Картину-близнюка "Джоконди" знайшли випадково. Анонімна копія висіла в художньому музеї Мадрида Прадо з 1666 року. Жіночу фігуру легко впізнавали, але зображена вона була на чорному тлі. Лише 2012 року мистецтвознавці просвітили товстий шар темної фарби інфрачервоним і рентгенівським випромінюванням. І під ним виявили ті ж форми рельєфу, що зображені на фоні «Мони Лізи» в Парижі. На двох картинах помітили однакові коректури та зміни, тому припустили, що їх створювали одночасно й в одній студії – ймовірно, паралельно з Леонардо да Вінчі працював один з його учнів. Зараз у журналі «Leonardo» вчені вказують і на те, що «Мона Ліза», найвідоміша картина митця, не тільки має близнюка, а й поряд з ним утворює тривимірне зображення – можливо, перше в історії.
Ефект 3D можна досягнута без допоміжних засобів, якщо стереоскопічні зображення покласти поруч одне з одним, дивитися в далечінь і повільно шукати правильну дистанцію. Легше це зі стереоскопом, який накладає два зображення за допомогою системи дзеркал. Також «червоно-зелені 3D-окуляри» використовують, коли обидва зображення по різному зафарбовані. Складніші 3D-методи працюють з фільтрами поляризації та шарами призми.
Учені з Бамберга математичним аналізом довели: обидві «Мони Лізи» художники створювали одночасно, стоячи на незначній відстані одне від одного. Усміхнена пані позувала один раз й перед намальованим заздалегідь пейзажем. «Полотнам було 330 років, коли винайшли перший стереоскоп, – розповідає Клаус-Крістіан Карбон з університету Бамберга про ефект, здійснюваний обома «Джокондами». – Все ж картини, притулені одна до одної, утворюють тривимірне зображення».
Стереограми – пари зображень, які трохи відрізняються перспективою – ніби на них дивляться окремо лівим і правим оком. Розглядаючи їх одначасно, мозок розмиває окремі частини в тривимірну, просторову модель. Уперше техніку таких пар 1838 року запропонував англієць Чарльз Вітстон, він створив перший стереоскоп, дзеркальний апарат. Але зараз припускають, що ще Леонардо да Вінчі розкрив 3D-ефект.
Свідомо чи несвідомо – але йому вдалося створити тривимірне зрображення на картинах-близнюках «Мона Ліза». Про це Карбон, експериментальний психолог, і його колега Віра Геслінгер вже писали минулого літа в журналі «Perception». Зараз вони обгрунтували теорію математичним аналізом.
«Типові крапки облич збігаються на 99,8 %, тобто є невелика систематична відмінність», – пишуть Карбон і Геслінгер. На луврівській і прадівській картині деякі деталі зміщені на 6, 9 см., що досить точно відповідає середній для італійських чоловіків відстані між очима – 6,4 см. Ще минулого року вчені виміряли різні точки, серед яких і кінчик носа Мони Лізи, за допомогою так званого двовимірного регресійного аналізу; його використовують, наприклад, географи для ландшафтних карт. Результат: дві картини разом – перше стереоскопічне зображення у світовій історії.
Тепер науковці детальніше аналізують відмінності на передньому й задньому планах, визначають пози художника і його мотиви, відтворюють ситуацію в майстерні: да Вінчі, напевно, стояв правіше й позаду свого учня; Карбон каже: «вони не стояли пліч-о-пліч. Це б сильно змінило перспективу, адже тіло майже 60 см. завширшки».
3D-ефект проступає на задньому плані. Чи справді художник і його послідовник зрозуміли стереоскопію, залишається непевним. Але відомо, що да Вінчі мав справу з перспективою і спеціальними техніками живопису, намагався передати тривимірну реальність на двовимірному полотні. Митець залишив нотатки про одно- й бінокулярний зір і вивчав візуальні деталі, зокрема рефлексію світла, кольорові джерела світла та анатомію очей.
Також учені відповіли на запитання, яке давно обговорювали: чи усміхнена італійська дама сиділа перед реальною ландшафтною моделлю чи на фоні намальованого з уяви пагорба. Очевидно, йдеться про панораму. Спочатку помітили, що на картинах фонові деталі були зміщені, а на портреті з Прадо ще й на 10 % більші, ніж на картині з Лувра. Жіночі фігури є приблизно однакового розміру. Припускають, що художники розфарбовували фон безпосередньо на різній відстані від моделі, але силует Мони Лізи перенесли з шаблону: усе вказує на те, що горбистий фон картини спочатку намалювали на плоскому полотні, воно й висіло позаду моделі.
Залишається невиясненим, чи краєвид відтворює реальний погорб – досі ніхто не знайшов відповідних кам'янистих утворень в Італії, хоча подібні краєвиди є в Тоскані та Ломбардії. В кожному разі, Карбон і Геслінгер зазначають, що не тільки інфрачервоні та рентгенівські техніки є необхідними інструментами для художніх досліджень. Методи математичного та статистичного аналізу допомагають ліпше тоді, коли історія створення картини невідома.
13.05.2014