Роботу, яка принесла йому «математичного Нобеля» (так називають Абелівську премію), бельгійський математик П’єр Делінь (нар. 1944) завершив ще сорок років тому. Стільки часу, очевидно, мало пройти, щоб світова наукова спільнота зрозуміла глибину та всеосяжність його праць.
Абелівську премію, названу так на честь норвезького математика Нільса Генріка Абеля (1802-1829), Норвезька академія наук щорічно присуджує видатним математикам сучасності, починаючи з 2003 року. Дізнавшись про присудження йому премії, Делінь сказав, що здивувався. Хоча йому і раніше вручали престижні математичні премії, включаючи Медаль Філдса за 1978 рік, він, за його словами, ніколи не чекав, коли отримає чергову нагороду. «Прекрасною в математиці є лише математика. Призи – це додаток», - сказав учений.
Норвезька академія наук нагородила Деліня, який на даний момент працює у Інституті передових досліджень у Прінстоні (Нью-Джерсі), за «фундаментальний внесок в алгебраїчну геометрію та його перетворюючий вплив на теорію чисел, теорію представлень та споріднені з ними галузі». За словами математика Тімоті Говерса з Кембриджського університету, розвиток математики впродовж останніх 40-50 років годі уявити без праць Деліня. А його колега Пітер Сарнак, який працює разом з Делінем у Прінстоні, додав, що математики зазвичай діляться на дві категорії – ті, які будують нові теорії, та ті, які вирішують прикладні задачі. Унікальність ж П’єра Деліня в тому, що він зумів поєднати одне і друге.
Алгебраїчна геометрія, в галузі якої П. Делінь, зробив свої основні відкриття, - це розділ математики, який об’єднує абстрактну алгебру з геометрією. Головним предметом її вивчення є множини рішень систем рівнянь, що задаються многочленами. Наприклад, коло радіусом r можна описати як x2+y2=r2. Алгебраїчна геометрія має глибокі зв’язки з іншими галузями математики, зокрема з властивостями натуральних чисел.
Окремі випадки цього зв’язку описує гіпотеза Бернгарда Рімана (1826-1866) щодо розподілу простих чисел серед натуральних, а також припущення французького математика Андре Вейля (1906-1998) про алгебричні многовиди у полі Галуа. Припущення Вейля стосуються тих випадків, коли многовиди набувають цілих значень, а кількість розв’язків рівнянь, що задаються такими многовидами, можна знайти за допомогою так званої дзета-функції, яку всебічно дослідив Б. Ріман. Андре Вайль сформулював чотири припущення, які пов’язали дискретний світ алгебричних многовидів з безперервним світом топології. Перші три із них математики довели ще у 1960-х, а четверту – найскладнішу, яка прямо пов’язана з гіпотезою Рімана, - у 1974 році довів П’єр Делінь. Сама ж гіпотеза Рімана належить до так званих «проблем тисячоліття» - семи найвідоміших невирішених проблем математики.
За словами вже цитованого Тімоті Говерса, «навіть якщо ви заберете в Деліня його доведення четвертого припущення Вейля, він все одно залишиться великим математиком». На запитання, як він розпорядиться 6 млн. норвезьких крон (близько 1 млн. дол.), а саме стільки становить Абелівська премія, П’єр Делінь відповів, що хотів би витратити їх з користю для науки. «Певною мірою я відчуваю, що ці гроші належать не мені, а математиці», - сказав він.
22.03.2013