Краків, 8. грудня 1940.
В дні 8. грудня 1868 року 65 галицьких українців заснувало Товариство "Просвіта". Невідомо, чи здавали вони собі тоді справу, до яких величавих розмірів розростеться та установа, але розрослась вона на славу українській культурі, стала справжньою "матірю українських установ" та підвалиною культурно-національного відродження найширших українських мас. І тому щорічно святкували ми день 8-го грудня, як день української культури. Святкували цей день до війни і по тому боці в Кракові та інших містах і селах, де були "Просвіти" на землях теперішнього Ґен. Ґубернаторства.
Є чимало народів, які вище стоять культурою від українців: не потребуємо стидитись того признання, знаючи одночасно, що належимо до рідні культурних націй світу та маємо такі власні культурні вартості, що з ними витримуємо на неодному полі почесне суперництво. Ніодна теж інша нація не всилі зрозуміти, що значать саме для нас різні дати, що з ними звязане українське культурне відродження. Бо відродження цілої нації — її суспільно-політичний здвиг — розпочалось у нас не завдяки блискучим перемогам полководців чи діялєктичній зручності дипльоматів, тільки завдяки діячам культури: поетам, письменникам і освітникам. Таксамо, як Шевченкові "мережані стрічки" прокинули "приспаний" нарід, таксамо муравлина культурно-освітня праця серед народніх низів дала українцям змогу перетривати всі найгірші історичні злидні, гартувати серед них духа та у впертій боротьбі здобувати щораз більші цінності. Славив колись німецький "залізний канцлєр" народнього учителя, що йому — мовляв — приналежить головна заслуга німецьких перемог. В дні 8. грудня славимо поруч із народньою культурою — того освітнього діяча-громадянина, що несе освіту під селянські стріхи та разом із нею влегчує українським масам пізнання себе, свого роду, свою світлого минулого, свого місця у світі, своїх цілей у майбутньому.
Від заведення христіянства — вже близько 1000 літ — перехрещуються в Україні й культурні впливи Сходу й Заходу. Ніякі великі культурні течії, що виринали на Заході, не залишились без глибоких слідів і на культурі українській: італійське відродження, гуманізм, реформація, винахід друку. Від часів княгині Ольги втримувала Україна звязки з культурним Заходом. Були теж часи, коли з упадком політичної сили Києва посунули на північ українські культурники, спричинюючись у немалій мірі до зросту тамошньої культури, був теж історичний період, в якому українська інтеліґентська й суспільна верхівка, ловлючись на вудку станових та політичних привілеїв, віддалилась від рідної нації, збагачуючи культуру безпосереднього нашого західнього сусіда. Був час, коли в Україні "все мовчало". А проте старовинна українська культура жевріла під попелом, що його нанесли морозяні вітри політичної не долі, та спалахнула живим полуменем, коли тільки було можна легче дихати.
Політичні умовини все йдуть у парі з можливостями культурної праці. А проте й у найцупкіше затулених вікнах можна знайти шпарки, крізь які проблисне промінчик світла. І серед найтемнішої ночі можуть світити смолоскипи, якщо тільки є кому їх засвітити та нести. Не тільки Шевченко творив у часах найгіршої реакції, живучи на чужині, а то й на засланні, але й чималі культурні вартості повставали для різних народів на різних землях.
Сьогодні ми тут опинились на кусні українських західних земель та в черговому періоді нової історії. Живемо тепер на землях досі політично й культурно найбільш покривджених.
Новозасноване "Українське Освітнє Товариство" має на українських землях у Ґенерал-Ґубернаторстві продовжувати світлу традицію славетньої "Просвіти". Частинно ту місію виконує вже від місяців "Українське Видавництво" в Кракові, даючи холмсько-лемківському найменшому братові в руки українську книжку й українську ґазету, український буквар, молитовник, календар, те, що завсіди творило підстави народньої освіти українського села.
Таким робом день 8. грудня не є для нас, українців у Ґенерал-Ґубернаторстві та всіх інших земляків, що їх воєнна хуртовина розвіяла по широкому світі, тільки днем історичних спогадів, днем сентиментальної згадки про славетню "Просвіту" та про її культурні надбання. Цей день і надалі для нас актуальний завданнями буденної культурної праці. День 8. грудня є для нас і надалі живим символом, довкола якого обєднюються всі українці на світі сущі: символом української культури, живої, активної, творчої, невмірущої.
