Малий фейлєтон
— Тітка кажете? Знаю! Мав до діла, з тіткою...
Літом ще, прибігає до мене Юрко. Перший збиточник, синок мого сусіда.
— Виручайте, — каже — не видержу з тіткою!
— Що сталося?
— Замучує мене та й годі: Юруньо то, Юруньо тамто. Раз задеклямуй, то знову випий лік на апетит, не бігай, бо це на серце шкодить, не ходи без капелюха, бо дістанеш удар сонця. Що вже не вигадує, а в додатку ще каже грати на фортепяні все це саме танґо каже мені грати т. зв. "Скапане щастя", а як говорю, що не годен усе те саме, бо надоїло — то тітка навпаки: каже, що має спомини і слухала б день і ніч. Найгірше, що на стадіон мене не пускає. Підійдіть, будь ласка, та вговоріть її, може вас послухає.
— Добре, Юрку, виручу тебе. Може вдасться.
Приходимо.
— Цілую ру...
Тітка тільки зміряла мене очима.
— Я, пані добродійко, відносно, що так скажу, в справі виховання Юрка...
— Юрка?
— Не суньте носа там, де не треба.
— Але ж очивидно, тільки так мимоходом хотів би зазначити, що йому більше треба спорту, руханки, а на стадіоні...
— Ага! Вже знаю! Ви спортовець... Думаєте, що позволю дитині копатися по ногах, ломити собі кості?
— Але ж, пані добродійко, нинішня медицина і суспільне виховання наявно виказують...
— Виказують глупості! Роблять дикунів з молоді і доводять до того, що в неї розум не в голові, а тільки в ногах. Це упадок культури, здичіння, отщо!
— Саме навпаки, пані добродійко. Старинні греки і римляни...
— Куди вам до римлян і греків. Вони мали культуру, а вам ще треба багато вчитись...
— Признаю, але... ще наші князі — Володимир Мономах в "Поученні дітям" каже, що заки не впав 8 разів з коня...
— Що ви порівнуєте коня до футболу. Кінь це шляхотне сотворіння, їзда верхом це елєґанція, вона вирабляє гнучкість, це так, як на балевій салі...
Мене, сказати б, з місця лихий узяв. Аж скипів з дощем. Виведений з рівноваги попробував уже останнього арґументу:
— Ласкава пані, — чи ви знаєте, що є УДК, що референт молоді, який кермує вихованням не позволить: Вам відберуть не тільки картки на хліб, мармоляду, але в консумі не дістанете цикорії, пудру, порошків до зубів, пасти й інших товщів...
Тітка ахнула. Я до неї: Зімліла! Кажу: води, води!!! Та де там. Важко дихає. Беру за руку. Злегка підносить повіки... Усміхається... Вкінці робить око й ледви чутно шепче:
— Ах так, вже краще нехай Юрко йде на стадіон...
Катим.
