(5 май 1789 — 5 май 1889 р.)
Сто лїт минуло дня 24 сїчня, як автократичний король францускій, Людвик XVI, вичерпавши всякі жерела доходів державних і звівши державу до банкротства, для удержаня себе та свого роскішного двору, хотїв в конституції побачити cпасенє. За порадою министра Некера видав він на дни тім манифест, котрим завізвав поодинокі стани Франції до ратованя держави. Від 1614 року, від управи Франції кардиналом Ришелє, не сходились ті стани: шляхта і духовеньство, щоби спільно з своїм монархом подбати о добро краю. Добро се мало плисти виключно з рук абсолютного монарху і єго случайних дорадників та фаворитів. Сталось однакож инакше. За весь той час, від 1614 до 1789 року, клониться Франція чим-раз більше до руїни, а в кінци представляє собою организм на скрізь здеморализований і розстроєний. Деморализація поплила з гори, від розпустного двору, від шляхти і духовеньства яко привилегіованих верств, не платячих нїякого податку, не чуючих на собі нїякого обовязку державного, а давивших люд понад всякі понятя, щоби лиш заспокоїти житє своє, повне надужить, роскошей і кривд. Нараз прорвалась золота нитка. Щоб єї наснувати, порадив Некер скликати на ново стани Франції, і то не лиш шляхту і духовеньство, але і третій, доси закрїпощений і страшно горем прибитий стан — міщаньскій і селяньскій.
Щоби зложити собі образ тогдїшних відносин суспільних у Франції, скажемо, що селяньство представляло собою воплощену нужду. Більшій властелин земскій був найстрожшим вірителем хлопа-чиншівника. Хлоп сей платив десятину, робив тяжку панщину, давав дачки в натураліях і частину приховку в товарї. Управа міст почивала виключно в руках деяких вибраних родів патриційских, цехи давили свобідний розвій промислу, селянин ходив в темнотї духовій, син єгo не смів винестись по-над стан батька, родився і умирав невільником. Аграрна шляхта, жиючи роскішно з управильнених рент і дачок підданих, тїшилась до того всякими привилеями середновіччини. Она мала право першого поцілунку, jus рrіmае noctis; селяне мусїли по ночах бити стави батогами, щоби жаби рохкотом не мутили нічного спокою панови, що их неволив, розбивав і висисав як паук муху. Пани нищили селянам жорна і кітли, щоб ті своє збіже мололи лиш у их млинах і пили лиш их горївку. Податки стягались так безпощадно, що що-року в цілім краю панував найтяжшій передновок і голод. Молодїж шляхотска в часї громадних ловів нищила засїви селяньскі; дика звірина, хована виключно для шляхти, робила всюди тяжкі шкоди; за убитого селянином заяця карано тогож селянина після закона смертію. При тім всї уряди і достоїнства находились виключно в руках шляхти, а уряди ті роздавалися за гроші або за протекції двору і министрів. Официром в армії міг бути лиш гербований шляхтич. На кождім кроці і при всякій нагодї горджено як міщанином ремісником, так і хлопом хлїборобом.
А як господарив сам двір королївскій? Не входячи в то, що Людвик ХІV видав на авантурні війни, а Людвик ХV на крайну роспусту, видавав ще сам Людвик ХVІ, хоч для своєї особи ощадний, 33 миліонів ліврів (лівр — 40 кр.) на удержанє двору. Крім того плачено що року з каси державної 28 миліонів ліврів людям, що з ласки королївскої брали річну ренту з фондів державних. "Сумнїваюся — казав министер финансів Людвика ХV-го — чи всї монархи Европи разом платять половину тої суми в пенсіях, що ми". Як вампири ссали фаворити двірскі скарб державний. Графиня Полиняк брала що року 400.000 ліврів пенсії, а на віно для донї одержала 800.000 ліврів. Архієп. де Брієн, ставши министром, видав з каси державної 900 тисяч ліврів за сплату своїх приватних довгів. Панї і панночки брали по 200 і 300 тисяч ліврів субвенцій двірских. Збіднїлого шляхтича удержувала церков, епископами именовано вислужених официрів від драгонів. От лиш короткій начерк того, що дїялось у Франції під конець минувшого віку. Франція станула на березї моральної і матеріяльної руїни.
Щоби видобутись з прикрого положеня, скликав отже Людвик XVI стани до Версалю, де проживав. В 1789 році, 4 мая війшло 308 світло убраних достойників церкви, 285 від золота сіяючих шляхтичів та 621 депутатів третого стану в простій чорній одежи в довгім походї до замку версальского. Товпи збідженого народу придивлялись тій сценї. На вид депутатів селяньских та міщаньских роздались голосні оклики одушевленя. На другій день, 5. мая, зібралися всї в мраморній сали богатої палати королївскої. Людвик XVI повитав зібраних лично. Він представив им сумне і майже безвихідне положенє держави і зажадав поради і помочи. Депутати вислухали рїч королївску в поважнім мовчаню. Відтак повстало питанє о праві голосованя. Два висші стани чули себе в меншости і соромились засїдати поруч з невільниками. Предложено, щоб шляхта і духовеньство становили окрему висшу палату, хлопи палату низшу, і щоб голосовано куріями. На краю руїни стоячи, ще старалася шляхта змайоризувати своїх підданих. Як звістно, справа ціла пійшла зовсїм иншою дорогою. Стан селяньскій відлучився і узнав себе одиноким правним представитем і законодавцем. До него пристали що-світлїйші мужі других станів, пристало і низше духовеньство. Нїхто на разї не думав о републиці, а всїм на души лежала лиш поправа сумних і невиносних відносин внутрїшних держави, поправа долї двох низших станів, поправа финансів. Тілько-ж хто був в силї спинити раз порушену мисль людску? Поплили жалї, поплили слова гіркої правди, слова мести і жажди відплати... Нарід зрозумів, що надійшла для него хвиля, в котрій повинен розірвати тяжкі пута неволї, почув своє достоїньство людске, своє рівне право в суспільности і державі, і от вже 5 мая 1789 р. почався той переворот, що називаєся в исторії великою францускою революцією.
Не тут місце наводити кроваві сцени, жестокости, навіть звірство народу, що почувся на воли. Не тут місце толкувати про страшні часи тероризму Робеспієра, про кроваву роботу ґильотини, про ноади, про нищенє церквей і нехтованє Бога. Розлилось по Франції море крови, море слез, спалахкотїли огнї, упали під ударом местної руки памятники штуки і науки. Франція розшалїлась неначе пекло, шалїла, доки винний і безвинний не потонули в огнянім і кровавім вирї, доки Франція не отямилась, а отямившись не заплакала сама над своєю новою руїною. Упав строгій монархизм з головою короля, упав феодализм середновічний, очистився край від гнили і по тяжких, кровавих, повних жестокости переворотах, вийшла Франція, а з нею і все людство, обновлені, з новими гуманними принципами, що нинї сталися спільним добром всеї Европи. Вперве тогдї оголошено права чоловіка яко чоловіка, вперве вступленося за личною свободою, за рівностію всїх станів, за правом народів до участи в законодавстві і господарці державній, за свободою совісти, за рівностію обовязків супротив держави.
Вперве тогдї оголошено принципи, що містились і в засадах віри Христової, і що одні були в силї повести народи европейскі до духової і матеріяльної культури, до дїйстного поступу.
Що Франція через велику революцію лише зискала, о тім свідчать цифри. В памятнім 1789 р. дохід державний виносив до 700 миліонів франків, — в 1889 р. виносить він над 3 миліярди. Безпосередні податки зросли за один вік з 240 миліонів фр. на один миліярд. Рухомий капитал вартував в 1789 р. 200—300 миліонів фр., нинї оцінюють єгo на 70—80 миліярдів. Загальний дохід національний виносив перед революцією 3—5 миліярдів, нинї 30— 35 миліярдів. Ціна гектара землї піднеслась з 500 на 1.700 фр., продукція збіжа збільшилась в двоє майже, так само і ціна роботи, а плата найвисших урядників держави єсть нинї значно менша, як перед сто лїтами. І число жителїв зросло з 27 на 38 миліонів, і число учеників в середних школах побільшилось з 22.000 на 40.000, а на университетах з 9.800 на 50.000.
А що-ж сказати про духове добро, що мимо всяких невзгодин ХVІІІ-ого віку, мимо всяких реакцій, змоглось нинї у Франції на всїх полях науки і штуки! У всїх тих напрямах веде Франція перед в Европі і, хоч тяжко здерта послїдною прускою инвазією, належить сегодня до найбогатших держав Европи. Чи она нинї републиканьска, чи була-би монархична, — все може гордитись згадкою хвилї, в котрій хоч кровавий але остаточно певний почин дала до тих благ, якими утішаєсь нинї сама, а з нею і вся культурна Европа.
[Дѣло]
08.05.1889