У ч. "Краківських Вістей", з дня 8. лютого ц. р. появилася статейка п. С. Кушніренка, п. н. "Нова дійність на Підляшші". Цю нову дійсність розглядає автор у звязку з минулим, бо, пише він, "щоб висвітлити, яким чином формувався світогляд підляшан, треба знати, чим ця земля жила за минулого й позаминулого режимів".
Підхід до справи правильний і автор статейки нову дійсність на Підляшші розглядає, справді, з широкої, може навіть із занадто широкої історичної перспективи, сягаючи аж часів Ярослава Мудрого, торкаючись й таких історичних подій, які безпосереднього відношення до Підляшшя не мали. Не згадує він чомусь тільки про таку важну й, можна сказати, свіжу подію, що безпосередньо торкається Підляшшя, як українське шкільництво й національно освідомлююча праця на окупованих центральними державами в роках світової війни українських теренах Волині, Полісся й Підляшшя.
А що ці факти безперечно мали й ще можуть мати в історії Підляшшя деяке значіння для формування національного світогляду підляшан, для утворення місцевої української національно-культурної традиції, — то я дозволю собі їх пригадати.
Німецько-австрійська адміністрація за світової війни.
Як відомо, зайняті центральними державами в роках світової війни українські землі колишньої царської імперії знаходились частинно в австрійській адміністрації (Волинь, Холмщина), частинно в адміністрації німецькій (Полісся, Підляшшя). Культурно-просвітню працю серед україн. населення в австрійській окупації провадили українські Січові Стрільці, при допомозі Союзу Визволення України, а в німецькій окупації — запорожці "Першого Запорожського Полку ім. Тараса Шевченка", що був сформований СВУ ще в квітні 1916 р. в таборі полонених в Раштадті.
В австрійській окупації українська культурна праця почалася раніш, в січні 1916 р. й зустрічала великі перешкоди зі сторони польського елєменту з австрійської адміністрації, причім на Холмщині зовсім не допущено ніякої української праці. В німецькій окупації почалася праця значно пізніше, бо щойно з кінцем березня 1917 р., зустрічаючи тут менше перешкод, була закроєна на широку скалю і за короткий час дала досить поважні висліди.
Центром української культурної праці була там тоді Біла Підляська. Тут стаціонували запорожці. Було їх три сотні, разом 300 люда, здебільша учителі, студенти, урядовці й узагалі інтеліґентні люди, придатні до тої чи інш. культурної праці. Творили вони "Українську Громаду" в Білій, і під фірмою цієї Громади провадилася вся культурна праця. В Білій видавали український часопис, тижневик "Рідне Слово", при редакції істнувала "Українська книгарня", для керівництва шкільною акцією була заснована "Шкільна Рада".
Тереном праці запорожців були: на Підляшші тодішні повіти володавський, радинський, більський, константинівський на Поліссі — частини повітів берестейського, кобринського, ковельського, пружанського, пинського. Територія ця обіймала приблизно 25.000 кв. кл., з населенням, по тодішніх обчисленнях, 420.000, серед якого українці становили 65,0%.
Культурна праця і труднощі.
Підляшшя було більше вилюднене внаслідку дикої евакуації населення російською армією, тому шкільна акція й інша культурна праця йшла пиняво, бо мала проти себе також сильне протидіяння польських чинників; на Поліссі на місцях лишилося розмірно більше української людности, тут польські впливи були слабші й тут українська культурна праця дала більше наслідків.
Перед заснуванням шкіл приходилось наперед перевести серед населення тяжку підготовчу освідомлюючу працю, воно ж зперше зустрінулося з отвертою українською пропаґандою. Живучи раніше під російськими і польськими культурними впливами, було тероризоване в своїй златинщеній частині польськими ксьондзами.
Першу українську школу засновано в с. Черпянах кобринського повіту дня 3. червня 1917 р. Перше число "Рідного Слова" появилося 23. червня 1917 р.
За півроку, від червня до 15 грудня, на зазначеному вгорі терені Полісся і Підляшшя засновано 96 українських народніх шкіл із 5226 учнів, при 110 учителях, з них 59 місцевих цивільних. З того на Підляшші були 22 школи, з 823 учнів, при 25 учителях. Під кінець 1917 р. було вже на всьому терені праці 114 шкіл і 6003 учнів, а під кінець січня 1918 р. — 150 шкіл і понад 7000 учнів.
При школах істнували батьківські комітети, а паралельно до них основувались національні гуртки громадського характеру. Крім місцевого "Рідного Слова", ширились і інші українські періодичні видання, як "Вістник СВУ", львівське "Діло" й "Українське Слово", таборові газети "Розвій", "Громадська Думка", "Вільне Слово", "Розвага" й ін.
Накладом "Рідного Слова" вийшов великий календар "Української Громади" в Білій на 1918 р. і був поширений на Підляшші й Поліссі.
Школи мали приватний характер, утримувались з пожертв місцевого населення і полонених та допомог СВУ. На Різдвяних Святах 1917/1918 р. в усіх школах були улаштовані ялинки для дітей з подарунками. Шкільні підручники спроваджували зі Львова. Першу читанку — "Матірне Слово" видруковано в таборі полонених в Зальцвадені.
На жаль, ця праця тривала недовго. По заключенні берестейського миру значна частина запорожців, що провадила цю роботу, відійшла і робота ослабла, але не спинилась. Велася приблизно до листопада 1918 р. вже під орґанізаційним проводом українського холмського ґуберніяльного староства з осідком у Бересті за допомогою свіжо спроваджених з Києва цивільних фахових сил.
Фактична можливість праці істнувала тільки в німецькій окупації. Австрійці відмовились передати Холмщину під владу українського старости. По австрійцях владу на всіх окупованих українських теренах захопили відразу поляки, а холмський український староста опинився в польському концентраційному таборі.
За урядування холмського ґуберніального старости, в Бересті виходили дві ґазети — "Вістник" староства і "Мак", які мали поширення й на Підляшші; відбулися курси для учителів, взагалі робота закипіла, але події жовтня — листопада її спинили.
Статистика шкіл.
Щоб дати теперішній культурно-освітнім працівникам на Підляшші матеріял для відтворення і культивування місцевої культурної традиції, подаю нижче спис місцевостей на Підляшші, в яких істнували українські школи в 1917-1918 роках.
Більський повіт.
1. Горбів, заснов. 31. X. 1917, учнів 37, учитель Левченко С.
2. Малашевичі, 22. X. 1917, учнів 30, учитель Пазинський Е.
3. Ситники-Луковиця, 15. IX. 1917, учнів 40, уч. Вислоух В.
4. Славутинці (ближчих даних бракує.).
5. Яблочне, 28. X. 1917, учнів 48, учитель Дехтяр М.
Володавський повіт.
6. Андрієве, 27. XІ. 1917, учнів 43, учитель Каленчук П.
7. Бруси, 5. XІ. 1917, учнів 35, уч. Ященко М.
8. Вирики, 19. XI. 1917, учнів 40, уч. Воловик О.
9. Горки, 18. VIII. 1917, учнів 24, уч. Мусєвич М.
10. Коплоноси, 7. X. 1917, учн. 60, уч. Карчагін Е.
11. Осова, 21. IX. 1917, учнів 60, уч. Федаків М.
12. Седлище, 15. IX. 1917, учнів 36, уч. Лунько K.
13. Сухова (ближчих даних бракує).
14. м. Парчів, 26. XІ. 1917, учнів 62, учителі Деревяненко З., Лукащук А.
Константинівський повіт.
15. Грани, 3. X. 1917, учнів 25, учитель Липка З.
16. Зананалє, 21, VІІІ. 1917, учнів 24, учит. Музир К.
17. Луковиско, 22. X. 1917, учнів 50, учитель Сергієнко Я.
18. Носова (ближчих даних бракує).
19. Передиль, 12. XІ. 1917, учнів 20, учит. Титаренко Ів.
Радянський повіт.
20. Амеліни, 7. X. 1917, учнів 26, учитель Дрончук І.
21. Ворси, 30. X. 1917, учнів 25, уч. Яременко Т.
22. Дрелів, 18. XII. 1917, учнів 23, уч. Рощинський С.
23. м. Радин, 19. XІ. 1917, учнів 50, уч. Тульчий М.
Крім цих, правильно зорґанізованних одно і двоклясових народніх шкіл, істнувало тоді на Підляшші ще 19 шкіл грамоти, з приблизно 200 учнями, де вчилося лиш грамоти, рахунків і співу.
Хоч як коротко тривала українська культурна праця на Підляшші в 1917—1918 рр., все ж вона мусіла лишити по собі якийсь слід. Режім "нової Польщі" очевидно все робив, щоб всякі сліди тої праці затерти, а спомини про неї у місцевого населення вибити — буквально! — з його голов. Але обставини тепер змінилися і ми повинні з найбільшою увагою поставитись до наведених мною реальних фактів українського культурного життя на Підляшші зперед 24 років, видобувати їх із забуття і на їх основі творити місцеву українську культурну традицію, що має бути підставою національної свідомости населення і спонукою до національної творчости.
Оживім культурну традицію!
Скільки то можна цікавих річей розповісти людям в тому чи іншому селі, де істнувала в 1917—1918 рр. українська школа, навязуючи до тих подій загально-українського значіння, в роках світової війни, наслідком яких були й школи й багато инших фактів, що складалися на цілість українського національного життя! Не було б так поширене в нас пустомельство на національно-патріотичні теми, відірване від реального життя, що нічого слухачам не дає. А був би це єдино правильний, з педаґоґічного погляду, підхід до справи національного освідомлення населення, не обтяжений споминами занадто вже далеких від нас історичних часів Ярослава Мудрого, а опертий на свіжій, близькій, зрозумілій місцевій традиції.
Використовуючи теперішню можливість культурної праці на Підляшші і Холмщині, мусимо навязувати її до тої культурної праці, яка велася тут в 1917—1918 рр. Це таке самозрозуміле, що аж стидно про це нагадувати.
Нарешті ще одна заввага. Західньо-українські землі, що були в роках світової війни під австрійсько-німецьким правлінням, а частинно належать тепер до Великонімеччини, мають історичне першенство щодо українського національного шкільництва. До революції 1917 р. ніде на українських землях, що до війни належали до Росії, не було ніодної української школи. Тимчасом в зайнятій центральними державами частині Волині українські школи істнували вже в 1916 році, а на Підляшші підготовча праця до закладання українських шкіл почалася значно раніш, ніж українські школи почали закладатися у Києві й інш. містах і селах Східньої України.
Це першенство Підляшшя в шкільній і національно-освідомлюючій праці також до чогось зобовязує. Тільки треба все це видобути із забуття, освідомити і зробити засобом теперішньої культурно-освітньої праці.
Андрій Жук.
