Відзначення Українських Сїчових Стрільцїв. Начальна команда австрійської армії надала срібну медалю хоробрости першої степени за хоробре поведення супроти ворога: підхорунжому Антонови Зеленому та стрільцеви Павлови Кульчицькому, — срібну медалю хоробрости другої степени: хорунжим: Аґатонови Добрянському, Тадеєви Коваликови, підхорунжому Іванови Яремичеви, десятникови Михайлови Чичкевичеви й вістунови Денисови Клїщеви.
Бронзову медалю хоробрости одержали десятники: Юлїян Соколовський, Андрій Каправий, Андрій Соробей, Василь Луцький — вістуни: Михайло Мінчак, Дмитро Бочан, — підофіцери: Хведір Демків, Ілько Розмстанюк, Юлїян Підгородецький, Едвард Ґавалко, Лука Лїсевич, Ілия Koгут, Ярослав Кузьмич, Володимир Білинський, Хведір Пушкар, Яким Ґрех, Василь Ґлова, Василь Мальований, Олекса Мінїв, Михайло Яблонський, Іван Андрух і Денне Клїщ, — стрільцї: Матвій Загаєвич, Петро Кузьмин, Хведько Ридель, Михайло Дицьо, Іван Петрусяк, Дмитро Гнатишак, Танас Чортоломний, Стефан Дубницький, Іван Скарвінка, Стефан Кіндратюк, Микита Лазарук, Василь Валок, Олекса Шкрібляк, Матвій Тимчишин, Юлїян Галяревич й Осип Гнида.
Український Комітет опіки над утікачами в Москві. "Русское Слово" з 10 жовтня помішує велику статю про заснованнє українського комітету опіки над українськими втікачами. Головою сього комітету Одарченко, а секретарем Моргулїс. Комітет переносить ся до класного великого помешкання, де зможе розвинути в повній мірі свою дїяльність. Згадана часопись висловлює своє вдоволеннє з того, що в Москві виснувала ся орґанїзація, члени якої можуть порозуміти ся з українськими виселенцями в їх рідній мові. Досї були в Москві — пише "Русское Слово" — польський, литовський, лотиський, жидівський, турецький й инші комітети допомоги втікачам. Не було тільки українського та з українськими виселенцями на московських двірцях не міг нїхто навіть порозуміти ся, не знаючи їх мови. Потреба засновання українського комітету запомоги виселенцям являєть ся тим більшою, що тепер уже в Москві сконцентровано понад 10 тисяч українських виселенцїв і число їх постійно росте. Подібні-ж українські комітети допомоги виселенцям засновують ся і в инших більших містах Росії. Праця сих комітетів зосередкуєть ся в одній великій орґанїзації.
Евакуація Камінця Подільського. Віддавна вже Камінець у зденервованню й непевний завтра прислухуєть ся канонадї, а від часу до часу являєть сл ареною панїки. Найбільшу панїку викликали в минулім місяцї вістки про примусове виселення всїх без виїмки мешканцїв трьох граничних повітів і про замір знищити цїлий простір. Урядове запереченнє було неясне. Як що й наставав на короткий час спокій, то не надовго. Була се тиша перед бурею. В ночі з 19 на 20 вересня ввійшла полїція до мешкань, побудила перестрашених мешканцїв і велїла підписувати їм зобовязаннє, що вивезуть негайно власним коштом на залїзничу стацію всяку мідь, олово й алюмінїй, котрий мають дома. Потім стали здіймати дзвони. Уряди й інституції пакували ся поспішно, готовив ся виїздити міський заряд, полишаючи людність власній долї, вивожено засоби живности, гнано корови й конї, евакуовано аптеки. В містї запанував рух і переполох, що й не описати. Та в хвилї найбільшого напруження нагло здержано евакуаційний рух. Залїзницю зайнято на військові потреби. Спинено на декілька днїв пасажирський рух. З поля бою прибуло багато ранених, на приняттє котрих не приготовило ся місто. Міська управа, котра вже мала від'їхати, мусїла забрати ся енерґічно до зорґанїзовання помочи для ранених. Та разом із тим даєть ся відчувати недостача шкіл, передовсїм народнїх.
