Відтоді як прочитав «Силу міфу», яка фактично є великим інтерв’ю, зробленим журналістом Біллом Моєрсом, я почав купувати і запоєм читати книжки, написані Джозефом Кемпбеллом (1904-1987) [американський дослідник міфології, найбільше відомий своїми працями з порівняльної міфології та релігієзнавства - Z]. Пригадую, наскільки мене вразила одна з його відповідей:
- Вам завжди здавалося, що … вас спрямовують сили, які ви неспроможні побачити? – запитує Моєрс.
- Завжди, - відповідає Кемпбелл.
Коли переслідуєш свою мрію, то опинаєшся на шляху, зробленому під тебе, аби ти міг здійснити те, що завжди хотів зробити. Після цього ти починаєш зустрічатися з людьми, які є частиною цієї мрії, і перед тобою відчиняються двері.
Хоча я перебував у захваті від цього автора, про його життя знав небагато, поки журналістка Рут де Акіно не запропонувала мені цікавий матеріал про нього, частину якого я викладу нижче:
«Коли вчишся на якомусь факультеті, то робиш не те, що бажаєш, а намагаєшся вивчити те, що вкрай необхідне для здобуття диплому. А це не завжди найкращий вибір.
У моєму випадку я отримав стипендію і поїхав вчитися в Паризький університет. Прибувши у Європу, я відкрив для себе Джеймса Джойса, Пікассо, Мондріана – усіх тих діячів сучасного мистецтва. Потім я поїхав у Німеччину, почав вивчати санскрит і наблизився до індуїзму. Відразу по тому з’явився Юнг. Усе для мене повсюдно відкривалося.
Я повернувся в університет і сказав: послухайте, я не хочу провести моє життя, намагаючись вивчити лише те, чого ви хочете мене навчити.
Я вивчив усі предмети, необхідні для того, аби отримати вчений ступінь; мені треба було лише написати прокляту дисертацію. Якби я цього не зробив, мені б не дозволили продовжувати моє навчання, тож настав час сказати: ідіть під три чорти.
Я переїхав за місто і п’ять років читав. Я так і не здобув докторського ступеня. За цей час я навчився жити, обмежуючись лише найнеобхіднішим, і це давало мені свободу. То була чудова пора.
Потрібна мужність для того, аби робити те, що ми бажаємо, бо у решти людей завжди є безліч планів для нас. Свідомий цього, я вирішив не відступатися від своєї мрії: не знаю, як я спромігся пережити ті п’ять років, але був переконаний, що зможу пережити іще п’ять, якщо буде потрібно.
Пригадую, як у мене в шухляді комода лежала однодоларова купюра, і я знав, що поки ця купюра там лежатиме, я й далі зможу розраховувати на засоби до існування. Це було чудово. Моєю єдиною відповідальністю було моє життя і мій вибір.
Насправді були моменти, коли я думав: чорт забирай, мені б хотілося, щоб хтось мені сказав, що треба робити. Бути вільним означає вибирати власний шлях, і кожен крок може змінити усю нашу долю, а це інколи дуже лякає. Та нині, озираючись у минуле, а бачу, що моє життя було досконалим: те, чого я потребував, з’являлося саме тоді, коли було необхідне. У ту пору усе, що було мені потрібне, - це читати впродовж п’яти років. У мене це вийшло і це для мене основне.
Як каже Шопенгауер, коли бачиш те, що лишив позаду себе, складається враження, що ти дотримувався уже написаної фабули. Проте в момент дії тобі здається, що довкола тебе бушує буря: одна несподіванка вслід за іншою, часто-густо нема часу, аби передихнути, і ти змушений увесь час приймати рішення. Лише згодом ти зрозумієш, що кожна несподіванка і кожне рішення мали свій сенс».
Джозеф Кемпбелл є ще одним підтвердженням того, що якщо ми цілеспрямовано працюємо над здійсненням своїх мрій, усе стається в потрібний момент.
У кожному разі, у нас не завжди є мужність вибирати свою долю. В такі моменти варто пам’ятати фразу, яку я прочитав в блокнотику для записів в одному з лондонських готелів:
«Життя – це те, що відбувається, поки ти займаєшся виконанням власних планів» (Джон Леннон).
Paulo Coelho
Joseph Campbell y el arte de vivir
XLSemanal, 28.10.2012
Зреферувала Галина Грабовська