Переписка редакціі.

О. П. в Ц. Ми поклали перше самі пояснити свою програму; коли ж Вам і тоді буде дещо неясно або не так, якби Вам хотілося, то маєте право, домагатися від нас, щоби-смо Ваше письмo помістили, і ми се зробимо. Цікаво нам тепер завважати тілько, що, коли наші галицкі, рускі й польскі народовці, кажуть, що ми скопіювали свою програму з західно европейских, іменно соціалістичних, — то Ви виказуєте, що вона вірна копія теперішних галицких стосунків і що наміть ми, складачі тоі програми — фотографічні скла, на котрих ті стосунки ясно відбилися. Що-ж, ніхто зі шкіри своєі не вискочить.
Р. Они. Ми мусіли першу половину дописі Non-ego пропустити — нехай красше про нас хто інший пише, все одно Ви не витолкуєте нічого ані тим людям, що знають факти, та умисне крутять, ані тим, що самих творів не бачили. Що теперішний стан Украйінців може довести до роспуки, се щира правда, та як із ceгo вийти — се вже Ваша справа. Поданями за дозвіл украйінскоі мови, Украйіні не поможеш. От власне тим Украйінцям, що лають Великорусів, вартоби бодай мати перед очима недавній приклад д. Кониського та Цебриковоі. Украйінець подав просьбу за украйінску мову, а Великоруска за повні людскі й горожанскі права для всіх. Таких і ще яркійших прикладів найдемо чимало, коли порівняємо Украйінців з російскими революціонерами. Справді нічого не матиме Украйіна, поки Украйінці безповоротно непокинуть грунту всяких "ходатайств" та не стануть на грунт політичноі волі, загальноі для всеі Росіі, і не будуть тоі волі спільно з іншими народами добиватися (бо думати, що Украйіну можна відірвати від Росіі — на се треба великоі, делікатно кажучи... фантазіі). Тут ми з Вами вповні годимося і раді, що не дастеся збити з тоі єдино спасенноі дороги у. шовіністам... По нашому, всякі, а надто дуже делікатні спори пpo капітал і працю, тепер для поступу Росіі ні на що не придадуться, і навіть шкодливі тим, що можуть найкрасші сили відвести від першоі, неминучоі завдачі усіх щирих діятелів Росіі — від здобутя політичноі волі. Треба-ж мати перед очима приклад російских революціонерів, що вже пройшли пору варіня в своім соку по кружках та вибралися на дорогу політичноі волі. Не вже-ж Украйіні треба осібно проходити крізь таке чистилище? На те щось заносять спори, що почав з Вами О. П. Ми ще раз повторяємо з Вами, що в Росіі перше треба зробити так, щоби всім вільно було хоть спорити прилюдно. Врешті позвольте Вам на сій дорозі щиро подякувати за ту велику прихильність і поміч, яку раз-у-раз виказуєте й особі, не вважаючи на те, що самі живете в дуже прикрім стані. Будьте певні, що ми Вас усіх так само маємо на думці і раді Вам віддячити, тілько, чим і як? справді не знаємо. Хиба тілько службою ділу? Так і вона тепер може бути невелика, задля здоровля. Поки що, потішаємося висшою думкою. Сміливо кажемо, що се перший приклад сердечноі особистоі і товарискоі звязи між Галичанами та Украйінцями, сталоі, нерозірвимоі — а се найліпша запорука того, що й праця наша не піде в ростіч, як то досі завше бувало.
Др. Е. М. в Іст. Друга частина "Читалень", ще, на лихо, не вийшла, інші виданя посилаємо. Ви пишете: "Чому "Народ" не друкуєся в друкарні Шевченка? Гріш повинен лишитися межи своіми. У Русинів і так біда і нужда". З 23 ч. Народа, що Вам післалисмо, дізнаєтеся, чому яких 1200 зр. річно (як на тепер) мусить іти на польску друкарню, де друкуєся "Przegląd". Зрештою, друкарня Шевченка не дуже то й руска: директор Поляк, машиніст Поляк, робітниці Польки, богато зецерів також Поляки, а чистий заробок (коли який є) не йде і не може йти на надто корисні для руского загалу ціли. Ми нічого не маємо й протів робітних Поляків, та все таки "близша сорочка ніж сіряк" — не гарно те, що Русини мусять поневірятися по польских друкарнях, а вже зовсім погано те, що друкарня Шевченка, заложена за украйінскі гроші, не хотіла друкувати "Народа", подекуди органу Украйінців, хоть друкує польско-єзуітскі та жидівско-купецкі речі. Тепер ми вже не рушимося з нашоі друкарні; се і непотрібно, і було би неделікатно тим, що вона приняла нас у найприкрійший час, а зрештою ми нею зовсім задоволені, між іншими й тим, що букви гарні — не похожі на незграбні та позбивані букви в Шевченківскій друкарні.
Руска Бесіда в Самборі. Ми розіслали кількасот примірників 20 ч. "Народа", де програма, на-звище того, що вислали передплатникам. Із того завернено нам 7 примірників, між іншими й від Вас. Та сей остатний примірник так помазаний та попсований грубезним червоним оливцем, що, як якби-смо з того судили про товариство, то мусіли би-смо сумніватися, чи воно складався з дозрілих мужів, чи з дітей? Коли разить брак усякого вихованя у поодиноких Русинів, то тим більше воно кидаєся в очи, коли се гурт людей, та ще й "образованих". Члени товариства повинні звернути увагу виділових на те, що такі дитинства не підносять товариства. Примірником тим можемо служити всякому, особливо тим, що студіюють ступінь культури, на якім стоіть наш "образований" брат Русин. "Темний" селянин того не зробить. Зрештою, потіштеся тим, що є ще ліпші від Вас. Ото один священник попросту вкрав післаний на чужий адрес пакетик наших "Програм" і знищив йіх нишком, чим зробив нам і моральну і безпосередну матеріяльну шкоду (поверх 2 зр.) Можемо єго назвати, кому би треба.
Редакція Правди ві Львові. Ми мали би дещо відповісти на непідписані (!) "дописі з Москви та Чернигівщини", поміщені в остатнім виписку "Правди", та там, немов якась чужа рука, повставляла такі брехливі та глупі уваги про Драгоманова і ті, що ми би не шанували себе й д. Драгоманова, якби на таку писанину відповідали. Ми за критикою, навіть острою, та не за необразованостію. Такою "украйінскою культурою" не побореш "російскоі некультурности".
Д. О. Я. Кониський. Пишете, добродію, в "Зорі" (ч. 21, ст. 329): "чи велика-ж ріжниця між ідеями "Возсоединенія'' (Куліша) і тим "единствомъ" культури, про яке нас поучають з другого кутка?!" З сего видно, що ідеі "Возсоединенія" Вам зовсім незвісні. По думці Куліша, народ украйінский, а особливо козацтво — се була дич, Украйіна-ж перед польским панованєм була майже пустинею. Шляхта польска була першим розсадником культури на Украйіні. Війни козацкі були не боротьбою за волю народну, а диким руйнованєм усякоі культури. На зміну шляхті польскій прийшло московске чиновництво та солдатство, яко другий розсадник культури на Украйіні. Петро Великий і Катерина II по думці Куліша, стоять на рівні з Яремою Вишневецким і Степаном Чарницким, яко найбільші добродіі Украйіни. Народні кобзарі, що оспівували гніт украйінского народу під Польщею — се, по думці Куліша інші брехуни; в йіх число попав і найбільший кобзар Украйіни Тарас Шевченко. Скажіть же, будьте ласкаві з якого се "другого кутка" Ви чули такі самі ідеі? Чи не від того чоловіка, котрий пісні народні і твори Шевченка має за найвисший витвір украйінского генія? Чи не від того чоловіка, котрого вся діяльність — отверта боротьба з царским чиновництвом і централізаційними забагами як Поляків, так і Москалів? А про "єдинство культури, про котре говорить той чоловік, не будемо з Вами балакати, бо хто не хоче розуміти, то гірше, ніж не може. Скажемо тілько одно, що класти сего чоловіка (М. Драгоманова) в "обрусителі" та "об'єдинителі", значить не знати таких єго праць, як "Восточная политика Германіи и обрусеніе", "По вопросу о малорусской литературѣ'', "Lа litterature oukrainienne proscrite par le gonvemernent russe", "Украйіна і центри", "Книжка, грунт і препятствія", "Историческая Польша и великорусская демократія" — не кажучи вжe про праці спеціяльні, посвячені украйінскому народознавству. Справді, добродію, можемо Вам тілько рекомендувати Ваші власні слова, висказані в тій-же самій Вашій статі: "чим письменник талановитійший, чим енергічнійший з його робітник, чим видатнійший його патріотизм, чим більш не вдовольняє його сучасне житє звичайне, чим горячійше рветься душа його полагодити найгірші і найблисші болячки свого краю, тим більш зазнає він перебою, ганьби і клевети"... Затямте се собі.
Чит. Староміщина. Ваші наріканя зовсім справедливі; будемо старатися писати зрозумілійше, хоть усе таки мусимо сказати, що прості люде розуміють нас мало не так через мову (ми-ж пишемо народною мовою), як через те, що зачіпаємо незвісні або незрозумілі для них справи.

15.11.1890

До теми