бути перевагою в абсолютнім розуміню, змушує елємент народний, знесміливлений в малих просторах батьківщини, до пошани й послуху. Гіксоси в стариннім Єгиптї, пануюча до недавна в Китаю манджурська династія, фінсько-уґрійські верстви в давнім болгарськім народї, магометанські здобутні держави в африканськім Суданї, се лише малий вибір з великого числа примірів на доказ правди сказаного. Вся анґлїйська система панованя в Індїї побудована на перевазї великопростірного погляду супроти малопростірного. Не вважаючи на те, що Індія країна давньої історії та незвичайно густої промислової і духово високо стоячої людности, нема в широких масах і слїду почутя, яке ми лучимо з понятями: рідна сторона, батьківщина, патріотизм. Людність роздїлена на безлїч племен, язикових ґруп, каст, реліґійних сект, що дивлять ся на себе байдуже, часто згірдно, без найменшого слїду внутрішної спільности. Лише так можна зрозуміти факт, що в Індії досить 100.000 Анґлїйцїв, аби держати в залежности людність коло 300 мілїонів душ, так що пересїчно на 3000 жильцїв приходить 1 Анґлїєць. Заснована на перевазї великопростірного погляду метода панованя скрізь побудована на мінімумі сили. Коли поневолений нарід пізнає в дальшім історичнім розвою слабі сторони сеї системи, то звичайно скидає з себе чуже панованє. Ось чому здобутні держави так рідко тривкі. Між небезпеками, які грозять анґлїйському панованю в Індії, найбільша і найповажнїйша се національне почутє просвічених Гіндусів, яке проявляє ся в ряди-годи*). Перевагу великопростірних поглядів зустрічаємо в усякій історичній величинї. Мужі, як Александер Великий, Цезар, Кароль Великий, Наполєон, славні й ославлені конкістадори, як Кортес у Мексицї, Пісарро в Перу, Сесіль Родес у південній Африцї, всї вони визначають ся в своїх полїтичних замислах великопростірними рисами, тай славні відкривцї як Колюмб, Нанзен, Амундзен, Пірі або Свен Гедін, подякувати мають за свою славу фактови, що зробили простірно мовби то неможливе можливим. Рішаючі битви теж майже все сполучені з подвигом у заволодїню простору, який видавав ся ворогови неможливий. В новій історії на се безчисленні приміри. Величезні успіхи Ганнїбаля в початку другої пунїйської війни, засновані на його сміливому походї з Еспанїї в північну Італїю, се примір зі старого часу.
*) В Єгиптї подібні відносини.
[Дїло, 06.07.1916]
IV.
Понятя великопростірність і мало простірність потрібують ще гострішого означеня. Серед теперішних культурних народів усякий гадає, що в нього великопростірний, реальним відносинам на землї відповідаючий погляд на простір. Школа дбає про те затямленє собі простірних величин найважнїйших держав і країн, величин і частин землї тай океанів. Чи через се набуває ся вірних понять про дїйсні розміри на нашій планетї, се инше питанє. Хто хоче сконтролювати свої погляди на простір землї, нехай стрібує раз уявити собі землю в їй дїйсних розмірах. Наш тїлесний орґанїзм недовершений і ми не в станї зміряти свій світ уяв обєктивними мірами, а то ми зачудували би ся, як смішно малою показала би ся наша уява супроти дїйсної величини нашої планети. Абсолютно неможливо виробити собі бодай приблизно докладно фактичний погляд на розміри землї. Ба, ми можемо сказати, що наші образи про величини простору навіть малих областий землї далеко менші від дїйсної величини і хиба лише трохи виходять поза видимий горізонт. Ось чому нїколи не можна схопити простору в тім розуміню, аби ми мали духово видимі дїйсні образи просторів, а лише в тім, що при даній простірній величинї ми освідомляємо собі вповнї натуги й часи, яких потрібуємо, аби перелетїти сей простір, аби його опанувати. З сего виходить схопленє понятя про великопростірність і малопростірність у полїтичнім розуміню. Великопростірне розумінє не потрібуе представляти собі землю більшою нїж малопростірне. Нераз дїє ся навпаки. Дійсна земля є мала в великопростірнім розуміню і велика в малопростірнім. Відповідно способам опанованя простору може малий простір видати ся великим і великий малим. Розуміє ся, що відповідно природї і обставин, малопростірне розумінє перемогає лише фізично малі простори і через те й у своїх полїтичних замислах оперує лише малими просторами. Але може лучити ся, що воно представляє собі величину землї безконечною.
Ми привикли схоплювати всї прояви руху задля опанованя простору в понятє лучба (комунїкація) і відповідно тому розуміємо під лучбою (комунїкацією) в найдальшому змислї всї простірні переміщуваня людий, добра і думок. Розвій людства від малопростірних понять до більше простірних найтїснїйше звязаний з розвоєм комунїкації, змагаючої до поступного прискореня руху та зросту в здібности перевоженя масових товарів. Поруч того подає вартість у родї двиганих товарів відповідно до їх ваги. В країнах нерозвитих комунїкаційно можуть бути перевожені лише такі товари, при кoтрих, відповідно їх вартости, кошти перевозу не грають нїякої ролі. Золото, дорогоцїнне камінє, діяманти, слонева кість, бронзи, корінє, шовк, пурпури — ось перші артикули торговлї на більші віддаленя, пануючі ж тепер у нашій торгівлі масові артикули вугля, руди, дрова, збіже та сирі матеріяли — остатні. Як вивершувало ся протягом часу опанованє товарових мас, се видко найкраще з порівнаня способів перевозу давнього й нового часу:
1 коза або вівця несе в Гімаляях тягарі в 12—16 kg
1 ляма несе в Гімаляях тягарі в 25—30 kg
1 людський ношак у східній Африцї несе тягарі в 30 kg
1 осел несе тягарі в 75-108 kg
1 кінь або мул несе тягарі в 150 kg
1 верблюд несе тягарі в 200 kg
1 слон несе тягарі в 400 kg
1 кінь тягне рівною дорогою коло 1000 kg
1 тягаровий віз перевозить пересічно 100 dz
1 корабель вітрильник перевозить тілько тягару що 280 тягарових возів.
1 судно вугляне на Лабі перевозить тілько тягару що 500 тягарових возів
1 фрахтовий пароплав на океанї перевозить тільки тягару що 550 тягарових возів
1 ганбурський фрахтовий паровик перевозить стільки тягару що 600 тягарових возів
Вода грає, як виходить із сих чисел, між опановуючими простір способами комунікації головну ролю. Її незвичайна движна сила се найголовнїйший спосіб руху масових артикулїв. На ріках і каналїзованих річних лїнїях відповідає природному спадови води покіт комунїкаційний. На Лабі переважує комунїкація долї рікою 5—7 раз гірню. Через те находимо в країнах з великими, сплавними ріками цїкаві комунїкаційні напрями, які врізують ся найглибше в зарібне житє й означують питоменність його не в однім. Як силами за масові товари, так і перевізне за людий стало дешевше з поступаючою комунїкацією. За їзду почтовим возом платило ся в кінцї XVIII-ого столїтя майже так само, як тепер за їзду першою клясою зелїзницї, при чім ще не узгляднено впадку вартости гроша. Незвичайно зросла швидкість, з якою тепер перелїтає простори комунїкація. Давно потрібували візники 6 днїв, аби заїхати своїми тягаровими возами по вибоїстих і часто непрохідних дорогах із Маґдебурга до Гамбурґа, тепер новітні океанїчні велитнї можуть за той час заїхати з Европи до Північної Америки. За 6 днїв і 11 годин можна буде, як вичисляють Анґлійцї, заїхати найкоротшою дорогою з Льондона на Берлїн, Варшаву, Ростів, Баку, Красноводск, Кушк до Чаман в Індії, коли збудована буде зі 700 км. довга лїнїя Кушк-Чаман. Багдадською залїзницею можна буде заїхати до Бомбаю з Льондона за 9 днїв, недавно дозволеною "All Red. Route" до Сідні з Льондона за 26½ дня. Від лїта 1904 в. находимо в російських зелїзничих розкладах долученє, яке уможлизить їзду з Берлїна до Дального над заливом Печілї люксусовими поїздами протягом 13 1/3 дня. І всю землю можна, вживаючи сеї нової комунїкаційної можливости при відповідних сполуках з Берлїна на Владивосток, Венкувар обїхати за 41 день. Давно робили найлїпші почтові вози на день пересїчно 20 км. тепер робить зелїзниця на шляху Philadelphia—Atlantic City пересїчно 113 6 км. за годину. І швидкість зелізницї може, як доказують проби між Касселем і Ганновером, при корисних умовах, бути підвисшена на 130 км. за годину. Ба, коли — в чім нема що сумнївати ся — елєктричні швидкі зелїзницї мають будуччину, то можна буде числити на 180 км. швидкости на годину, так що з Дрезна можна буде заїхати до Липська за 40 мінут, а до Берлїна за годину.
Служба звісток визначила ся швидкістю від давна, особливо в великих прадавних державах. Китай удержував ще перед европейським часом почтову службу зі звиш 10.000 стаціями. У перській державі була почта так гарно зорґанїзована, що вістка з Сузи до Сардеса (поверх 2.400 км.) могла бути деколи передана за менше нїж тиждень. У римській державі поспішна почта переїзджала за день 180 км. = віддаленє з Берлїна до Дрезна, про Цезара ж чуємо навіть, що він не раз, завдяки гарному вишколеню перепряжної служби, доходив до 300 км. на день (Берлїн—Прага). І держави первісних народів мають для передаваня вісток способи й дороги, що викликують зачудованє всїх подорожних. Але всї давнійші швидкости се нїчо супроти теперішних. По телєґрафічному дротї гадка рушає ся зі швидкістю секундною, мало що меншою від рівникової скорости обороту землї довкола оси. І коли узгляднимо ріжницї часу на землї в західно-східнім напрямі, то може вийти така чудасія, що приміром у Сан Франціско европейська подїя дня стане звісна в такім місцевім часї, в якім по европейському часї ще зовсїм не стала ся.
[Дїло, 07.07.1916]
VI.
Доля народів, що стали великими через посередню торговлю, припечатує ся зараз же, коли торговельні шляхи відсунуть ся від їх области. Caбеї, що на південнозахіднім закутку Арабії майже тисячу років мали в руках велику частину лєвантинської торгівлї, вже здавна замовкли, хоть мали в руках такі засоби могутности, що о них розбила ся навіть воєнна штука Римлян. Яке було значінє торговлї давної болгарської держави, що була посередником між Византією та славянською північчю, догадуємо ся розглядаючи руїни колишньої болгарської столицї над Волгою.
Инодї трібувала полїтика здержати силою природні розвої комунїкацій або накинути їй штучні напрями. Звісно, яку ролю відограло в історії нїмецьких малих держав накидуванє доріг по суші й водї. З великим напруженєм трібували дакські королї відвернути нїдерляндську торгівлю на шкоду Ганни й голови її Любеки на Шлєзвіґ і Фленсбурґ. Рим зрівняв з землею Картаґіну й Коринт, тай Адану, теперішний Аден. Але могутність ґеоґрафічних відносин усе проривала ся на ново. Фленсбурґ і Шлєзвіґ ведуть побіч Любеки лише житє тїни, і з попелу Картаґіни й Коринту повстали на тім же ґрунтї могутні митрополїї торговлї.
До безперестанних проб відпиханя доводила одна з найвеличнїйших потреб комунїкації, яку бачимо в усїх історичних епохах людськости; се потреба вирівнаня ріжнородного економічного вивінованя Індії й Европи. Єгиптяни, Греки та Римляни перевели вперше з успіхом дорогу до Індії на Червоне море та Нїль, тимчасом як давнїйше вона йшла Перським заливом, долиною Евфрата, північною Арабією та Сирією. Боротьба зняла ся на ново за Птолемеїв та Селєвкідів, коли Нїль ріку сподучено з Червоним морем каналом і збудовано "пристань муличів" Миос Гормос і Беренїке Троґльодитіке. За Августа трібували Римляне, розуміє ся, без успіху, нерозмірно великими способами сили знищити державу Сабеїв у південно-західній Арабії. Сила давної турецької держави стояла в частинї й на опанованю торговельних доріг між Індією та Середземним морем. У перше відкритє морської дороги до Індії круг Африки, в останнє відчиненє Суецького каналу та звязане з тим захопленє Єгипту Анґлїйцями потрясли більше, нїж яка инша подїя, силу Османської держави. І подужанє хорого чоловіка на Босфорі, яке новійшими полїтичними подїями, що правда, загаяло ся, але ледви чи може бути спинено, почало ся, коли нїмецька підприємчивість на службі Туреччини покликала до житя зразу зелїзницю анатолїйську і потім, як дальший тяг її, баґдадську. Ново відчинена геджаська зелїзниця, що дасть султанови з Константинополя аж до Мекки й Медіни незвичайно важну стратеґічну зелїзницю, се дальша ознака скріпленя Османської держави на порозї між Індією та Середземним морем. Ф. Кляйст навиває сю зелїзницю, сотворену, що правда, нїмецькими інжинїрами, але виключно коштом усего мусульманського світа, "втїленєм панславізму й виразом здібности мусулманського світа в наші дни".
Проби відпиханя що до комунїкації стають в історичнім розвою чим раз численнїйші й ріжнороднїйші, лише не все так видають ся в очи, бо способи боротьби стали справнїйші і гострійші. Сюди належать тарифи діференціяльні й першенні для руху товарів і людей, коли можливі ріжні дороги. Відколи Австро-Угорщина втратила Венецію, працює вона з найбільшим напруженєм, аби зробити свої адріятицькі пристани Трієст і Фіюме здібними до конкуренції з Венецією; кожда нова лїнїя сполуки, кожда полекша комунїкації, кожде приспішенє руху, се етапи в тім змаганю. Коли Анґлїйцї вже не могли нїчого змінити в фактї концесії на баґдадську зелїзницю, то захопили в північно-західнім закутку Перської затоки на око зовсїм безвартну пристань Ель Кувеіт. Він може стати для змагань Нїмеччини в Перській затоцї так само ненаручний, як колись Гельґолянд при вїздї до усть Лаби й Везери та як є ще й тепер невигідні Норманські острови для француської Бретанїї й Котантену. Збудованє зелїзничих сполук Антверпена з рейнсько-вестфальською промисловою областю не лише що викликало нїмецьку потребу каналу Дортмунд Емс і через те зробило Рур'орт Дуісбург найвизначнїйшою Середземною пристанню Нїмеччини, Емден найнебезпечнїйшим конкурентом Бремена, але й присилувало нїдерляндські пристани Роттердам і Амстердам розпочати поправи комунїкації у формі величних будівель зелїзничих і каналових. І серед полїтично супокійного житя нїмецьких союзних держав не так то дрімають змаганя відпиханя комунїкації. Без навзаводів пруської зелїзничої лїнїї Галлє-Фалькенберґ-Коттбус-Вроцлав не могли би ми тепер їхати з Дрезна до Липська за платню особового поїзду зо швидкістю поспішного. І в одноцїльній державі не могли би настати такі гострі навзаводи, як між зелїзничими лїнїями Берлїн-Галлє-Пробстцелля-Мінхен і Берлїн-Липськ-Гоф-Мюнхен.
Економічні та комунїкаційні інтереси виявляють ся в житю найбільше живучими інтересами, які має держава. Ось чому комунїкація та полїтична орґанїзація стоять у найтїснїйшій обопільній звязи. У держав з малопростірним понятєм, як у неґрів, державна границя се просто замкненє супроти сусїдів. Обставленє могутними межовими пустарями викликує тут самовдоволенє, яке важко собі й уявити. Коли у них доходить до примітивної комунїкації зі світом, то вибираєть ся до того окремі торговельні народи, і начальники довго радять ся з земляками, чи можна допустити чужих торговцїв. Але за-для осторожности, конче потрібні дороги й торговицї переносить ся в межовий простір. Курт Міллєр назвав сей стан — розумієть ся чим раз рідший тепер, і в найтемнїшій Африцї — полїтичним острівництвом (інзулярністю). Звичайно у таких полїтично відокремлених народів заведенє примітивної комунїкації се година смерти для старого, малопростірного державного твору. Безвартнїсть комунїкації в найменше простірних державах суперечить як найгострійше комунїкації в простірно найбільших. Вона має тут найбільший вплив. Вона уможливляє переміщенє народних мас, і при переміміщеню ріжних національностей та культуральних поглядів заводить ся помалу, як доказує Інїя, з'одноманїтненє культури та вподібненє горожан держави, що чинить найкращий клий для тїсної злуки цїлости. В старинних великих державах це було сеї ріжноформности в серединї. Поясам із завмерлою комунїкацією, що скрізь лежали в Римській державі поміж вінками комунїкаційної сїти, треба приписати те, що в незасимільованих перше областях ми ще й тепер находимо численні останки народів, що задержали супроти римства свої племінні окремішности. Висота рівноформности культурної зрілости держави виявляєть ся власне густотою її комунікаційної сїти.
[Дїло, 12.07.1916]
VII.
Нераз аж комунїкаційні дороги уможливляють у великопростірних державах дійсну полїтичну злучність; бодай її вбільшають. Така держава, як та, котру одержав Льотар у договорі верденськім, могла вже при повстаню носити в собі зерно смерти, через неґеоґрафічність своєї творби. Теперішні ж світові держави ще далеко більше неґеоґрафічні та при тім творять міцно позбивані державні тїла, що завдяки своїй добре збудованій комунїкаційній сїти можуть видержати всякі змаганя розриву. Се доказує найкраще Унїя. Серед найріжнороднїйших противенств, які виявили ся тут на підставі ріжнородности ґеоґрафічних умов, лише найріжче, а то межи промислово так високо розвитими і густо заселеними ґерманською людністю державами Півночи та підтропічними плянтаційними державами на півднї з їх невільництвом Неґрів і їх богатою земельною аристократією, довело до лютих сецесійних воєн між 1861 і 1865 рр. Але й се противенство, простірно може наймогутнїйше, яке мала доси зазначити історія одноцїльної державної істоти, переможено завдяки бездоганному функціонованю союзно-державних комунїкаційних заведень. Австро-Угорщина не могла в беззелїзничім часї удержати Льомбардію й Венецію; коли-ж побудовано бреннерську зелїзницю, було вже за пізно. Босна й Герцоґовина, тай Галичина, области далеко чужіші нїж Венеція, зросли ся з Австрією помалу, з часу захопленя, економічно й полїтично через побудованє зелїзниць. Будуччина докаже, що скінченє геджаської зелїзницї відбере несупокійним арабським племенам в Єменї охоту до безперестанних бунтів і повстань проти Порти, З другого боку ще добре памятаєть ся, як піднимаючий ся в гору болгарський нарід почував, що істнованє в захопленій ним східній Румелїї східної зелїзницї се кіл у мясї або, як висловив ся один болгарський достойник, "держава в державі". Ось чому Болгарія при всїх переговорах, ведених з часу незалежности, стояла непохитно на становищи, що східна зелїзниця мусить бути болгарською власністю.
[Дїло, 13.07.1916]
Нераз аж комунікаційні дороги уможливляють у великопростірних державах дїйсну полїтичну влучність; бодай її вбільшають. Така держава, як та, котру одержав Льотар у договорі верденськім, могла вже при повстаню носити в собі зерно смерти, через неґеоґрафічність своєї творби. Теперішні ж світові держави ще далеко більше неґеоґрафічні та притім творять міцно позбивані державні тїла, що завдяки своїй добре збудованій комунїкаційній сїти можуть видержати всякі змаганя розриву. Се доказує найкраще Унїя. Серед найріжнороднїйших противенств, які виявили ся тут на підставі ріжнородности ґеоґрафічних умов, лише найріжче, а то межи промислово так високо розвитими і густо заселеними германською людністю державами Півночи та підтропічними плянтаційними державами на півдні з їх невільництвом Неґрів і їх богатою земельною аристократією, довело до лютих сецесійних воєн між 1861 і 1865 рр. Але й се противенство, простірно може наймогутнїйше, яке мала доси зазначити історія одноцїльної державної істоти, переможено завдяки бездоганному функціонованю союзно-державних комунїкаційних заведень. Австро-Угорщина не могла в беззелїзничім часї удержати Льомбардію й Венецію; коли ж побудовано бреннерську зелїзницю, було вже за пізно. Босна й Герцоговина, тай Галичина, области далеко чужіші нїж Венеція, зросли ся з Австрією помалу, з часу захопленя, економічно й політично через побудованє зелїзниць. Будуччина докаже, що скінченє геджаської зелїзницї відбере несупокійним арабським племенам в Єменї охоту до безперестанних бунтів і повстань проти Порти. З другого боку ще добре памятаєть ся, як піднимаючий ся в гору болгарський нарід почував, що істнованє в захопленій ним східній Румелії східної зелїзницї се кіл у мясї або, як висловив ся один болгарський достойник, "держава в державі". Ось чому Болгарія при всїх переговорах, ведених з часу незалежности, стояла непохитно на становищи, що східна зелїзниця мусить бути болгарською власністю.
Доконечність добрих комунїкаційних сполук для полїтичної суцільности видко найкраще там, де окремі складові частини віддалені від себе далеко простором. Російсько-японська війна доказала, що справности сибірської зелїзницї та російської фльоти не досить, аби задержати Манджурїю. Противенство того видко на Анґлїї відносно Індії. Лїнїя Ґібральтар, Мальта, Кипр, Суецький канал, Камаранські острови Перін, Аден, острови Братські, Сокотра, се лиш одна переривна, міцно укріплена й боронена анґлїйська комунїкаційна артерія до Індії. Друга, се біг Нїля та нїмецька зелїзниця в сполуцї з уґандською зелїзницею*) Та се ще не все. Виходячи, що для Британської всесьвітної держави сполука з Індією мусить бути в кождім разї "Noli me tangere" супроти инших держав, Анґлїя не терпить по-близь себе навіть слабої, а не то сильної держави. Вона захопила не лиш Египет, але й зовсїм безвартні економічно области, як Британська країна Зомалї, або Белюджістан.**) Тій самій великій цїли, держати в усякім разї на розтвір дорогу до Індїї, служать особливо вірні дружні відносини Анґлїї до Портуґалії. Вони дають їй вільний доступ до портуґальських пристаний за підмогою славного стратеґічного трикутника: Лісбона—Понта Дельгаза (Азори)—Ст. Вінсент (Кап Вердські острови) паує вона через те не лиш над доконечним доступом до Середземного моря, але й над дорогою навкруги Рога Доброї Надїї до Індії, при чім має ще й дальшу користь — Анґлія забезпечує Портуґалії кольонїяльні посїлості, яких без того слаба держава не могла би вдержати — ту, що залив Деляґоа, найважнїший ключ до Британської південної Африки, не може попасти ся в руки третої великої держави. Анґлїйсько-російське противенство, яке опановувало всю історію 19. ст., стоїть на непримиримости найжизненнїйших інтересів обох великих держав, а то на доконечности для Росії, найти доступ до вільного від леду отвертого океана, та на анґлїйській боязни, що за досягненєм ceї російської головної цїли була би крайне загрожена лїнїя сполуки між Індією та її матірною країною. Супроти сего факту ми розуміємо, чому то Анґлія при мирових переговорах після кримської війни поставила найдалї йдучі домаганя з усїх участвуючих великих держав і хотїла знищити Росію як середземноморську силу і як сусїдку Персії, розуміємо, як то вона вміла підчас японської війни зломити російський вплив у Тібетї походом Йунґгасбенда і рівночасно трібувала перетягти на свій бік еміра Афґанїстану грішми і погрозами. На тім самім російсько-анґлійськім противенстві стоять корчові зусиля обох держав у Персії. 1809 р. обіцяла Анґлїя Персії підмогу, коли заборонить иншим державам, себто, розуміє ся, Росії, перехід до Індїї. Кождій новій вітцї закаспійської зелїзницї на північній межі Персії відповідає дальше розширенє анґлїйської зелїзничої сїти в долинї Індуса. Супроти російських змагань дістати в свої руки будову доріг і зелїзниць у Персії, добули Анґлїйцї концесію на заснованє телєфонїчної сїти. Зразу 1902 р. дозволено на сполуку Кашан-Балюджістан, що викликало в Росії велике невдоволенє. Високорозвита телєґрафічна сїть виразно суперечить іще досить малим eкономічним комунїкаційним потребам у Персії***). Тай справа Дарданелїв, тепер знов дуже часто обговорювана, грає деяку солю в сїм російсько-анґлійськім противенстві, як нїмецька концесія на збудованє баґдадської зелїзницї в більше загостренім анґлїйсько-нїмецькім.
Зі сказаного ясно, що в могутних державах будованє й стороженє комунїкації вважає ся полїтичною справою. В старовину, коли комунїкаційні потреби були з чисто економічних причин малі, се видко ще яснїйше нїж тепер. Ось чому розгалужену комунїкаційну сїть бачимо в старовину лише у великих державах; бо в них була міцна полїтична центральна власть доконечна для закладаня далеко сягаючої комунїкації з виключно війсковими Цїлями. В теперішніх країнах розвій комунїкаційної сїти все більше й більше бере в свої руки держава, і старі приватні дороги удержавнюють ся. З теперішних великих держав нї однїсїнька не терпить у своїх межах заграничного комунїкаційного товариства. Союзні держави Америки посунули ся навіть до того, що, держачи ся доктрини Монру, при будуючім ся панамськім каналї в середущій Америцї застерегли собі заключне право на збудованє, управу й догляд, виключили зовсїм участвованє чужого капіталу і навіть Анґлїю присилували підчас бурської війни договором Hay-Pauncefote, зректи ся набутих 1850 р. прав. Навіть слабі держави лише нерадо допускають заграничні комунїкаційні підприємства в нутрі. Туреччина й Китай на се найкращий примір. І як дивила ся Болгарія на істнованє Східної зелїзницї в східній Румелїї, про се вже сказано.
*) Великий проєкт Кап-каїрської зелїзницї се дальше ланьцюх комунїкаційних сполук між Анґлією та Індією. При звісній завзятости, характеризуючій Британця в справі консеквентного переведеня далекозорих цїлин, можна й надїяти ся, що ся частина комунїкаційної дороги, яка має сполучити північно й південно-африканську посїлість Анґлїї, буде вбудована способом вповнї вдоволяючим для анґлїйських інтересів. При тім Анґлїя не конче мусить набути для Кап-каїрської зелїзницї від Конґської держави поясу краю на захід від Танґанїського озера. Нїмеччина виступила би проти такого наміру; бо таким чином нїмецька східна Африка була би відокремлена від богатих економічних помічних жерел Конґської держави, і його "центральної зелїзницї" до Танґанїського озера хибувало би дохідности за перехідну комунїкацію. Виходячи з Дарессалямі "Deutsch-ostafrikanische Zeitung" надрукувала 1909 р. статю про новий "Занзібарський договір" з Анґлїєю, де між иншим було сказано про нїмецьке відступленє родючого межового шматочка Мпоро на північ від Руанди. Коли се правда, що таким і чином Анґлїя мати-ме доступ до озера Ківу, то хибує ще лиш малої злагоди з Конґською державою, що може дати їй доступ до Танґанїського озера може коло Рубенґи або Увіри. Корабельною їздою по цїлім доси ще не подїленім oзepi можна завести вигідну сполуку між південно- й північно-африканською частиною зелїзницї.
**) Турботою про Індію пояснюєть ся сильне заінтересованє Анґлїї Мегопотамією. Вена бажала би дуже зробити сю стару культурну землю другим Египтом. Відси її сильне противенство нїмецькому замислові Баґдацької зелїзницї, відси горяче змаганє до монополю мезопотамської корабельної їзди по Евфратї та Tиґрі, відси мезопотамський проєкт наводненя, відси може ще схильність — після того, як 1903 р. льорд Ляндодовн відкинув, з любви до волї народу, анґлїйську участь у баґдадській зелїзницї працювати тепер у купі коло послїдної і найважнїшої частини зелїзницї.
***) Анґлїйсько-російським договором із 10 (23) вересня 1907 р. усунено, бодай на папері, площі тертя між обома державами що до Персії, Афґанїстану й Тибету.
[Дїло, 14.07.1916]
VIII.
З фактом мати комунїкацію за полїтичний чинник сили, звязаний тїсно факт, що важні комунїкаційні области, що могли би стати причиною суперечки між ривалїзуючими державами, усамостійняють ся полїтично або передають ся в руки безсильної держави. Коли сенат в Боґотї робив Сполученим Державам трудности що до дозволу на будову панамського каналу, то проклямовано 4. падолиста 1903 р., очивидячки за понукою Унїї, незалежну републику Панама. І коли Колюмбія зробила міну, що хоче оружно здавити сю нову державу, то Злучені Держави не полишили своєю поведінкою нїякого сумнїву про те, що зробили би вжиток з одержаного в свій час підчас будови панамської зелїзницї права тай боронили би нову державу "для забезпеки інтернаціональної комунїкації". Істнованє осьтаких держав, окружаючих нїмецьку межу на півднї й заходї стоїть о части на тім самім полїтично-ґеоґрафічнім законї. Догляд над комунїкацією на великих тунельових зелїзницях Ст. Ґоттгарда й Сімпльона є при невтральній Швайцарії лїпше доховуваний, нїж у сумежних великих державах. Для південно-східної анґлїйської заглубини з Льондоном у центрі, менше важне загрожуюче становище Нїдерляндів над устями Рену, Маси й Шельди, нїж як би вони були в руках Нїмеччини. Те саме треба сказати про важні перехідні области Бельґії у відношеню до Нїмеччини і Франції. Берлїнським договором з 1878 р. подбали великі европейські держави, з Анґлїєю на передї, про те, що невважаючи на російські успіхи супроти Туреччини найважнїще з дунайських гирл, Сулїна, віддано в руки Ромунїі та що Росія мусїла вдоволити ся приступом до Кілійського устя, зовсїм безважного для плавби кораблями. В Африцї показує доля Тімбукту та Бафулябе, що мусять видержувати важні точки комунїкаційних вузлів, коли їх визискують й руйнують з ріжних боків як невтральні полїтично промислові проміжнї области; Фіркандт називає Бафулябе просто "центром обезлюдненя".
А що великі держави при будованю своєї комунїкаційної сїти мусять часто виходити з полїтичних мірковань, то й їх обчисленя рентовности мусять бути роблені з инших становищ нїж у приватних товариствах. При будованю "війскових доріг", які завів на більшу скалю Наполєон І., як і при так названих "стратеґічних зелїзницях", опроцентованє не грає взагалї нїякої ролї. Про царя Николая І. розказують, що він на предложенім йому плянї зелїзницї Петербург Москва, де були більші закрути для стичности з важними місцями між обома, нарисував між обома столицями просту лїнїю і сказав: так має вона йти! Сибірська зелїзниця вбудована те ж без властивих оглядів на рентовність, подібно як і закаспійська зелїзниця. Так само є воно з Анґлїйцями при величезнім підприємстві кап каірської зелїзницї. Без огляду на опроцентованє збудовала Анґлїя й 940 км. довгу уґандську зелїзницю, про котру сказав сер Чарльз Еліот, найвисший кольонїяльний урядник британської східної Африки в рр. 1901—1904: "Чудне се признанє, але я не знаю, на що збудовано уґандську зелїзницю, і гадаю, що чимало людий в східній Африцї подїляє моє незнанє". Переважна частина области, якою йде зелїзниця, се пустиня.*)
Полїтичне значінє комунїкації видко найкраще в часї війни. Не лиш окремі битви, але й цїлі війни рішають ся відповідно тому, як обі сторони боронять свої комунїкаційні сполуки та переривають ворожі. Доля Еспанїї як світової держави була припечатана знищенєм Армади, як кольонїяльної держави зруйнованєм її кораблїв коло Куби та перерізанєм кабльової сполуки між Манїлею й Гонґконґом. Росія пізнала перевагу японського противника аж тодї, коли її фльота була знищена в битві під Чушімою, і коли таким чином було доказано, що сполуки між Японією, Кореєю та Манджурією не могли бути перерізані. На що могла бути наражена Нїмеччина в разї, як би були збльоковані ворота її торговлї на мори, на се наведемо лиш один примір, дотичний економічних інтересів рейнсько-вестфальської промислової области. Лише двомісячна холєрна кварантана в Гамбурзї 1892 р. спричинила области, як доказують зовсїм певні дослїди, шкоду в морській торгівлї на 250 мілїонів марок. Супроти факту, що власне найважнїйші промисли країни Рейну-Вестфалїї можуть забезпечити ся сирими матеріялами на Гамбурґ і бельґійсько-нїдерляндські пристани все лише на кілька тижнїв, мусїла би бльокада побережа спричинити страшенну катастрофу для богатьох промислів, особливо для промислу ткацького та шкірного**).
*) А про те тепер на уґандській зелїзницї підняла ся й економічна комунїкація так могучо, що лише дохід із мита трьох нїмецьких митниць над Вікторій-Нїанза за товари зовсїм обмеженої задньої країнки зріс за кілька років майже в зера на 350.000 марок. Уґандська зелїзниця, як майже кожде велике комунїкаційне підприємство, доказує, що й у Нїмеччинї при будові кольонїяльних зелїзниць не повинні були рішати дрібязкові розваги опроцентованя. Дернбурґ показав у своїм викладї "Кольонїяльні фінансові завдачі", як то держави, коли не полишає будови зелїзниць на кольонїяльній землї підприємчивости приватних товариств, може числити ще на зовсїм инші ренти, нїж на доходи виключно за перевіз річий і людий: мито росте, так само опираючі ся на можливости лїпшого вивозу посередні податки тубильцїв або безпосередний домовий податок. Стягають ся до країни зарібкові товариства, що зі свого боку те-ж чинять безпосередно або посередно корисні податкові сили. Зелїзницї підвисшують вартість сумежних коронних земель, повстаня можуть бути присмирені тай пошести на людий і худобу лекше поборювані.
**) В цїкавій брошурі "Die Lebensinteressen Rheinland-Westfalens" (Teubner, Липськ, 1906) описує Ch. Eckert, директор кольонської висшої торговельної школи, наслїдки бльокади ось-як: "Усе від моря відтяте зарібне житє спинило би ся, кораблї мусїли би стояти в пристани, богато фабрик застановило би ся, гути булиби погашені, з богатьох копалень не можна би було добувати руду, сотнї тисяч робітників мали би недобровільно святкувати і при недостачі занятя мусїли би ще терпіти незвичайну дорожнечу найпотрібнїнших засобів до житя а вжиткових річий. — Приміри давнїйших часів показали вже досить ясно страшенні наслїдки довшої бльокади, як наполєонська бльокада контінентальна, бльокади американських південних держав та бавовняний голод у Лянкашайрі з усею його нуждою. Але всї ті давнїйші бльокади не доросли би в своїх успіхах наслїдків відрізаню рейнсько-велифальської та нїмецької економічної области від моря. Ще нїколи перед тим не була наражена така величезна економічна комунїкація, як тут. — Уся нїмецька держава втратила би через довше відрізаня від моря чимало мілїярдів.
[Дїло, 15.07.1916]
IX.
Стратеґія розвиває ся так само, як комунїкація; вона те-ж напирає на чим раз то швидшу перемогу зростаючих просторів. Се показує виразно порівнанє веденя війни Фридрихом Великим, Наполєоном і Мольткем. Вождівська штука Фридриха Великого заснована була на твердинях і харчівних маґазинах. Через те всї воєнні операції ще обмежені на малі простори, воєнні ж марші по найбільшій частинї дивовижно короткі. Всї поля битви цїлої семилїтної війни лежать в крузї довкола Берлїна, промінь котрого 300 км. довгий; лиш Оломуц віддалений більше. Наполєонські війска вже далеко рухливійші. Його тактика, вимусити рішенє на одній-однїсїнькій точцї, потрібує здібности концентрації більших воєнних мас. Вона ж уможливляє ся улекшеними на побудованих далї війскових дорогах реквізіціями та візництвом, те-ж через те, більше урухомленим. Між Наполєоном і Мольткем лежить увесь розвій новїйшої комунїкації. Тай велика штука Мольткого в блискучих війнах із 1866 1870 засновує ся напевно й на тім, що він зумів втягнути в свої обчисленя повну справність зелїзниць і телєґрафів і таким чином урухомляти воєнні корпуси та концентрувати на одній точцї, як се ще нїколи перше не було би можливо. В морській війнї показує ся той самий розвій. Давнїйші морські битви се було властиво лише перенесенєм сухопутних битв на корабель. Нельзона лїнїйні кораблї мусїли ще наближати ся до порога на віддаль вистрілу пістолєта. Тепер несуть корабельні гармати на 30 км., так що напр. із Ґібральтара можна острілювати супротилежне африканське побережє. І з ростучою доносністю гармат вяже ся зростаюча швидкість воєнних кораблїв і збільшенє промїня їx дїяльности!
Рішаюче значінє для новітної морської війни мати-ме кабльова сїть землї. Війну між двома великими державами можна собі тепер уявити лише як війну світову, де дуже легко рішинець може лучити ся в простірно далекому закутку землї. Хто в такій світовій війнї не має з гори можливости дістати як найшвидше вістки з усїх частин світа, той уже з гори засуджений на гірше положенє супроти ворога. З кабльової сїти землї належить тепер зо три пяті Анґлїї, і Нїмеччина мусїла би, вже не в перше, при своїх найпитомійших інтересах чекати на добру волю анґлїйських кабльових товариств, аби одержати вістки найбільше рішаючого значіня*).
Збираю на закінченє коротко зміст доси сказаного:
1. Простірна величина се найпитомійша прикмета полїтичних орґанїзмів. Вона перевисшає значно навіть у найменших державах величину инших орґанїзмів.
2. В полїтичних замислах народів показують ся велико й малопростірні погляди.
3. Полїтичні замисли зустрічають ся при їх осудї в Нїмеччинї по найбільшій частинї з некористями занадто малопростірного погляду.
4. Одинокий спосіб опанованя простору се комунїкація.
5. В міру розвою комунїкації в напрямі приспішеня руху, горизонталїзації й просто лїнїйности комунїкаційних доріг, піднесеня руху масових артикулів, росте здїбність опанованя простору.
6. Будівля державної комунїкаційної сїти се для конкуренційної здібности полїтичного тїла в війнї й мирі одна з поважнїйших завдач. Безжурна поведїнка супроти сеї завдачі наражує на страшенну небезпеку війскову певність і економічне добро держави.
*) Які могутні поступи зробила в теперїшности комунїкація і подаванє вісток і як вони могли би бути вихісновані війсково в війнї будуччини, описує майор Гессе з великого ґенерального штабу в 1. додатку до "Milіtärwochenblatt" 1910 р. Аби показати противенство між колишнїм і теперішнїм, нагадуєть ся час із перед 100 років. 9-го цвітна 1809 р. видала Австрія Наполєонови війну; 11. цвітня в 5.30 годинї рано була вістка у шефа ґенерального штабу Бертіє в Штранбурзї, 12. цьвітня в 8 годинї вечір у цїсаря в Парижи. У 8 годин опісля покинув Наполєон Париж і приїхав 17. цвітня рано до Доназверта. Значить, 8 день минуло після виповідженя війни і незважаючи на знаменито функціонуючу оптичну телєґрафічну сполуку та лїнїю Штафет, поки Наполєон дістав ся на поле війни. Тепер подїї склали би ся були ось-так: Найпізнїше у дві годинї після виповідженя війни вістка була би в Парижі. Не покидаючи своєї робітнї дав би телєфоном запорядки свому шефови ґенерального штабу в Штрасбурзї. Ще того самого дня дізнав би ся був увесь цівілїзований світ про виповідженє війни; кораблями дано би про те знати іскровим телєґрафом. Ще в ночи із 9. на 10. цвітня покинув би був Наполєон Париж і був би зелїзницею за 14 годин, при підмозї самоходової штафети в 24 години, в Донаувертї. — Маршалок Ойама підчас битви коло Мукдена, 20 км. за фронтом, у центрі збігаючих ся з усїх боків дротів — ось тип новітного мислителя битви з новітним передаванєм наказів!
[Дїло, 19.07.1916]
19.07.1916