Давним-давно, коли "Краківські Вісті" не були ще тим, чим є, тільки такою от-собі ґазеткою, що виходила тричі в тиждень, один з громадян прислав Редакції листа в огірченому тоні:
"Чого ви (себто ґазета) зветеся "Краківські Вісті", коли про Краків не приносите ніяких вістей? Де тут льоґіка? Навіть "Вісті з Кракова" було б теж фальшиво, бо вони тільки друковані в Кракові, але самі походять звідки інде..."
І далі йшли проєкти кількох гарних назв на ґазету, що друкується у Кракові та призначена передусім для українців у Холмщині й Лемківщині, но для й всієї іншої братії, розсіяної від Сяну й Буга по Атлянтійський Океан. І признали тому добродієві правду, тільки в справі запитуючому "Вісті" а не "Вісти" відіслали його до окремої статті, яка пояснювала профанам ту штудерну заковику.
Бо й справді: чому "Краківські" та ще й "Вісті"? Чи не нагадує воно того оселедця, що "висить на стіні, є зелений і співає", висить, коли його хто повісить, зелений буде, як його на зелено помалюють, а "співає" додано навмисне, щоб люди не розгадали, що це акуратно оселедець. Коли совісний читач (Редакція хоче "читачів", Адміністрація "передплатників") проковтне ввесь і наш часопис від першого до останнього рядка, закриваючи лише рукою наголовок газети, то дійсно ледви чи догадається, що це "краківський" часопис. І не кожний, хто хоче з нашої ґазети довідатися, чи японець остаточно вже набив китайця та як далеко в Сіді ель Барані до Марза-Матра (от чоловік навчиться ґеоґрафії!), не конче мусить знати, що "Вісті" є тому "Краківські", бо в Кракові є Українське Видавництво, яке їx видає, та Український Центральний Комітет, який за них дбає, і що в Кракові зібралися самочинні делєґати щось пяти чи шести колишніх українських часописів, які покищо згідливо сидять в одній кімнаті за своїми столиками, працюючи далі в свому невеселому фаху.
Але коли кому навіть не подобається назва нашого щоденника, то хай собі кожний невдоволений впише ту назву на листу всіх інших історій, які не можуть нам подобатися у житті — і на цьому скінчить. Здається, що існують тепер більші й пильніші клопоти, ніж назва щоденника. Ґрунт, що щоденник є і що він — український! Зрештою, його назва має багато подібних побратимів: наприклад "Берлінер Берзен Цайтунґ", "Франкфуртер Цайтунґ" або й така невеличка ґазета, як "Ню-Йорк-Таймс". Кожна з них найменше займається містом, в якому виходить, акуратно таксамо, як наші "Краківські Вісті". І якщо історик світової преси, зачерпнувши повітря в легені, за одним віддихом вичислить поруч себе "Франкфуртер Цайтунґ", "Ню-Йорк-Таймс" і "Краківські Вісті", то й наші Шановні Читачі та Передплатники не будуть мати, здається, нічого проти того, що їх щоденник має лише таку скромну назву.
Бо скромність є направду доброю прикметою, хоч навіть люди часто про неї забувають. Назва нашої ґазети придумана спеціяльно на те, щоб пропаґувати українську скромність. Боїмося тільки, що ніхто нам не повірить.
Панько Ґудзик.
