Іван Франко дуже цікавився польською літературою. Він перекладав вірші найвидатніших польських поетів, писав ряд критичних статтей про польських письменників і навіть деякі свої твори писав польською мовою. Крім ряду статтей і новел, він написав польською мовою дві повісті, з яких одну, під заголовком "Лелюм і Полелюм", надіслав на конкурс, оголошений газетою "Кур'єр Варшавський" у 1887 році.
З усієї повісті за життя письменника було надруковано лише три фрагменти. Перший — "Один день з життя львівських вуличників"*) в 1889 р. опубліковано в газеті "Кур'єр Львовський", другий — "Герой мимоволі" був надрукований в календарі "Львів'янка" за 1890 рік і третій — "Цувакси" появився в 1894 році в літературно-науковому додатку до "Кур'єра Львовського" — "Тидзєнь".
Решта тексту повісті в копії лишалася в дружини письменника, яка зберігала архіви Франка. Треба було затратити багато часу, щоб окремі листочки копії розшукати, зокрема багато праці треба було прикласти, щоб знайти маленьку відтяту частинку сторінки, де кінчався друкований фрагмент і починався рукописний текст. Академіку М. С. Возняку, на підставі цієї копії та опублікованих фрагментів вдалося зібрати повість, перекласти її на українську мову і видати.
Рік тому М. С. Возняк знайшов оригінал повісті "Лелюм і Полелюм". Правда, оригінал був далеко неповний, але автограф третього розділу повісті є у Львівському філіалі бібліотеки Академії наук, а решту академік Возняк доповнив, користуючись першодруком "Львів'янки" і трьома сторінками копії. Таким чином, ми маємо тепер абсолютно правдиву цілість повісті "Лелюм і Полелюм".
***
Всі ми знаємо, і чули народні перекази про благородних розбійників та опришків, які карають багатіїв і захищають бідних та скривджених. Відомі нам також народні оповідання про казкові скарби, які знаходять різні смільчаки, щоб допомогти злидарям. Ці оповідання і перекази створила народна ненависть до кровопивців та палке прагнення справедливості. Силу і матеріальне багатство гнобителів народ у фантазії передавав своїм відважним захисникам.
З народної творчості ці мотиви переходили і до творчості письменників, які або стилізували їх, або натхнені ними, творили фабули своїх повістей та романів. Звичайно, від народного прототипу фабули таких повістей були іноді й далекі, але відгомін них джерел відчувався в них досить виразно.
Мотиви народної творчості знаходимо також і в згаданій повісті Івана Франка. Фабула його повісті така: два хлопці-близнюки потрапляють в тюрму за якусь юнацьку витівку. Тут вони знайомляться з злочинцем, який, умираючи, розкриває їм таємницю — де він закопав скарб. Цей скарб він наказує віддати гнобленому народові. Вийшовши з тюрми, брати знаходять собі опікуна в особі селянина, який віддає їх у школу та в університет, а після цього вони знаходять скарб загадкового в'язня і реалізують заповіт. Один з братів стає адвокатом і захищає селян від поміщиків, а другий видав газету, в якій розкриває злочини поміщиків та пропагує демократичні ідеї.
Повість написана дуже живо і цікаво, її фабула була продуктом вимог тодішньої літературної доби. Крім того, "Лелюм і Полелюм" була написана на конкурс "Кур'єра Варшавського", тобто автор писав її для використання підвалами в газеті. А від автора такої газетної повісті читачі вимагали емоцій та цікавих пригод. Отже і "Лелюм і Полелюм" була зразком саме такої сенсаційної повісті і тим більш цікавим зразком, бо в польській літературі того часу майже не було оригінальних творів такого типу.
В цікавому описові процесу селян, обвинувачених за виступ проти поміщиків, письменник розкриває свої демократичні переконання. В повісті Франко сатирично змальовує різні типи тодішньої галицької інтелігенції і з великою теплотою показує живі реалістичні сцени з життя робітничих передмість Львова.
В "Лелюм і Полелюм" заслуговують уваги розділи, присвячені національним відносинам у Львові. В повісті чітко виведені типи поляків, українців, німців і євреїв — тобто представників усіх національностей тодішнього австрійського Львова. В ній знаходимо також широкий розділ про революцію 1848 року.
Повість Франка написана такою мовою, якою тоді говорили львів'яни-поляки. І в ній багато українізмів і германізмів, але вони були типові в тодішній щоденній мові польського населення Львова і його околиць. Автор, очевидно, свідомо писав такою мовою. Про це свідчать розділи, в яких намальовані картини роботи в редакції і друкарні. Ми бачимо, що Іван Франко писав типовою мовою польських робітників і тому стиль його повісті позбавлений всякої штучності. Таку саму "говіркову" мову письменник вживає при описі реалістичних картин з життя дітей передмість.
Оригінал повісті "Лелюм і Полелюм" досі лежав у рукопису. Цього року Львівський відділ Нацменвидаву України видасть його вперше книгою разом з іншими книгами перекладів творів письменника.
*) Цей фрагмент автор переклав також на українську мову і під заголовком "Яндруси" надрукував у збірці "На лоні природи", виданій в 1905 році.
М. Брувич
