До 85-річчя з дня смерті
"З усіх німецьких поетів XIX віку, мабуть, найбільше пощастило на переклади українською мовою Генріхові Гейне" — так писав Іван Франко у 1902 р. в своїй передмові до українського видання гейнівської "Подорожі на Гарц".
І це справді так. Важко назвати іншого — не тільки німецького, а й взагалі західно-європейського поета, який бувби популярніший в українській літературі за Генріха Гейне. Твори цього письменника перекладалися на українську мову ще за життя його. Серед перекладачів бачимо таких майстрів української літератури, як І. Франко, Л. Українка, А. Кримський, М. Старицький, П. Куліш, Ю. Федькович, П. Грабовський і навіть М. Коцюбинський. Вплив Гейне в тій чи іншій мірі помітний на творчості багатьох українських поетів, починаючи від Федьковича, Франка, Лесі Українки і кінчаючи нашими сучасниками — М. Рильським, Л. Первомайським та іншими.
Таку увагу до Гейне в українській літературі не важко пояснити. Поет революційної демократії, що відгостреним мечем разючої сатири бичував самодержавство, реакцію, бюргерство, багатьма рисами своєї творчості був споріднений з демократичною українською літературою. Письменник Борис Грінченко в статті "Двоє рідних" ("Нова Громада" №2, 1906 р.) спробував навіть, і не без підстави, знайти спільні риси в творчості Шевченка і Гейне.
"Шевченкове слово, — писав він, — і досі вириває з грудей крик обурення проти гнобительства дужих і злих, і досі стискає серце пекучим жалем над мукою знедолених і зневолених, пориває і досі до боротьби за світ і волю".
Гейнове немилосердне глузування і досі кладе печать ганьби і огиди на обличчя нікчемників і утисників, смілий дух "лицаря святого духу" і досі запалює наші душі бажанням стати до гурту "в великому бої свого часу".
"Вони живі, обидва живі і досі".
Першим перекладачем Гейне на українську мову був письменник А. Навроцький. Він переклав у 1859 році три пісні великого німецького поета. Що правда, ще раніше — у "Зорі Галицькій" за 1853 рік — появилися деякі переклади з Гейне. Але оскільки ці переклади зроблені "язичієм" (тобто на штучній слов'янсько-російсько-українській мові, яку вживала колись частина галицької інтелігенції), то вони мають значення більш історичне, ніж літературне.
У 60-х роках минулого століття появляються дальші переклади з Гейне — М. Старицького і Шашкевича. Якість цих перекладів, як на той час, непогана. Проте, вони дуже далекі були від оригіналу. І недарма М. Старицький всі свої переклади згодом зовсім переробив.
Переклад Ю. Федковича з Гейне належить до 70 років минулого століття. Федкович власно не перекладав, а переспівував німецького поета, надаючи його ліричним поезіям українського колориту. Характерно, що гейнівська "Льоролея" стає у Федковича "Севільською княгинею", а німецький Рейн — українською річкою Черемош.
Було в той період і ще чимало інших перекладів з Гейне. Але всі перекладачі, за рідким винятком, цікавились переважно любовною лірикою і романтичними творами поста. Політична його поезія майже ігнорувалась зовсім. І ось проти такого одностороннього підходу до літературної спадщини Гейне виступає Іван Франко. З ім'ям великого українського поета—революціонера і зв'язаний крутий поворот української літератури до всієї творчості, а насамперед до революційної поезії Гейне.
Перу Франка належить чимало перекладів і переспівів з Гейне. Ще на початку своєї літературної діяльності Франко звертався до поезії Гейне. Вже в першій збірці творів українського письменника "Балади і розкази" знаходимо переклад гейнівського "Пролога" до ліричних поезій. В журналі "Друг" за 1873 рік зустрічаємо його переклад "Бабуся Грижа". В "Дрібній бібліотечці", яку видавав молодий Франко, є теж кілька перекладів з Гейне. У подальші роки Франко неменш активно працює над творами німецького поета, залишивши нам 23 переклади політично-сатиричних творів Гейне, серед яких — велика поема "Німеччина" і прозовий твір "Флорентійські ночі".
Франко був першим, хто не тільки дав майстерні переклади з німецького поета, а й торкнувся самої проблеми, як перекладати Гейне українською мовою. Принципи перекладу, які він трактує в передмові до "Вибору поезій Гейне", письменник старанно втілює в своїй роботі, щільно наближаючись до німецького оригіналу і чудово зберігаючи в українській передачі своєрідну гейнівську іронію, сарказм, жартівливість.
Найбільших висот дійшов поет в перекладі "Німеччини". Цей твір, в якому Гейне з нищівною силою розвінчує реакційний романтизм, нещадно картає дворянство, попівство, тевтоманію, буржуазію, міщанство, дуже імпонував українському поетові — революціонеру. Поема не втрачала своєї актуальності і в часи Франка і служила в його руках зброєю в боротьбі з українськими націоналістами і іншими "йолопами" — рабами цісарського престолу. Дух "Німеччини" живе і в ряді творів самого Франка (як от "Ботокуди"), де міцно почувається вплив гейнівської іронії і сарказму. Недарма Франко шанував великого німецького поета, як одного з своїх поетичних вчителів.
Великий вплив Гейне зазнала на собі і видатна українська письменниця Леся Українка. Переклавши близько ста творів Гейне, перейнявшись його стилістичною манерою, поетеса охоче користується в своїй власній творчості гострою гейнівською зброєю, бойовим віршем, іронією, сарказмом. В поемі Л. Українки "Давня казка" особливо міцно почувається вплив Гейне. В пісні, складеній героєм цієї поеми, живою цівкою грає пристрасна гейнівська ліра.
В мужика землянка вогка,
В пана хата на помості,
Що ж, недаром люди кажуть,
Що в панів біліші кості,
. . . . . . . . . . . .
Мужики цікаві стали,
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров проллється,
Як пробити пану груди?
Леся Українка переклала "Книгу пісень", поему "Атта Троль" і багато інших поезій Гейне. Ці прекрасні, дуже близькі до оригіналу переклади не тільки перевершили майже всі попередні роботи в цій галузі, а й лишилися недосяжними зразками і для багатьох пізніших перекладачів.
Коло 50 років тому став публікувати свої переклади з Гейне нинішній академік-орденоносець А. Є. Кримський. Ці переклади увійшли в збірку його поезій "Пальмове гілля". У примітці до циклу "З пісень Гейнових" А. Кримський пише: "З тисячі Гейнових пісень захотілося мені зробити тільки таку вибірку, яка б зовсім підходила під спільний тон мого "Пальмового гілля". Через те я понасмикував собі гейнових поезій не більше, як два з половиною десятки, та й то із циклів зовсім неоднакових, зовсім різних, а понанизував їх усі на одну низку".
І справді, коли читаєш усю збірку "Пальмове гілля", у тебе складається враження, що поезії Гейне тут — не переклади, а лише переспіви, до того схожі вони на оригінальні твори Кримського. Та ж журба за рідним краєм, самотність, гірка іронія. А тим часом Кримський в перекладах дуже старанно добивався найбільшої подібності до оригіналів. "Я ніде не робив жаднісінських змін, — пише він, — і силкувався перекладати дослівно". Його переклади з Гейне (крім дрібних поезій, Кримський переклав і поему "Віцлі-Пуцлі") — серед найкращих в українській літературі.
Розміри газетної статті не дають можливості докладно спинитись і на інших українських перекладах Гейне. Зазначимо лише, що перекладачів було багато — понад 50 чол. (це без тих численних невідомих перекладачів, що підписувались лише ініціалами). До числа кращих перекладачів Гейне, крім згаданих, слід назвати ще й П. Грабовського, Б. Грінченка, М. Славінського. Багато переклав з Гейне і П. Куліш, але більшість його перекладів — це по суті вільні варіації на гейнівські теми.
Посилений інтерес до творчості Гейне, який спостерігаємо в дореволюційній українській літературі, не тільки не зменшився а, навпаки, набагато зріс в наші часи. За останні 20 років вийшло чимало українських видань творів Гейне. Крім перевиданих робіт старих майстрів появилося багато нових перекладів з Гейне. З них відзначимо зокрема "Німеччину" — переклад Л. Первомайського.
Протягом останніх років група українських радянських поетів, на чолі з Л. Первомайським, працювала над новими перекладами з Гейне. Плодом їх роботи є підготовлений вже до друку однотомник творів німецького поета, який мав незабаром вийти в світ у видавництві "Держлітвидав".
Український народ, разом з усіма народами СРСР, шанує пам'ять великого німецького поета, революційна ліра якого закликала все трудове людство на боротьбу проти капіталістичної сваволі, за створення нового, соціалістичного світу.
Г. Дусавицький
