Далеких шість років тому в Унівській Лаврі зібралися небайдужі львів’яни, стурбовані провінціалізацією міста, втратою його метрополійного значення. Збагатившись атмосферою монастиря, зібрання вирішило взяти на себе відповідальність і придумати, ЩО може повернути Львів на мапу світу.
Суперечки Унівської Групи тривали близько року, було проведене глибоке дослідження мешканців — аби зрозуміти, на якому образі міста зможуть погодитися всі групи львів’ян.
Не хотілося бути «другим Парижем» чи «третім Римом», хотілося зрозуміти, в чому унікальність міста. Адже не лише архітектура та кав’ярні роблять Львів Львовом — ще є його атмосфера. Але яка вона? В чому секрет?
Протягом своєї історії Львів приймав і «освоював» розмаїття культур та ідеологій. Він має досвід мирного співжиття представників різних мовних і релігійних груп, різних політичних режимів і побутових практик. У другій половині 20 століття склад населення Львова кардинально відрізнявся від того, який був на його початку. Але нові мешканці дуже швидко «ольвів’янювалися», не втрачаючи при цьому своєї ідентичності та, водночас, не надто змінюючи місто собою. Компактність львівського середмістя та звичка зустрічатися на розмову у кав’ярнях допомогла розвинутися львівській середовищності. «Унівці» саме її визнають за місцеву особливість.
Коли філософ «при каві» може зустрітися з математиком чи музикантом, у них неочікувано можуть народитися нові ідеї. Вихід за межі своєї спеціалізації та спроба пояснити свою роботу людині з іншої сфери вимагає доброго узагальнення та додаткової автоверифікації. Коли ж дорогою додому кожен з них, рефлексуючи, перетнеться з колеґою-підприємцем, ці ідеї можуть бути відразу критично осмислені та наближені до втілення. Атмосфера міста сприяє натхненню, творенню нових ідей та їх обговоренню, водночас це обговорення й така собі мрійливість долучаються до загальної атмосфери. Тому львів’яни обстоюють доступність свого середмістя і для туристів, і для себе — місцевих мешканців. Вона важлива для зустрічей і перетину осіб різних сфер діяльності та зацікавлень. Зовні ранкова кава у кав’ярні може видаватися виявом розслабленості та гедонізму, але ця частинка культури міста має важливу продуктивну складову. Так народжуються нові ідеї — через перетин різних людей і середовищ.
Поєднання культур і традицій у Львові, з одного боку, дозволяє більшу свободу всередині середовищ, з іншого — закриває середовища від сторонніх очей і в такий спосіб захищає їх. Львівські середовища були своєрідними острівцями довіри та можливостей для цікавої й відвертої дискусії. Спільноти людей, що довіряють одне одному та об’єднуються заради спільної мети, є зовсім не львівським винаходом. Але саме Львів має схильність до обговорень і розмірковувань, на яку не тисне обов’язковість термінового втілення у проекти. І цим Львів приваблює та надихає інших. Зокрема тих, хто може втілювати задуми швидко й ефективно.
Унівська Група хотіла б, аби до Львова їхали за ідеями, за натхненням, за інтелектом. Для західного світу цікавим може бути феномен таких неформалізованих об’єднань, які часто не переростають у формалізовані структури, але здійснюють чималий вплив на розвиток і образ міста, практично формуючи його. Для Сходу може бути привабливим приклад трансформації тоталітарного суспільства у відкрите, розвиток свободи та творчості.
Відкритим залишається питання, чи середовищність можна експортувати, трансплантувати. Чи можлива вона і чи потрібна для інших міст, які шукають свій шлях? Чи можна задати умови розвитку середовищності, плануючи простір міста, стимулюючи перетин різноманітностей, створюючи умови для їх мирного співжиття? Цим Львів може ділитися зі світом. Унівська Група закінчує роботу з виписування бачення міста та свого підходу до його розробки. Але вже зараз, зазирнувши у львівську кав’ярню, можна з приємним здивуванням підслухати хоча б одну розмову про щось велике, неприземлене, часами божевільне, але разом з тим привабливе. І взяти для себе від міста щось дуже постматеріалістичне — частинку натхнення та віри в себе.
27.03.2013