(До постановки в театрі ім. Лесі Українки)
Процес переходу основної маси селянства нашої країни на рейки соціалістичного господарювання — подія великої історичної ваги. "Це був найглибший революційний переворот, стрибок зі старого якісного стану суспільства в новий якісний стан, рівнозначний своїми наслідками революційному переворотові у жовтні 1917 року" ("Короткий курс історії ВКП(б)", стор. 286).
Деякі вважали, що організація колгоспів вже означає цілковите перетворення людини, і що колгоспник це яскравий представник комуністичної праці. Але партія завжди підкреслювала, що це тільки початок процесу великої переробки людини, і що колгоспник це яскравий представник комуністичної праці. Але партія завжди підкреслювала, що це тільки початок процесу великої переробки людини, тому на цьому етапі зупинятися не можна, бо життя вимагає безупинного руху вперед. Боротьбу таких двох тенденцій в колгоспах, боротьбу тих, хто вважає, що вони вже зробили все і тепер можуть лише пожинати плоди, створивши собі "тихе життя" проти тих, які розуміють, що "тихе життя" це лозунг дрібновласницької природи "героїв" теорії спокою, показано в п'єсі драматурга-орденоносця О. Є. Корнійчука "В степах України".
Голова колгоспу "Тихе життя" Галушка в минулому будьоннівець, орденоносець. Він із зброєю в руках захищав свою радянську батьківщину від нападів ворога, і саме тому шлях будівництва радянської влади не міг не привести його до колгоспу. Але на цьому рух Галушки увірвався. Галушка вважає, що колгосп це "тихе життя", і він вже досяг вершин господарювання, і на цьому етапі можна зупинитися. Не дивно, що Галушка потрапляє в полон дрібновласницьких настроїв; його використовують темні, спекулятивні елементи типу Довгоносика, "ідеолога" тихого життя. І Галушка загруз у багні дрібновласницьких інтересів. Він заплив салом і від цього очі перестали бачити гостро як колись. Кругозір Галушки обмежився власною тарілкою. До всіх людей Галушка прикладає свою власну мірку, всі людські вчинки він сприймає крізь призму "свого світогляду". Галушка не може зрозуміти свого сусіда — колишнього соратника по бойових походах, орденоносця, голову сусіднього колгоспу "Смерть капіталізму" Саливона Часника. Саливон Часник — передова людина, новатор, людина, яка має перед собою перспективу, яка бачить значно дальше сьогоднішнього дня і відповідно до цього господарює. Часник створює тваринницькі ферми в колгоспі, готує майбутніх бійців — захисників радянської батьківщини, бореться за культуру праці і побуту.
В той час, як Часник бореться за колгоспні ферми, Галушка піклується про збільшення худоби у власному користуванні колгоспників. Часник будує клуб. Галушка обмежується власним патефоном. Часник понад усе ставить інтереси держави, Галушка — інтереси свого "тихого життя". Галушка веде боротьбу проти Часника. У всіх поступках Часника він вбачає лише гонитву за славою, гонитву за рекордами. Галушка навіть намагається "викрити" Часника. Він пише листа до секретаря обкому, в якому обвинувачує Часника в кар'єризмі. Галушка відгородився від життя муром дрібновласницької психології.
Благородне і відповідальне завдання покладено на постановщика цієї п'єси. В спектаклі треба показати, що Галушка та Часник це не окремий випадок в нашому житті. Адже в особі Часинка і Галушки втілена закономірність процесу боротьби старого з новим, боротьба двох тенденцій. Показ цієї боротьби має свою складність: треба показати боротьбу двох протилежних один одному ворожих напрямів життя, але треба показати, що Галушка не ворог, він помиляється, схибив. Це вимагає дуже складних форм виявлення основної ідеї спектакля. Можна було б показати Галушку лише, як гостро комедійну фігуру, показати невідповідність його самовпевнення, самозадоволення, амбіції. Або посилаючись на те, що Галушка є носій негативних тенденцій, вивести на перший план, до світла рампи Саливона Часника, як носія передових, прогресивних тенденцій. Але тоді спектакль втратив би свою динамічність, свої барви, він став би дидактично-повчальним.
Театр ім. Лесі Українки в своїй постановці обрав інший шлях. В перших діях театр виводить Галушку ближче до рампи, щоб найбільш яскраво і повно відобразити ті думки, погляди, прагнення і вчинки цього "героя", проти яких автор п'єси — Корнійчук — спрямував свої сатирічні стріли. І в той же час буде контрастно показано спокійну, витриману, на перший погляд непомітну, але справжню боротьбу Саливона Часника. Нічого, що ця стриманість, спокійна впевненість, скромність порушуються іноді вибухами гострих пристрастей (бійка Часника з Галушкою, лайка через тин і т. д.). Це лише підкреслює життєвість образів.
В постановці театр покаже заможне життя українських колгоспів, зріст культури, нових людей, їх культурні та естетичні вимоги, смаки. Покажемо нові відносини, нові етичні норми і на фоні цього відсталі настрої Галушки. Фіналом п’єси "В степах України" є перемога лінії Часника, бо це є лінія партії, і на цьому фоні глядач побачить Галушку вже не в плані комедійному, а в трагікомедій ному, бо не можна вважати цілісною людину ту, що легко міняє свої переконання, яка не переживає від усвідомлення своїх помилок. Трагікомічність постаті Галушки в фіналі п'єси продиктовано тим, то підкреслена помилка, а не ворожість Галушки, і його внутрішні переживання цілком виправдують сказані ним слова: "Часник тепер не Часник — сусід мій, а партєйна лінія, а я за її клинком бився в гражданську і проти неї, що б не було, ніколи не піду".
В цій постановці театр ім. Лесі Українки доводить окремі місця до ступеня політичної сатири для того, щоб глибше виявити ідейний зміст п'єси, яка правдиво відображає дійсні взаємовідносини в житті, підкреслює глибоку форму цього життєвого драматичного твору.
Б. Кубланов, зав. літературною частиною театру ім. Л. Українки.
