З голосів преси.
Кожна нова війна — беручи під увагу тактичне примінення військових середників — починається там, де попередня скінчилась. Світову війну 1914-18 рр. характеризує невідомий ще до тогo часу в світовій історії воєн, зудар величезних мас війська, при чому фронт костенів в нерухомості а часто за кілька кільометрів — якщо не метрів — землі, трачено десятки та сотні тисяч людей і непроглядні маси воєнного матеріялу. Тому новий воєнний зудар в Европі, вже в часі його першої фази, так всіх заскочив своєю формою. І травнева офензива від самого початку прибирає зовсім нові, несподівані форми, зовсім відмінні як у світовій війні. Темпо офензиви без порівнання швидше, а новій модерній зброї й новій тактиці наступу не можуть встоятися навіть наймодерніші заборола, так що противника змушено покинути позиційну війну, до котрої він приготовився.
В сподіванні, що великодержави навяжуть теперішню війну до останньої фази світової війни й форми тодішніх військових явищ будуть дальше розвивати, починається та похибка, що на ній продовж двох десятиліть не пізналися. Тi два десятиліття принесли не тільки величезний розвиток воєнної тexніки, але й їхнє пpaктичне випробування в східній Азії, Абесинії, Еспанії та Альбанії. В одній дуже цікавій статті: "Засадничі стартеґічні питання ведення війни", що її недавно помістила "Нає Ціріхер Цайтунґ", у звязку з тим вказано ще й на так звану "поширену стратеґію динамічних держав". Під тим ґазета розуміє стратеґію, "в якій дипльоматія й пропаґанда в ширшому змислі покликані відіграти таку ролю, яка все, що було досi ставить в тінь". Під тими словами автор розуміє очевидно передусім нову зброю "війни нервів. Це — на думку швайцарської ґазти — вже принесло Німеччині низку великих початкових успіхів". Успіхи ці — це передусім Австрія й Чехословаччина, що без більших військових зусиль принесли Німеччині під кожним оглядом величезне скріплення, що знову є рівночасно відповідним ослабленням її нинішніх противників. До цієї "війни нервів" належала також Італія, що всіми своїми пропаґандивними середниками вічно грозила що приступить до війни та довго звязувала міліонову француську армію на італійсько-француській границі, сильні військові сухопутні відділи на Близькому Сході й величезну частину бритійсько-француської фльоти на Середземному Морю. "Дотеперішні успіхи поширеної стратеґії — пише дальше ґазета — виграні війни без будь якого військового зудару, треба приписати й тим обставинам, що саме рішаючі військові круги продовж довшого часу були не здібні, чи може не хотіли пізнати небезпек нових метод".
Швайцарська ґазета аналізує властиві причини поразки союзників у Бельґії й Франції. Перебіг воєнних дій вповні підтверджує нім.-італійську концепцію, ще тут йде про війну між "молодими динамічними націями" проти "перестарілих народів", і фактично, "молоді нації" виказали — можна б сказати — зрілість не тільки в думках "поширеної стратеґії", але й у можливостях модерної техніки, натомість союзники так під одним як і під другим оглядом виказали свою "перестарілість". Подумати б тільки про величезну pолю, що її в італійському й німецькому зброєнні грала розбудова летунства й моторизованих частин. А ці тенденції так в Італії як і Німеччині не були для нікого таємницею. Союзники про це від самого початку знали, а не зробили нічого, щоб Німеччині й Італії під тим оглядом бодай дорівняти. Відомо, що й техніка й моторизація і у французів розвинена, а летунство анґлійське в останніх тижнях виказалося також поважним противником. Та все ж таки — це у союзників так під квантитативним як і квалітативним оглядом в ніякий спосіб не дорівнює "молодим націям". В боях у Франції й Бельґії на союзниках солідно відбилася саме та квантитативність. А різниця та між Анґлією й Францією із Німеччиною й Італією є тим дивніша, бо вона у відворотній пропорції до сирівцевих відносин та господарських сил: відносно під господарським оглядом убогі краї здобули квантитативно таку велику й рішальну перевагу, тоді як "багаті" союзники, що користувались сирівцями цілого світа, продовж двох десяток літ здається спали, зглядно не могли собі дати ради з внутрішньополітичними авантурами в роді людових фронтів. Для союзників чейже це було б дрібничкою при навіть малому зусиллі здобути над Німеччиною й Італією — як потенціяльним противником, кількакратну перевагу у модерному воєнному матеріялі. А що це не сталося, можна собі тільки тим пояснити, що там фактично у рішальних роках цілим військовим апаратом були заволоділи назадницькі та "перестарілі думки".
