Головна заслуга тої нової нїмецкої правописи єсть упрощене і уєдностайненє в писаню нїмецких слів. Не треба однакож думати, щоби скрізь заведено в новій нїмецкій правописи одностайність. От на примір пишуть тепер: Divan, Diwan, Slave, Slawe, Vezier і Wesir, Tee і Thee, Grummet і Grumt, Kummet і Kumt (хомут genit. хомута), Sammet j. Samt, Zimmet і Zimt, Taffet і Taft, Drillich і Drilch, Zwillich і Zwilch, Kamel і Kameel, Schwager і Schwäher, Sintflut і Sündflut, Mehl але Meltau, Brennessel і Brennnessel, hellicht і helllicht^ helleuchtend і hellleuchtend, hellodernd і helllodernd,, Preiselbere і Preißelbeere, zu Tale і gutal.
к в латиньских і романьских язиках найчастїйше буквою с віддаване в нїмецкім тепер пише ся звичайно буквою к, але таки уживають: Canaille, Clique, Coiffeur, Cour, Courage, Coupe, Cousin, Directrice і т. п. — Єсть богато слів, котрі пишуть ся буквами K і C. Karree і Carré, Koks і Coaks, Kokon і Cocon, Kognak і Cognac, Komitee і Comité, Kommis і Commis і пр... doch ist der deutschen Schreibung mit K, der Schreibung, der Zukunft, der Vorzug zu geben. Розсудний Німець і теперішну нїмецку правопись унормовану уважає лише часовою, вистарчаючою на певний очерк часу, а і в тім часі, котрий зве переходовим , (Uebergangszeit), допускає подвійні писаня (Doppelschreibungen) в многих словах взятих з чужих язиків, як: Dezember і December, Dezigramm iDecigramm, Zentigramm i Centigramm, Zirkumflex і Circumflex, Akkord і Accord, Akzent і Accent, Polizze і Police, multiplizieren і multiplicieren, musizieren і musicieren, Akklamation i Acclamationł; Akklimatisation і Acclimatisation, Akkolade i Accolade, Akkomodation і Accomodation, Akkumulation і Accumulation, Akkusativ і Accusativ, Akcept і Accept і пр.
Німцям служить правопись лише на певний час; відтак після иотреби її зміняють, в тая змінена правопись знов вистав на певний очерк часу, доки не окаже ся потреба її опять змінити. „Тисящьлѣтная правопись“ се лише видумали наші „старорускі етимольоґи“ а рівних мудрагелїв певно на світї не найдеш.
Правопись якого небудь язика — хоть в загалї річ дрібна — не повстає нагально і творить ся не зовсїм легко. І правопись нашого язика творила ся і образувала поволи. Разом з християньским богочестем після грецкого обряду ми приняли книги церковні, писані в язиці старословеньскім. Хоть і був той язик подібний до нашого, та все-ж від него розличав ся. Було б се для руского народу користнїйшим, коли-б ми з почину мали церковні книжки в рускім язиці і чисто руский язик розвивали. Так не стало ся.
Язик церковних книг під впливом народного язика почав поволи перетворяти ся. Старословеньске ę і ą переміняли ся одвітно народному говору на я і у. jęдро — ядро; jęзыкъ — языкъ; — jęти — яти; — јęчьмень — ячмень; — jęчьмы — ячмы; — ąглъ — оуглъ(оу = у); — ąза — оуза; — ąсобица — оусобица; — ąтроба — оутроба; — ąтъка — оутка. — јąбагръ — оубагръ; — глąбокъ — глоубокъ; — пąкнąти — поукноути; — пąпъ — поупъ; — пąть — поуть; — рąка — роука. – –лъ на ол. — влъкъ — волкъ; — влъна — волна; — млъкнąти — молкнути; — плъзати — ползати; — ръ на ер. мрътвъ — мертвъ; жрътва — жертва; мръзнąти мерзноути — форми повноголосні що раз частїйше виступали. Глава — голова; — клаколъ — колоколъ; — млѣзиво — молозиво; — плѣва — полова; — прѣдъ — передъ; — ъ переміняло ся на повне о. ръпътати — роптати; — рътъ — ротъ; — ь переміняло ся на повне е. коньць — копець; — пальць — палець і пр.
Правопись в книгах церковних — коли то ще не було одвітних шкіл і печатень неставало — була, розуміє ся, дуже неправильна а подекуди навіть фальшива, і так находимо в старословеньских книгах нераз хибно написане „въскъ“ місто воскъ, — також пізнїйше лучались часто хиби і неправильности.
Іменно в писанях нецерковних, лїтописях, договорах і инших грамотах старословеньский язик, котрим мабуть хотїли писати, переміняв ся під впливом народного язика особливо у менше вчених що раз більше і поставав язик староруский.
Утрата самостійности нашої Руси і инші непригожі обставини щкодливо вплинули на дальший розвиток народного язика. В 18. столїтю Русь була стоптана, висші верстви покинули свій народ, остали лиш низша шляхта, селяне і мало розвиті міщане. Руский письменний язик майже заник. Пробудив ся в чисто народній формі вперве на Українї. Головно И. П. Котляревский дав через свою перелицёвану Енеїду (1798) первий почин народній літературі. В Галичині перший вибросток народної літератури почав ся за Маркіяна Шашкевича (Русалка Дністрова 1837).
Однакож по смерти Маркіяна Шашкевича запанувало язичє, котрим хотіли наші „Старорусины“ знищити перші первісночки Маркіяна Шашкевича і товаришів. Правопись на Україні переходила численні фази, була етимольоґічна, переважно же фонетична. І у нас правопись переходила ріжні менші або більші модифікациї та була переважно етимольоґічна. Поволи зміняла ся і ставала чим раз більше народною. Наконець фонетична правопись запанувала у Русинів галицких. В школах заведено правопись фонетичну. Та правопись виробила ся на Україні і в Галичинї а хоть і має декотрі —впрочім не дуже значні — ріжницї, хоронить звуково нашу річ руску, і ми повинні ту правопись шановати, а не підносити малі, незначні ріжницї, мов би яку велику небезпеку, котру належало-б усунути як найскорше.
Розуміє ся, що ся правопись, яка єсть, вистарчить лише на певний очерк часу, почім, сли окаже ся дійсна потреба, належить її змінити.
Тепер про правопись говорять декотрі часописи дуже палко; розуміє ся, розводять ся о великій важности того дїла, розбираючи спосіб писаня: український і україньский, Русі і Руси, сього і сего, його і єго і инші такі річи — та саме ті часописи запрятаючи уми своїх читателїв такими досяглими справами, пишуть: „так“ морально, „як“ материяльно — не роздумуючи, що тим своїм сказанєм рідній річи
більше кривди чинять, нїж приносять пожитку всїми вельми завзятущими розвідками про правопись. Селян ті часописи не зіпсують, селяне приміром все будуть казати: як день, так ніч — але инше буває з нашою містскою інтелїґенциєю. Начитавшись в часописях „так день, як ніч“ они нахлипають так того неруского способу вираженя, що не годні стямити ся, переймуть таке вираженє неруске і ширять дальше псоване рускої бесїди межи нашими інтелїґентами.
Маючи правопись аж геть то вистарчаючу, ми не повинні на ню нарікати; дрібні ріжницї, які находять ся в нїй, не повинні нас знеохочувати. Добре повинні ми памятати, що школа не може допускати значних і частих змін, що правопись не може в школї після спо́видки кождого писателя формовати ся. Хто наре́мно бажає нагальної зміни правописи, той, як що не кажи, не помагає нашій справі, а шкодить.
Як згадав, наша теперішня правопись після потреби уляже з часом також певній змінї. О не однім під тим зглядом ми тут подали наше мнїнє. Заздалегід журитись певно не будем, коли-б при змінї правописи моїх думок не узгляднено. Реформу в правописи уважаю ділом не великим, не дуже то й науковим. Правопись ладимо головно для себе, для вигоди і вжитку нашого загалу.
Ві Львові 17. грудня 1912.
