Краків, 10. грудня 1940.
1935-ий рік був останнім, у якому була ще сяка-така можливість вести українську культурно-освітню діяльність по цьому боці Сяну-Буга. Коли тоді в Ново-Сандеччині було ще 38 "Просвіт", то в черговому 1936 році не було вже ніодної. У Кракові та Новому Санчі залишились ще філії "Просвіти", але без ніякої читальні. Останні 4 читальні з лежайського повіту треба було приділити до ярославської філії, яка ще клигала, відбиваючи польські репресійні атаки. В хвилині, коли вибухла війна, на цих землях справді — за висловом Шевченка — "все мовчало".
Коли восені мин. року затихла воєнна хуртовина, наші люди скрізь кинулись мерщій відновлювати колишні просвітянські клітини. На Лемківщині, Посянню та рештках Галичини відрожувались "Просвіти" на Холмщині "Рідні Хати", що повстали там були — як відомо — після розгрому "Просвіт" внаслідку пристосування засад "сокальського кордону". Таким робом у половині цього року в краківській області (дистрикті) було відновлених 6 філій "Просвіти" (Краків, Новий Санч, Сянік, Перемишль, Ярослав і Лежайськ) із 222 читальнями, які мали 42 власні доми, ок. 10.000 членів та 100 бібліотек з ок. 23.000 книжок. Крім того відновилось на тій самій території 26 Кружків "Рідної Школи" (із них 19 у Сяніччині), 22 Кружки "Союзу Українок (із них 19 у Перемищині) та 27 читалень ім. Качковського з 12 власними домами (у Новосандеччині та Горличчині). Окремо повстали філії "Просвіти" у Чесанові й Белзі зі 101 читальнями та 53-ма власними домами (12.000 членів, 80 бібліотек), 34 Кружки "Союзу Українок" та 4 Кружки "Рідної Школи". Прокинулось теж 134 філій "Рідної Хати". Взагалі в половині цього року було на терені Ґенерал-Ґубернаторства 570 різних низових українських культурно-освітніх та громадсько-освітніх орґанізацій, що охоплювали 457 містевостей і мали власних 115 домів.
А проте поруч із цим стихійним відродженецьким культурно-освітнім українським рухом виринали й деякі дуже поважні труднощі та познаки замішання. І так у деяких місцевостях, національно свідоміших, відродились орґанізації і "Просвіти" і "Союзу Українок" і "Рідної Школи". В інших знову, де їх раніш не було, влада висувала правно-формальні застереження проти заснування будьякої одної орґанізації. Виринала потреба якось не тільки скоординувати діяльність істнуючих установ, але взагалі впорядкувати відносини в цій ділянці. Німецька влада не тільки погодилась на це, але й сама домагалась реорґанізації українського культурно-освітнього стану в Ґенерал-Ґубернаторові, виявлючи подекуди нехіть до істнування поруч себе кількох установ із старими статутами зі спорідненими завданнями.
Таким робом з датою 11. липня 1940 та за підписом "Керманича Віділу Народньої Освіти і Пропаґанди при уряді Ґенерально го Ґубернатора появився статут під нагол.: "Перші напрямні для Відділу Культурної Праці при Українському Центальному Комітеті" поділений на такі частини: І. Мета, IІ. Орґанізація, III. Обсяг завдань. IV. Статут місцевих Товариств "Українське Освітнє Товариство", V. Фінанси. Тому, що майже одночасно, бо 23. липня 1940 появився у 48. ч. "Денника Розпорядків" розпорядок, що розвязував усі дотеперішні давні культурно-освітні установи й орґанізації, значіння отих "Перших напрямних" стало ще більше. Його можна висловити у таких найважніших точках:
1. Вся українська культурно-освітня праця в Ґенеральному Ґубернаторстві може вестись тільки і виключно в рямцях "Українського Освітнього Товариства".
2. "Українське Освітнє Товариство підлягає безпосередньо двом чинникам: Українському Центральному Комітетові (і місцевим Українським Допомоговим Комітетам та німецькому Відділові Народньої Освіти і Пропаґанди (чи пак дотичним референтурам у повітових "Крайсгавптманшафтах).
3. "Українське Освітнє Товариство є покищо єдиною українською статутовою орґанізацією, тому не лише може, але й повинно стати знаменитим осередком орґанізаційного охоплення всіх свідомих українців.
4. Тому, що у 4-ій точці частини "Орґанізація" "Перші напрямні" виразно стверджують, що "у кожній місцевості Ґенерального Ґубернаторства на бажання тамошніх українців і за згодою Українського Допомогового Комітету дотичної Округи може повстати місцеве товариство УОТ" — ввесь український етнічний терен у Ґен. Ґубернаторстві та взагалі всі навіть найменші осередки скупчення українців у цій країні мають змогу покриватись сіткою УОТ-ів.
Подрібно про статутові завдання УОТ. скажемо іншим разом. Тут лише відразу зазначимо, що ці завдання дуже широкі та дають справді можливість вести культурно-освітню працю в народі в найширшому обємі. Не диво, що УОТ-и основують у кожній місцевості. Зголошуються до слова перш усього всі місцевості, що вже мали "Просвіти" чи інші українські культурно-освітні й громадсько-освітні орґанізації, але й такі, які під впливом нових інтеліґентських сил щойно прокидуються з національно-громадської дрімоти. Покищо є відомості вже про 347 Українських Освітніх Товариств. Цей стан з кожним днем змінюється, з кожним днем більшаючи. Очевидно, річ не в самому формальному істнуванні: річ у суті тієї праці, що стоїть ще впереді.
Не стало "Просвіт" всупереч настирливим заходам Українського Центрального Комітету, щоб зберегти цю дорогу назву, але залишилась традиція, що дає змогу та повинна розгорнути працю нового вже "Українського Освітнього Товариства".
