У звязку з ріжними московськими судовими розправами, на яких сучасний московський володар „судить” своїх найвищих достойників і урядовців, варто пригадати дещо зі старої історії Московщини в освітленні сторонніх чужинців, що на власні очі бачили „країну чудес". З тих описів, реляцій та цілих розправ зможемо краще зрозуміти московську психольоґію чи то психопатію, спосіб правління, характер адміністрації, податкову систему, „колєктивістичне” господарство, судівництво, засоби пропаґанди та загалом цілу московську тиранію — як вона виглядала в дійсности.
Одною з найбільш цікавих таких книг про Московію була праця анґлійця Джільса Флєтчера, видана в Льондоні в 1591. р. під наголовком: «Оf the Russe Common Wealth, or manner of governement by the Russe Emperour (commonly called the Emperour of Moskovia)», себто „Про російську державу або спосіб правління російського царя (котрого звичайно називають московським царем)“. Сам автор Д.Флєтчер — доктор юридичних наух, посол при московському дворі в 1588. p., людина дуже освічена, вдумлива і спостережлива, влучно характеризує московські відносини. Цікаво, що перша спроба видати переклад Флєтчера у російській мові скінчилася невдачею. Переклад Д.Флєтчера спорядив відомий український учений професор московського університету О.Бодянський та видрукував у 1858. р. в „Чтеніях" Т-ва історії і старовини при московському університеті. Але російський уряд сконфіскував і знищив цілий наклад цього видання, а самого проф. О.Бодянського „суспендував“ і заслав до провінціонального казанського університету.
Про спосіб управління московською державою Д.Флєтчер пише:
„Правління в них (московських царів) чисто тиранське: всі вчинки царя йдуть на те, щоби були корисні лише для одного царя, а крім того провадяться найбільш безоглядним і варварським способом". В податковій системі московський уряд — каже Флєтчер — „не притримується найменшої справедливости. Шляхта і прості люди у відношенні до свого майна не хто інші, як лише охоронці царських прибутків, тому, що все придбане ними, раніше чи пізніше переходить до царських скринь". Флєтчєр торкаючись податкової системи Московщини, у спеціальному розділі під наголовком "Про засоби збагачення царської скарбниці майном підданих“ пише, що цар притримується таких засад: „Не противитися насильству, видиранню і всякого роду хабарів, яких уживають князі, ,,дяки‘‘ та інші урядовці над простим народом в областях (на місцях), але дозволяти їм все це до закінчення речниці їх служби, доки вони цілком не нажеруться; потім поставити їх на „правеж" (або під батіг) за їх поведінку і вимордувати з них усю або більшу частину здобичі (як мед виточується бджолою), награбованої ними у простого народу і зложити її до царської скарбниці, але ніколи, не повертаючи нічого справжньому власникові, яка не булаб велика і очевидна спричинена їм (власникам) шкода. Для цієї мети дуже „корисні" бідні князі і „дяки", яких посилають до областей на місця, а котрі перемінюються дуже часто, а саме кожнорічно, незважаючи на те, що як самі по собі, так і за прикметами народу, моглиб залишитися далі. В дійсности настановлені знову над простим народом, вони ссуть з новим завзяттям, як оси цісаря Тиверія, котрі прилітали завжди свіжі на стару рану і з котрими він порівнював звичайно, своїх преторіїв та інших обласних урядовців.
Показувати іноді прилюдно приклад справедливости (суворости) над урядовцями, що грабували нарід, коли якийсь із них став особливо відомий з найгіршого боку,щоб нарід міг думати, що цар обурюється гнобленю народу, і таким чином скинути вину на погані прикмети його урядовців. Так, між іншим зробив покійний цар Іван Василєвич з "дяком" однієї своєї области, котрий крім ріжних поборів і хабарів приняв печену гуску, начинену грішми. Його урядовця привели на ярмаркову площу в Москві, де цар був присутній особисто і промовив: — От, добрі люди, ті, котрі готові вас зїсти, як хліб і т. д.
Потім він запитав своїх катів, хто з них вміє різати гуску, і наказав одному з них спочатку відрубати дякові (губернаторові) ноги на половину литок, потім руки вище ліктя, запитуючи його, чи смачне гусяче мясо і нарешті звелів відрубати голову, щоб він був зовсім подібний до печеної гуски. Це могло б служити достаточним прикладом справедливости (як розуміють судову правду в Московії), колиб вона не мала на оці хитру мету закрити той гніт, якого допускається сам цар.
Поляк В.С.
30.03.1938