Львівске товариство историчне відбуло минувшої суботи своє місячне засїданє, на котрім д-р Прохаска відчитав зміст своєї обширнійше, що ино видрукованої працї о початках литовскої исторіоґрафії, а именно о жерелах "Лїтописця" всяких князїв литовских, виданого першій раз Даниловичем. Прелеґент, згадавши з признанєм о працї д-ра Ис. Шараневича в тім предметї, полємізовав з исторією проф. Смольки, котрий, на підставі рукописей (котрих сам не бачив) і різних фантастичних догадів твердить, мов би "Лїтописець" повстав в Смоленьску. Д-р Прохаска доказав, що сей Лїтописець, перенятий на скрізь літературною идеєю самостійности державної, не міг повстати деинде, як лиш в огнищи сеї идеї; виказав відтак, що в головній основі відомости о Литві в тій лїтописи були взяті з архіву великих князїв литовских, именно з трех урядових меморіялів, а то: о війнї Кейстута з Ягайлом, о занятю Поділя Витовтом і о війнї з Свидригайлом. Та основа була доповнена записками, взятих з рочника смоленьскаго, котрий послужив авторови "Лїтописця" за взорець стилю і укладу хронікарского. В дискусії забирали голос д-р Войтіховскій, п. Володимир Коцовскій, котрий боронив теорії проф. Смольки, і д-р Прохаска.
Галицкі гocті у о. Наумовича. О. Иван Наумович прислав до "Черв. Руси" письмо такого змісту: "Велике спаси-Біг вам, що ви звернули увагу вашої публики на злодїйскі операції Френкля, котрий через три роки в різні способи експльоатував тутешних добродушних "русских" під фірмою Галичанина екс-єзуіта, принявшого православіє. Коли Петроград і Москва та взагалї північ Россії вже єго пізнали і справа пійшла лихо, він приїхав перед двома роками до Кіїва та ущасливив мене своєю візитою. Я, не знаючи єго близше, вистарав єму в кіївскім Славяньскім Обществі підпомогу і сам жертвував не мало з моїх средств. Але от що показалось: Одержавши від Общества 25 рублїв, він написав письмо до пок. предсїдателя сего Общества Ник. Аркадієвича Ріґельмана, що находить ся в страшно критичнім положеню, що зломив ногу і не має средств на лїки. Ник. Аркадієвич післав до Френкля свого завідателя, котрий не застав єго дома а дізнав ся від властителя готелю, що Френкель не зломив ноги і цїлком здоров. Тим скінчив ся єго напад на кіївске Общество, але він не тратив надїї і обманював кождого, кого встрітив. Коли ж я в осени поїхав до Петрограду, він підробив письмо від моєї жени, підписане "Софія Наумович", в котрім она просить єго, щоби спасав моє житє, бо я лежу на постели і не лиш нема у мене чим лїчити ся, але не розпоряджаю средствами до житя і що цїла моя родина терпить голод і не має чим топити в печи. Властитель готелю, де проживав Френкель, жертвував в мою користь 25 рублїв і Френкель збирав всюди по реставраціях запомоги нераз в одній годинї по 40 і більше рублїв. Многі добрі люде плакали, даючи менї запомогу, инші ганьбили "русское" правительство, що оно мене опустило. Се продовжалось 6 тижднїв або більше, доки я не вернув з Петрограду. Тогди предложив він згаданому властителеви готелю, щоби дав єму 5 рублїв на телеґраму до Берлина, з відки він має одержати 4000 рублїв а решту, сказав, я занесу бідному Наумовичеви. Се видалось доброму чоловікови підозрілим і він, подибавши на улици священика о. I. Мельниковского, запитав єго о моїм здоровлю. О. Мельниковскій відповів, що о. протоєрей Наумович вернув з Петрограду. Справа виявилась. Він прийшов до мене і зачудовав ся, видячи мене здоровим. От і принїс я з собою документи, найдені у Френкля: різні письма від моєї жени і доньки "Варвари" і ин. Між тим Френкель щез. Ми передали ті письма поліції і на слїдуючій день увязнили Френкля, видержали два місяцї у вязници та вислали з кіївского ґенерал-ґубернаторства. Від того часу щезли вісти про Френкля, але тепер чую, що він вже явив ся в Галичинї у моїх свояків. Френкель чоловік мало учений, але у него пристрасть писати по латиньски і нїмецки. Два такі письма я заховав яко куріоз. Говорять, що він навіть не хрещений а справедливий жид. Родина Френклїв злодїїв звістна менї зі Скалату, але він не з тих, а таки — всї курки з роду чубаті — мабуть у Френклїв натура підозріла. — Много подібних пригод приходилось менї переживати, хоч не так разячих, від різних, представляючих ся моїми земляками, таки хрещеними. Тому не чудуйтесь, що я став тепер осторожнїйшим і не радо принимаю таких гостей, котрі мене много разів страшно компромітували, і то не лиш мене а нашу Галичину. Скажу отверто, що ми стояли би у наших братів і взагалї в славяньскім світї дуже високо, єсли би різні того рода злодїї не ганьбили нас. Що-до земляків, мій дім кождому отвертий. У мене і тепер 5 осіб Галичан. Хлїба им не жалую, але щож сказати о такім, котрому я давав запомоги, вистарав ся вільну карту їзди, котрий обідав у мене, а коли пращав ся, сказав менї отверто, хто він і за чим він приїхав. Ви догадаєтесь, і не будете менї докоряти, що я тепер не кождому вірю. Пригода з таким другим з Буковини, ходившим по Россії, представляючим себе мучеником за православіє і нїби то засудженим разом зі мною в 1882 р., показуючим підроблене письмо митрополита галицкого Сильвестра і инч., піддурившим різних добродушних, також страшно погана. З такими людьми приходить ся здибувати і то не дуже рідко а дуже часто. Тепер крім селян нїкого не прийму без письма від наших честних людей. — Ив. Наумович."
26.06.1890