Польський міністр закордонних справ з явними північноатлантичними прагненнями виступає за дійові санкції проти Росії, «реакція Заходу була недостатньою, аби змінити її позицію»
Радослав Сікорський є міністром закордонних справ Польщі. І не лише. Він — один з небагатьох європейських політиків, якого нині можна назвати інтелектуалом. А ще він є людиною політичної дії, його подивляють і водночас бояться свої і чужі. В юності він був активістом антикомуністичного руху «Солідарність».
Коли в Польщі було оголошено воєнний стан, Сікорський залишився у Великій Британії, куди у віці 18 років поїхав вивчати англійську мову. В Оксфорді він студіював філософію, політику та економіку. Прийняв британське громадянство. Працював військовим журналістом для The Sunday Telegraph та The Spectator , і за фото, зроблені в Афганістані, отримав першу премію World Press Photo.
Відмовився від британського громадянства, ставши міністром оборони Польщі у 2006 р. Перед тим він вже займав пости заступника міністра оборони і закордонних справ. В Оксфорді товаришував з теперішнім прем'єр-міністром Девідом Кемероном та нинішнім мером Лондона Борисом Джонсоном. Там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Енн Епплбом, блискучою американською журналісткою та письменницею єврейсько-польського походження, яка є авторкою низки творів про історію Європи, серед яких є книжка про Гулаг.
Випускниця Єльського університету, Лондонської школи економіки та Оксфорду, кореспондент, головний редактор The Economist, член видавничої ради The Washington Post, лауреат Пулітцерівської та Національної премій США, дружина Сікорського є однією з видатних постатей у польсько-американському світі. Сам Сікорський як заступник міністра та міністр оборони і закордонних справ був членом уряду чотирьох різних прем'єр-міністрів від різних партій. І нині він є кандидатом на багато речей. Нинішній керівник польського уряду Дональд Туск запропонував його кандидатуру на пост керівника зовнішньою європейською політикою замість леді Ештон.
Проте серед багатьох людей будить острах його тверда позиція щодо російського президента Владіміра Путіна. «Це було надзвичайно шляхетно з боку керівника мого уряду запропонувати мою кандидатуру». Про нього також говорять як про майбутнього комісара. Радослав (Радек) Сікорський, попри його порівняно молодий вік (52 роки), вже є символом північноатлантичних прагнень Польщі, що усім відомі. А також її твердої позиції супроти будь-яких тоталітарних спокус, які знову з'являються в її великого східного сусіда.
Та водночас супроти будь-яких спокус умиротворення з боку інших європейських країн, які можуть нав'язувати компроміси, які б поставили під сумнів чи узалежнили демократичний суверенітет та його захист. Через свою трагічну історію минулих століть Польща відіграє вирішальну роль у пробудженні Європи, яка завжди має слабку пам'ять. Цей міністр взяв на себе лідерство у цьому питанні серед європейського політичного покоління, яке сьогодні перебуває при владі.
Сікорський прийняв АВС в міністерстві у Варшаві практично тієї самої години, коли трапилася трагедія з літаком Малайзійських авіаліній, який збили ракетою над територією Східної України. Кілька годин по тому, у розпал потрясіння від тієї масакри і закономірного світового політичного землетрусу, Сікорський доніс до нас свою реакцію. Він висловив співчуття родинам загиблих і додав: «Це неймовірна трагедія. Хочу нагадати, що минулого вівторка, після мого останнього візиту до Києва, я застерігав, що одним з фактів, які викликають найбільше занепокоєння в Україні, є те, що сепаратисти мають у своєму розпорядженні сучасні ракетні комплекси "земля-повітря"».
Сікорський попереджає: «Те, що відбувається на сході України, є війною — спочатку низької інтенсивності, але нарощуваної. Ніхто не може її іґнорувати, тому що вона впливає і становить загрозу для всієї Європи, а не лише для східного бастіону, яким є ми». Польський міністр не відступався від захисту територіальної цілісності та суверенітету України і є твердим прибічником посилення присутності НАТО на всьому східному фланзі альянсу. До того ж Сікорський є невтомним борцем проти російської пропаґанди, яка виявилася дуже ефективною під час української кризи, закрема в країнах, більше віддалених від Росії, як-от Іспанія.
– Польща знову опинилася в центрі урагану в цей рік пам'ятних дат. На східному фланзі континенту, де точиться війна. Та через сто років після початку Першої світової війни, через 75 після початку Другої світової війни, через 25 років після падіння Берлінського муру і перших вільних виборів, через 10 років після вступу в ЄУ, Ви ж визнаєте, що порівняно з тим, через що пройшли поляки у цьому столітті, вони переживають найкращий момент…
– Хочу також нагадати, що виповнюється 15 років вступу Польщі в НАТО. Звісно, що за ці два десятиліття ми наближаємося в інфраструктурі та добробуті до решти Європи. Раніше ми віддалялися. Дуже цікавим є порівняння з Іспанією. Наприкінці сорокових рівень життя у Польщі та Іспанії був схожим. Через чотири десятиліття комунізму тут ви стали учетверо багатшими, ніж ми. Хоча у вас не було демократії, ви мали ринкову економіку. Зараз ми рухаємося вперед і сподіваємося, що через десятиліття станемо нетто-платниками.
– Поговорімо про ваших двох великих сусідів. Німеччина породжує сумніви. Шпигунська криза, а також інші порухи збудили тривогу щодо чимраз більшого антиамериканізму. Через це завжди з'являється отой привид її можливої політики нейтралітету чи її дистанціювання від західної якірної стоянки, від НАТО…
– Щодо справи шпигунів, то я мушу сказати, що союзники не мають шпигувати один за одним. Це моя особиста думка. Що ж до іншого, то у всіх наших країнах є різний стан громадської думки. Але німецький уряд, німецький голова держави є людьми, які боролися за свободу. Вони є людьми, які дуже добре знають, що північноатлантичні зв'язки є наріжним каменем усієї об'єднаної та вільної Європи. В нас немає жодного занепокоєння щодо щирих північноатлантичних прагнень німецької політики.
– Іншим вашим великим історичним сусідом є Росія, в якій Польща знову вбачає загрозу. Вперше через 70 років ми дуже близько звідсіля побачили, як знову із застосуванням сили змінюються міжнародні кордони. Як Росія вторглася, окупувала й анексувала територію сусідньої держави, України. Схоже, увесь світ вже вирішив поміж собою долю Криму.
– Зовсім ні. Тому що фактом є те, що ніхто з нас не збирається визнавати анексію Криму. І це має надзвичайно важливі юридичні, торговельні та практичні наслідки у всіх сферах і для всіх причетних. І найбільше для країни, яка контролює Крим. Я радий, що, поставивши мені це запитання, Ви показали, що не підпали, як багато інших, під вплив пропаґанди. Яка натякала на дискримінацію росіян і погане ставлення до них у Криму. Що є цілковитим обманом. Не було жодної дискримінації російської мови. Навпаки. Те, що ми побачили і що не може відбуватися, — це як одна країна змінює кордони інших, менших країн під фальшивими претекстами, із застосуванням сили і порушуючи всі міжнародні закони та угоди. Це неприйнятно. І я дуже задоволений з того, що поволі, проте поступово санкції посилюються. Американці вже це роблять рішуче. Для нас це важче, тому що потрібно узгодити 28, а не просто дати один наказ про виконання, як це може зробити Обама.
Та найважливіше, щоб ми усвідомили наші попередні помилки. Щоб ми були свідомі того, що відколи у жовтні минулого року почалася криза в Україні, наша реакція із Заходу завжди була недостатньою для того, щоб вплинути на поведінку Росії. Це мусить змінитися. Наші дії мають бути спроможні змінити поведінку Росії. Це правда, що Росія хоче підтримувати хронічну нестабільність в Україні, аби в такий спосіб перешкодити їй досягти успіху в її інтеґрації у вільний ринок і демократичний світ. Логічно, що Путін боїться успіху України, тому що це буде великою ідеологічною загрозою для його влади. Два народи, російський та український, є дуже близькими. Якщо Україна досягне успіхів у демократії, у росіян почнуть з'являтися схожі ідеї. Ця можливість тривожить Путіна.
– У кожному разі Путін завжди намагатиметься шукати ззовні вирішення внутрішніх криз…
– Цього я й боюсь. Якщо ти добиваєшся народної підтримки не завдяки економічним успіхам, а за допомогою зовнішніх авантюр, то є легка спокуса вдаватися до них раз у раз. Тому так важливо, щоб ми добре зреагували цього разу. Щоб санкції були дійовими і змогли переконати Путіна, що є інші шляхи. Щоб вони змусили його чітко побачити, що шлях, який він обрав, не є вигідним, що він є контрпродуктивним. Санкції та заходи, до яких треба вдатися, мають бути солідними арґументами, щоб Росія побачила, що їй вигідніше змінити поведінку. Я хочу, щоб мене зрозуміли. Ми не зацікавлені в тому, аби карати Росію чи заганяти її в кут. Навпаки, Польща ризикує більше, ніж будь-хто інший. З Росією ми маємо пропорційно удвічі більшу торгівлю, ніж Німеччина. І в багато разів більшу, ніж в Іспанія. Ми перші хочемо, щоб Росія була демократичною і процвітаючою. Але також ми перші не можемо дозволити, щоб історія зайшла тут в глухий кут.
– Повернімося до Європейської Унії. Питання з євро далі невирішене. Чи є якийсь графік?
– Графіка в нас нема. Ми його мали перед кризою. І ми збиралися ввійти у єврозону минулого року. Проте це також політичне і конституційне питання. Нам треба змінити конституцію для того, щоб увійти в єврозону, і зараз ми не маємо для цього більшості. Крім того, це приєднання мало підтримку 80 %, а тепер лише 30 %. Як бачите, це політична проблема. Ми стежимо за іншими країнами, які приєдналися, за Словаччиною та Литвою. Є багато арґументів, щоб ми пішли за їхнім прикладом.
– Вони роблять успіхи в Унії, однак ЄУ переживає кризу, на виборах у травні ми побачили ухиляння від голосування, єврофобію, екстремізм правих на півночі та лівих на півдні…
– Ми в Польщі думаємо об'єднати європейські та місцеві вибори. Гадаю, що невдачі ЄУ зумовлені економічною кризою, яка є найсерйознішою в історії, яку можна згадати. Та навіть під час цієї кризи є багато країн, які йдуть на великі жертви, аби залишатися в ЄУ. Та звісно, ми маємо знову переконувати в ефективності та життєздатності Унії. Гадаю, що обрання Жана-Клода Юнкера є кроком на цьому шляху. Це перший голова Європейської Комісії, який може відновити леґітимність не лише підтримки держав, а й європейського електорату. І в нього є добра програма.
Германн Терч, спеціальний кореспондент АВС у Варшаві
Hermann Tertsch
«Hay que persuadir a Putin de su error»
АВС, 21.07.2014
Зреферувала Галина Грабовська