Містика гуцульських згардів

«Місце, де народився і виріс, раз і назавжди формує тебе, як гончар формує глиняний глечик. Життя тече, наповнюючи різними сенсами, але суть, форма наша залишається незмінною. Усі ми родом з дитинства – ці слова огортають лагідно, підіймають і несуть мене в мої гори, мої Карпати. Радісно мені, бо шумлять-буркочуть потоки і вітер бавиться в смереках, гублячи по дорозі запахи трав, ватри і стаї, бо ходить горбами старий Чугайстер, запрошуючи до танцю, і духи гірські пам’ятають мене малого.
Майже п’ять років назад до рук мені потрапила книжка «Гуцульські художні вироби з металу». Сакральні прикраси, про які йшлося в книзі, настільки вразили мене щирою простотою і одночасно древньою містичною силою, що я сказав собі: ти почнеш робити це зараз, або ніколи.
І я почав, без досвіду і вчителів. Це був тяжкий, дивний, але прекрасний час. Я вперто видирався на цю гору і, о диво, в якийсь момент зрозумів, що метал піддався, мої перші зґарди з’явились на цей світ.
Я не зупиняюсь, ця дорога веде мене далі і кінця їй не видно, вона сповнена таємниць, і одна з них – таємниця гуцульських зґардів» Всеволод Бажалук.

Колекція «Таємниця гуцульських згардів» створена під враженням від унікальних сакральних прикрас гуцулів Карпат. Ці традиційні прикраси-обереги є невід’ємною складовою древніх ритуалів присвячених Сонцю, Місяцю, духам води землі та повітря. З приходом християнства, солярний символ (хрест) видозмінюється і з рівностороннього трансформується на подовгастий, в композиції з’являється розпяття. 

Користуючись сучасними технологіями ливарництва та обробки кольорових металів, Всеволод Бажалук отримує більше можливостей для втілення задумів. Працює переважно в техніці точного вакуумного лиття по виплавлюваних воскових моделях, а також займається реконструкцією архаїчного ливарництва, литтям в керамічні та камяні форми.

«Особливо яскраво в гуцульській орнаментиці прикрас відбився період древньої Русі з характерним для нього процесом християнізації і боротьби з язичеством. Цей процес не був раптовим. Він тривав дуже довго і виразно позначився у народному мистецтві поступовою асиміляцією старої язичеської символіки з новою християнською. Християнство могло ввійти в народні маси лише пристосувавши (нерідко асимілювавши) свої поняття, свої образи до язичеських понять і образів, яких міцно тримався народ. 
Асиміляції, в першу чергу, підпадала саме солярна символіка, що виражалося в злитті сонячного диску з хрестом — головною емблемою християнського культу. 

Найбільш яскраво цей процес простежується в гуцульських металевих нагрудних прикрасах — згардах, які складаються з одної чи з двох (і рідко — з більшої кількості) низок дисків або хрестів. Для з’єднання згард служать так звані чепраги — дві, переважно круглі, пластини, оздоблені карбованим або ажурним орнаментом. 
Чепрага — сонячний символ — мала охороняти людину від злих духів. В центральній частині декору чепраги в більшості випадків розміщуються різні варіанти солярної символіки: колесо з вісьмома, шістьма або чотирма спицями, шестираменна розета, концентричні кола тощо. 

Але поступово, крок за кроком, дисковидні солярні знаки в згардах набувають хрещатої форми. Сонцеподібні диски у згардах замінюються хрещиками — хрестиками з рівними раменами, проміжки між якими заповнювалися променями. Хрещики, як правило мали однакову форму і розміри. Згодом хрести втрачають рівнораменність: одне з рамен стає довшим і хрест набирає вже специфічної християнської культової форми. Саме на хрестах такого типу з'являються рельєфні розп’яття з рисами примітивної пластики. Але й такі суто християнські хрести ще мають на собі багато залишків язичеської символіки. Так, на кінці рамен цих хрестів часом зустрічаємо солярні розети або кружки» — розповідає Ярослава Ткачук.