У більшості меломанів ім’я «Моцарт» асоціюється тільки і виключно з геніальним віденським класиком. Діяльність і творчість його батька Леопольда і молодшого сина, Франца Ксавера Моцарта відомі лише найбільш допитливим шанувальникам, яких цікавить не лише творчість, але й життя, родина, оточення Вольфганга Амадея.
Проте є одне європейське місто, яке має особливий сентимент до Моцарта-юніора, і це місто – Львів. Тут він прожив 30 років і став аніматором багатьох музичних інституцій, авторитетним педагогом і виконавцем. Для багатьох львівських інтелігентів Франц Ксавер Моцарт став символом нашого культурного відродження і усвідомлення багатої духовної історії після здобуття Україною Незалежності. І не тільки тому, що в радянський час вся галицька культура починалась з 1939 року, і про будь-які звершення і видатних постатей краю перед цією пріснопам’ятною датою якось не прийнято було говорити (а тим більше виносити на сцену). Не менш важливим імпульсом для пробудження інтересу до блискучої музичної традиції Галичини стало те, що, повернувши твори «львівського Моцарта» в концертний репертуар, музична еліта отримала прекрасну нагоду поекспериментувати з «машиною часу». І запропонувати інноваційні і за програмами, і за формами мистецькі погляди на музичне минуле Галичини.
В цьому напрямку у Львові робилось і робиться дуже багато. Щоби хоч коротко торкнутись всіх подій «історично поінформованого виконавства» (улюблений термін ініціатора Фестивалю барокової музики у Львові, світлої пам’яті незабутнього Романа Стельмащука), довелось би написати об’ємний том. В рамках стислої публікації доводиться вибирати – тож обираю моцартівські програми дуже цікавого, професійного і наскрізь «львівського» колективу – академічного камерного оркестру «Віртуози Львова» під орудою Сергія Бурка.
Музика «божественного» Моцарта, Вольфганга Амадея, присутня в їх програмах давно і постійно. Але керівникові оркестру Сергієві Бурку спало на думку озвучити ще й контекст, в якому підносився геній композитора. Сягнути до творчості його найближчих, батька та сина, і до спадщини митця, якого примхлива фортуна призначила на роль його найзапеклішого ворога, – Антоніо Сальєрі. В 1994 році, в час заснування оркестру, коли забута спадщина Франца Ксавера Моцарта починала входити в моду у львівському мистецькому істеблішменті, чутливий до духовної атмосфери «місця і часу» колектив включив його твори у свій постійний репертуар. І не просто включив, виконавши на високому художньому рівні. А зумів знайти найцікавіші ракурси, здійснити оригінальні проекти, завдяки яким і добре відомі шедеври В. А. Моцарта, і неслушно забуті опуси Леопольда і Франца Ксавера Моцартів, і зневажені із зовсім нехудожніх причин композиції А. Сальєрі розкрились у несподіваному світлі. Кожен із представлених в програмах артефактів, цікавий і переконливий по-своєму, зайняв належне місце у музичній панорамі своєї доби.
З програмою «Три Моцарти» оркестр вельми успішно виступав як у Львові, так і в багатьох містах України та за кордоном. А цьогоріч, у рамках відзначення 260-річчя від дня народження Вольфганга Амадея Моцарта, Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова» вирішив вшанувати його доволі незвичним чином, об’єднавши в одній концертній програмі юнацьку Симфонію № 29 В. А. Моцарта, його ж Концертну симфонію для флейти, кларнета, валторни і фагота, Венеціанську симфонію Ре мажор та Концерт для гобоя і флейти Антоніо Сальєрі, а також Рондо для флейти Франца Ксавера Моцарта в аранжуванні Володимира Дуди. Так в одній програмі вишукано поєднались творіння «непримиренних суперників» (які насправді ними не були!), батька і сина, учня і вчителя (бо ж Франц Ксавер вчився у Сальєрі!). Виконання оркестру було позначене тією елегантністю і невимушеністю, яка і становить «родзинку» стилю, позірно прозорого і легкого. Насправді ж його осягнення потребує тривалої, вдумливої праці і копітких студій над текстом.
Солістами з оркестром «Віртуози Львова» виступили провідні львівські виконавці на духових інструментах Андрій Карпяк (флейта), Василь Борецький (кларнет), Володимир Старко (фагот), Назар Базів (валторна). Особливо хочеться відзначити Андрія Карпяка та Василя Борецького, що в творах, доволі різних за стилістикою і образним змістом, показали себе не лише віртуозами і міцними професіоналами. Але, що набагато важливіше, тонко відчули «дух епохи», проявили справжню музикантську інтелігентність в інтерпретації складної програми.
А що ж інтрига суперництва Моцарта і Сальєрі? І як бути із шаленою заздрістю менш обдарованого композитора до генія? Легенда, як це часто буває, не відповідає дійсності. Бо якщо би так було, то чи став би Сальєрі диригувати творами Моцарта, і в першу чергу включати в репертуар керованого ним театру «Весілля Фігаро»? Приходити на прем’єру «Чарівної флейти» і голосно висловлювати своє захоплення? А потім безкоштовно вчити сина Моцарта усім премудростям композиції? Та й чи віддала би вдова Моцарта Констанца свого сина в науку до найгіршого ворога покійного чоловіка? Зрештою, крапку в цій історії поставив суд, мабуть, найдивніший судовий процес за всю європейську історію. Через 200 років після «скоєння злочину», в 1997 році в Мілані, юристи розглянули справу і винесли вердикт на користь Сальєрі: невинний.
PS. Як на мене, львівській міській раді пасувало б проявить таку ж мудрість і виваженість, як і міланському суду. І 200 років потому, як Франц Ксавер Моцарт приїхав до Львова і стільки зробив для культури цього міста, прийняти нарешті рішення про перейменування однієї з вулиць в історичній частині на його честь.
25.03.2016