В суботу, 9. с. м., в 11. год. перед пол., явила ся в цїсаря в Шенбрунї депутация польської шляхти з Галичини, щоби з приводу зміни року зложити цїсареви чолобитню.
В імени депутациї виголосив промову краєвий маршалок Нєзабітовский. Говорив про боротьбу, яку мусить вести тепер монархія. Про лихолїтє, яке з приводу війни терпить Галичина. Про свободу польського національного житя під скиптром монарха. Про вдячність, яку за се відчуває польська шляхта і про вірність, якою наповнені її серця. В кінцї зложив бажаня побіди і закінчив:
"З сими бажанями й надїями відновляємо перед Найвисшим Престолом наш давний обіт: При Тобі, Найласкавійший Пане, стоїмо і хочемо все стояти!"
Відповідаючи на сю чолобитню, цїсар заявив, що бачить у нїй новий доказ привязаня й вірности, — прикмет, якими все відзначала ся шляхта Галичини і які особливо виявила в найновійших часах. З болючим жалем згадав про лихолїтє, яке навістило Галичину. Висловив надїю, що наслїдки того лихолїтя дадуть ся направити. В кінци запевнив про свою особливу дбалість за добро королївства Галичини.
***
Чолобитня польської шляхти з Галичини у цїсаря певне має велике полїтичне значінє. Признає се віденська преса — навіть тим, що опис сеї чолобитнї помістила на чільнім місци.
Члени депутациї — се найвизначнїйші полїтичні дїячі в краю; кождий з них — се полїтична індівідуальність, яка говорить сама за себе.
Провідник депутациї, краєвий маршалок Станислав Нєзабітовский, відіграв в останнїх лїтах полїтичної істориї краю таку визначну ролю, що їй завдячує найвисше автономічне достоїнство в краю, булаву маршалка. В істориї сеймової виборчої реформи, яка творить найважнїйшу картку в полїтичній істориї краю перед війною, дав ся пізнати як ярка полїтична індівідуальність, яка понад все ставить полїтичні прінціпи, манїфестуючи се виступленєм проти проєкту Бобжиньского. Коли Бобжиньский з своїм проєктом упав, повалений вшехпольсько-подоляцькою коалїциєю, Нєзабітовский стає референтом соймової комісиї для виборчої реформи. По переведеню реформи дістає відзначенє тайного радника, а по наглій смерти краєвого маршалка Ґолуховського маршалківську булаву.
Кн. Витовт Чарториский записав ся в істориї краю як один з найпрінціпіяльнїйших противників проєкту Бобжиньского, що запевнило йому відповідне становище в новій полїтичній констеляциї по упадку Бобжиньского і його проєкту.
Пп. Артур Цєлєцкий і бар. Стефан Мойса записали ся в найновїйшій істориї краю як вірні і дїяльні визнавцї полїтики презеса "Rad-и Narodow-ої" п. Тадїя Цєньского, який був душею вшехпольсько-подоляцької коалїциї в її успішних заходах коло поваленя проєкту Бобжиньского.
Ґр. Аґенор Ґолуховский, довголїтний ц. і к. мінїстер заграничних справ, поважний сенїор полїтичної ґрупи східно-галицької шляхти, займає занадто визначне місце в істориї австрийсько-росийських відносин, щоби треба було про се його значінє близше розписувати ся.
Краківський рим.-кат. князь-епископ кн. Адам Сапіга являєть ся репрезентантом польського епископату, який виступив проти проєкту Бобжиньского з релїґійного становища.
Ґр. Станислав Тарновский, презес польської Академії Наук в Кракові, тїшить ся в кругах польської шляхти загальною пошаною, як полїтик і учений, — пошаною, яка в важних хвилях польського національного житя знаходить признанє в цїлім польськім таборі. Так він був речником цїлої польської части сойму, коли на памятнім засїданю галицького сойму дня 1. марта 1914 р. говорив про зносини пруського Ostmarkverein-y з українською заробітковою еміґрациєю як один з проявів "полїтики, яка поклала собі зa цїль знищенє Польщі".
Вірним трабантом ґрупи, якої провідником являєть ся ґр. Тарновський, є член депутациї бар. Ян Конопка.
Число членів депутациї доповняли ґр. Станислав Славчин-Сємєньский і Станислав Старовєйский, репрезентанти поважних шляхетських родів.