З Дрогобича.
Нафтовий рух. — Новий староста. — Витанє полковника У. С. С. — Богослуженє за упавших У. С. С.
Дрогобич вертає на свій нормальний шлях. Повернули нафтові капіталїсти а з ними почались горячкові рухи за "золотим олїєм". Крім малих "інтересів" почавсь покуп більших копалень. Майже всї нафтові дестилярнї підняли на ново працю. Отворено ґімназії, всї народні школи.
Новий староста, полковник Гужковський, котрий на кождім кроцї дає докази свого піклованя про добро міста і повіту, розвинув дуже енерґічну дїяльність в области апровізації, та безсторонним урядованєм без огляду на стан і народність приєднує собі загальну прихильність.
З громадського житя треба зазначити недавнє витанє полковника У. С. С. Гр. Коссака, котрий тут перебував у родичів на відпустцї. В гарно прибраній салї готелю "Бульвар" засїла до вечері майже вся дрогобицька українська громада. Точно о год. 8½ явив ся полковник в супроводї о. А. Рудницького і В. Ратальського. Музика повитала гостя австрійським і українським имном. Ряд промов розпочав проф. д-р В. Бурчак, дальше промовляли: В. Ратальський, І. Лїщиньський, Шипайло, Давидович. На промови відповідав полковник коротко і щиро, по-стрілецьки. По кінцевій промові В. Ратульського зібрано 100 К. на фонд ім. Гр. Kocсака і призначено сей фонд на вдови і сироти по упавших стрільцях.
Найсвяточнїйше витали полковника У. С. С. в селї Стебнику. Сюди зійшли ся всї сусїдні громади з духовенством та начальниками громад, дожидаючи гостя перед будинком громадського уряду. З соток грудий залунало "слава" при в'їздї полковника. В артистично прибраній салї повитав гостя правительственний комісар д-р Лавровський. Дві в українські народні строї прибрані дївчинї подали хлїб та сіль, замаєні барвінком та живими цьвітами. З громадського дому удались участники до дому дїдича Н. Терлецького, де завдяки гостинности господаря забавляли ся в глубоку ніч. Зібрано на фонд Гр. Коссака 200 К.
Заходом "Жіночої Громади" відбулось в Дрогобичи торжественне богослуженє за упавших У. С. С. на яке явились репрезентанти укр. сїчових стрільцїв, державних і автономічних властий, молодїж всїх шкіл під проводом учителїв. Сотки народа з слезами з очах вислухали патріотичної проповіди о. В. Кункевича. До парастасу стануло 14 сьвящеників. Зібрано 310 К. на фонд У. С. С. міщани жертвували по 10 К.
вр.
Москвофільська експедиція на фронт.
Відень, 9. лютого 1916.
В петербурськім галїцко-русскім обществі зорґанізовано заходом думських послів батюшок М. Митроцького й Носеленка та коштом тзв. "Тетянинського комітету" перший санїтарно-харчевий віддїл.
В склад його увійшло також кільканайцять галицьких русофільських учителїв і учительок, що були вибрали ся свойого часу на студії до Петербурга. Тепер — як сповіщує "Новое Время" (ч. 14310) — виїхали вони на галицький воєнний фронт в характері санїтарів і сестер милосердія. Учасники петербурських курсів Скаллон-Лохвицької ладили ся заняти чільні місця в плянованім російськім шкільництві в Галичинї, та по прогнаню російської інвазії з Галичини опинили ся без хлїба!..
Віддїл сей виправлено отсе з Петербурга святочним богослуженєм в церкві Скорбященській, де батюшка Колеснїков проголосив відповідну проповідь. Не замовчали при сїй нагодї і "галїцко-русскі" дїячі. Промовляли до відїзджаючих голова Общества д-р Дм. Верґун та д-р Льовушка Алексевич, опісля відспівано "Пора за Русь святую" і "Боже царя хранї". На чолї віддїлу стояти-ме батюшка М. Митроцький, той сам, що приїздив на процес Бендасюка а відтак за інвазії утверджував в Галичинї цареславіє.
яв.
Тяжке положенє українського населеня Галичини під російським наїздом.
Звістки, які доходять до нас за посередництвом київських часописий про положенє галицького населеня у східноподільських повітах, занятих іще російськими війсками, звучать дуже невідрадно. "Освободжені" Галичани терплять усюди крайну нужду: харчі давно вичерпали ся, а достави дуже утруднені. Земський Союз поспішив, вправдї, з помічю, але її все ще за мало. В Галичинї працює що правда 5 харчївних віддїлів, що розложили ся в 23 містах і містечках і уладили там 28 харчівних пунктів, що дають денно поживу для 50.000 людий, але се не вистає, бо в Галичинї поселило ся богато утїкачів і то не тільки з західних частин Галичини, але й із Холмщини та Волинї. Для дїтий заложено 7 захоронок для 981 осіб і 7 захистів для 250 дїтий, тільки се капля в мори. Дїти, так само як і старші, не мають у що вбрати ся, і навіть підчас морозів ходять босї. Вигляди на будуче ще гірші: озиминою засїєть ся ледви десяту частину звичайної засївної просторонї, а на весну не буде краще, бо нема насїня і нема звідки його взяти. До того страшний брак коний і паші. Урядові розслїди показали, що число коний зменшило ся більше як у десятеро.
Як сильно привязана людність до своєї греко-католицької віри в східно-галицьких повітах, занятих російськими війсками, видно дуже ярко із справозданя заступника голови комітету земского союза полуднево-західного фронту, Ф. І. Ґаяріна, що разом із уповновласним С. К. Линявським обїхав волинський фронт і Галичину. Д. Гаярін оповідає (в "Кієвскій Мисли" з 14. сїчня с. р.), що орґанїзація захоронок і захистів стрінула ся в Галичинї, особливо в її полудневій частинї, з опором людности, між якою була поширене переконанє, що дїти в російських захоронках і захистах будуть на випадок евакуації вивезені до Росії і перетягнені з унїятської віри на православну. Хоч людям пояснювано, що дїти береть ся до захистів тільки на бажанє самих родичів і вони можуть бути в кождій хвилї відібрані та що на випадок евакуації дїти лишать ся дома при родичах, люди не хотїли тому вірити, бояли ся посилати дїтий до захоронок, хоч, як знаємо, терплять великий недостаток, а ті, що вже мали дїтий в захоронках, відбирали їх до себе. Українське населенє Поділя не має довіря до російських обіцянок і волить терпіти голод разом з своїми дїтьми, нїж наражувати їх на зміну віри і вивезенє.
к.