Після обїздів Холмщини та Підляшшя і після виступу на святі в Холмі, Український Національний Хор під управою Вол. Божика завітав нарешті до Люблина, де 23. і 24. травня дав два концерти у міському театрі. Вибагливість до хорового співу, яку виробили в нас славна капеля О. Кошиця, пізніше хор Дм. Котка, примушували з деякою резервою відноситися до всяких хорових орґанізацій, зокрема орґанізацій, що в теперішніх часах мусять репрезентувати... Та з великою полекшою на душі й з почуттям повної втіхи мусіли ми ствердити, почувши хор В. Божика, що цей новий хор після деякої, врешті дуже незначної праці над собою, надавався би навіть до репрезентативної місії. На своїх афішах хор цей заповідає, концертує "перед відїздом до Берліна". Щасти Боже! Міг би їхати після деякого доповнення; для густоти й рівноваги у голосах. Хор має всього 16 співаків. Та справа не в кількості, а в якості. Не забуваймо, що в першому виступі хору Дм. Котка у Львові стояло на естраді всього 14 співаків, а скільки він приніс зацікавлення в краю рідною піснею, як поширив її, скільки влив нового життя, зокрема темпераменту, що так не доставало його у всяких інших хорах. Котко зі своїм хором був великим вчителем і виконав своє післанництво.
І цей хор під орудою Божика, здисциплінований, має доволі гарні голоси і добре звучить у фортах та фортіссімах, а навіть досконалости в пянах і пяніссімах дуже близький. Та окрасою його хору є соковитий, гнучкий, чудового тембру сольо-бас О. Пухальський. Він вміє напричуд тонко й музикально достроїти свою голосну силу до цілого ансаблю. І сам дириґент хору, Божик, має милий ліричний тенор та в деяких піснях виступає як соліст. Він може заскромний, бо виступає тільки в точках на "біс" та й це має свою окрему приману. Щодо В. Божика, як дириґента, то він спосібний і натхнений артист. Одно хіба можна закинути йому, а саме, що його більше захоплює зовнішня окраса пісні, ніж глибший внутрішній її зміст. Це помічається хочаби в самому виборі пісень. Ми вважали би за цілком ідеальний стан річей у цьому ансамблі, коли б дириґент сплітав свою індивідуальність із масовою музичною інтуіцією хору, що складається майже зовсім із придніпрянців, вроджених до настроєвого співу. Найліпшим потвердженням цього може бути те, що народні пісні виходили у виконанні хору куди краще, ніж композиції, навіть такі, як Ніщинського "Закувала та сива зозуля".
Щодо репертуару, то уважали б, що такі речі, як "Дзвони" й "Ревуха" а також "Гандзя" надаються тільки до наддатків. Вони не надихані ні настроєм, ні глибшим змістом, тому краще було б покористуватися чудовими народніми піснями, головно степовими, де так відзеркалюється вся українська душа. От хоча би такі пісні, як "Та болять ручки", "Туман яром", "A відси гора", "Вітер повіває", "Через поле широкеє", "Ой у полі та вітер віє", Стеценковго укладу колядки і т. д. Здалась би й якась боєва гучна пісня, новітня та на жаль і тим разом у нас вона не зявилась, хоча такі часи. Тому вояцькі українські пісні треба би передавати з дійсно вояцькою ритмікою, зокрема тепер, як що виступи хору призначені для чужинців. Німецькі прим. "Зольдатенлідер" може найбільше зворушують салю.
Український національний хор під орудою Божика заслуговує на повне признання. Перед ним майбутнє тимбільше, що його імпресарієм є заслужений уже, знаний ще з часів хору Котка — А. Давиденко, який не один рік прожив у Німеччині. Він визнається в чому річ та в чому полягають всі осяги.
Одуд.
