З-під Будинина пишуть нам: Приключив ся ту послїдними днями цїкавий факт. Панї Лосьова, з дому Шимановска, сестрінка маршалка Поляновского спродала около Нового Року Будинин жидови Тавбови і зараз прислала она приказ свому управителеви П. Білецкому, еміґрантови, щоби віддалив челядь з виїмкою тих, що худобу обслугують. Против сего запротестував Білецкій, як і вся служба погоджена на рік, котра й кінчить ся в жовтни. Потому противлять ся сему всякі засади гуманности: серед зими в часї року голодового проганяти тілько людей безвинно враз зі численною родиною, — не годить ся. Така відповідь розятрила до живого властительку Будинина і она враз з п. Шимановскою і єї сином Александром зїхала до Будинина. Білецкому виповіджено службу і велено єму сейчас уступити ся. На се відказав Білецкій, що хотяй контракт єго кінчить ся аж в падолистї, то він вступить ся, єсли они єму заплатять, що належить ся. Але з сими замітами, хотяй дуже справедливими, не згодив ся п. Александер Шимановскій... Будинин — село віддане піяньству — містить в своїм нїдрі богато жидів і хрунїв. З посеред тих послїдних найшло ся 12 моторних молодцїв, що уоружились в палки і сокири і в ночи з дня 22 марта напали на двір, в котрім проживав Білецкій, — а вже-ж той двір був власностію панї Лосьової. Ту лежав недужний Білецкій на постели і не зміг підвести ся, щоби напастникам опір ставити, а сестра єго з великого жаху нї слова з рота не пустила. Молодцї розбили двері, повибивали вікна, поторощили меблї, розвалили піч, а недужого Білецкого враз з ліжком підняли у гору, щоби єго на улицю винести і там покинути. Аж ось ненадїйно одна пригода спинила переведенє сего пляну. З під подушки, на котрій спочивала голова Білецкого, виховзнув ся револьвер, сильно ударив об землю і — роздав ся гук вистрілу. — Молодцї сполохались, покинули ліжко на землю і повтїкали... На другій день відійшов з Будинина телеґрам до ц. к. староства в Сокали з донесенєм, що Білецкій одурів, длятого просить ся, щоби прислано жандармів, котрі відставили би єго до шпиталю сокальского. Але-ж і сестра Білецкого опамятала ся і повідомила ц. к. суд в Белзї о всїм, що приключило ся. Зараз зїхала комісія і сконстатувала напад на дім, де проживав Білецкій... Цікава річ, якій буде конець сеї справи — сего новочасного najazdu... Як за давних добрих часів...
Що коштував один кіл з плота. В 1865 р. дня 3 серпня вертав Иван Захарук, господар села X., вечером з якоїсь гостини домів, переходячи по-при садок свого шурина Леся Цвиринкайла, виломив з плота один кіл, щоби мати в руках якійсь кій. Та нещастє надало, що Цвиринкайло дав сей садок в застав Файвлеви Розенбавмови, арендареви, за якійсь довг. За кілька днів Файвель подав на Захарука жалобу провізоріяльну о нарушенє в спокійнім посїданю плота. Захарук ставав кілька разів в судї, а таки суд признав ореченєм з 1 падолиста 1869 р. Файвлеви кошти процесу в сумі 25 зр. 74 кр. На весну 1870 р. захотїлось Захарукови вдруге виломити кіл з плота, а Файвель знов внїс жалобу провізоріяльну і суд признав ореченєм з 7 вересня 1871 р. Файвлеви коштів спору 20 зр. 47 кр. а ще наложив на Захарука кару 50 зр. Файвель маючи дві претенсії на 24 зр. 74 кр. і 20 зр. 47 кр., внїс до суду дня 30 падолиста 1871 р. поданє против Захарука о екзекуцію мобілярну і тогдї зафантовано у Захарука теличку. А і уряд податковий хотїв стягнути від Захарука 50 зр. кари, лиш що громада обстала за Захаруком і посвідчила, що має лиш два морґи ґрунту, з чого мусить живити свою родину, то і перемінено Захарукови сю кару на десять днїв арешту. Захарук відсидїв кару. В р. 1874 подав Файвель о ліцитацію зафантованої в р. 1871 телички, але не можна було перепровадити тої ліцитації, бо "не найдено нїякої телички". Акти віддано до суду карного, а той перевівши слїдство, сконстатував, що телички тому не найдено, бо теличка в тім часї виросла на корову і функціонар прокураторії відступив за-для того від обжалованя. Файвель не відступив від своєї претенсії, котра майже подвоїла ся, лиш подав 7 липня 1874 о поновну екзекуцію і Захарукови зафантовано корову. Дозволена першій раз ліцитація корови не відбула ся, бо екзекут не привів корови до суду. Дозволеної другої ліцитації також не переведено, бо возьний подав, що "до тої корови має претенсію брат екзекута Базьо". Судья переслухавши на кількох термінах сторони, відправив Базя на дорогу права з єго претенсіями, а продажу корови визначив на 3 цвітня 1880 р. Не переведено і тої третої ліцитації, бо корови не приставлено до суду, по чім суд по раз четвертий розписуючи ліцитацію поручив війтови, "щоби корову від довжника відобрав і вчасно перед терміном в цїли уміщеня єї в без печнім місци, до суду спровадив". Але і се розумне зарядженє не здалось на нїчо, бо після реляції війта і возьного не можна перевести ліцитації, — "бо корова здохла, то ліцитувати нема що — то робить ся св. судови пов. повідомленє". Та реляція успокоїла всїх на якійсь час. Аж пять лїт пізнїйше внїс Файвель поданє о вписанє права заставу для своєї претенсії в станї пассивнім реальности Захарука. В роцї 1887 отаксовано сю реальність на 120 зр., а в р. 1889 продано єї за 37 зр. Цїна купна ужиєсь на покритє в части претенсії Файвля, а решту сеї претенсії буде Захарук відробляти. — І так за кілок в плотї велась справа 25 лїт, а Захарук мусїв: 1. ставати 36 разів в судї, с. є. зробити 108 миль, бо село віддалене від суду три милї; — 2. за самі дорученя рішень і візвань судових заплатити 11 зр. 27 кр. (по 17½ кр.); — 3. пересидїти десять днїв в арештї; — 4. забратись з батьківщини. — і плакати і сміятись!
02.04.1890