Рада державна.

У Львові дня 20. лютого (4 марта) 1889.

Від кількох днїв велися в радї державній розправи загальні над прелиминарем сегорічного буджету. При тій нагодї не залишили представителї поодиноких сторонництв і народностей висказати свої погляди як на финансову господарку так і на внутрїшну политику кабинету гр. Таффого. Посол Пленер з опозиції нїмецкої говорив на темат мнимих кривд елементу нїмецкого в Чехах; пос. Линбахер нарїкав, що єго проєкту о заведеню шкіл віроісповідних нїхто не хоче брати на серіо; свіжій посол Ебенгох обняв ролю пок. кс. Ґрайтера і кинув палатї в очи религійним индиферентизмом; хорватській посол Видулич, упоминаючись о кривди народу свого на истрійскім Побережю викликав навіть малий скандаль з italianissimi австрійскими; а пос. Яворскій яко презес "кола" заповів, що делегація польска нетерпеливиться з галицкою индемнизацією.

При тім порушено і деякі жизнені питаня, як: потребу заведеня податку особово-доходового, баржевого, потребу опусту податку грунтового, домового, заробкового для біднїйших верств народу, належитостей від посмертних спадщин і т. д., як і вказано на великі шкоди матеріяльні, що пливуть з милитаризму европейского в загалї, а з австрійского в подрібности. Лише политику заграничну полишено сим разом зовсїм на боці і здавалося, що вже нїхто не чує в собі того одушевленя, яке чув перед роком для союза австрійско-нїмецкого. Рада державна, в загалї сказавши, вийшла з буденної апатії і оживилась трохи.

Тілько із сторони руских послів не обізвався нї один хоч би слабонькій голос за интересами руского народу в Галичинї. Анї клюб рускій, анї член клюбу Коронного не мали нагоди звернути увагу правительства в ради державної на невідрадне і майже безвихідне положенє народу руского в Галичинї в Буковинї. Заграниця, що звичайно уважно слїдить за ходом розправ буджетових, винесе з факту того пересвідченє, що межи народами Долитавщини одні Русини галицкі і буковиньскі вдоволені судьбою, — благоденьствують і не мають нїяких пекучих потреб нї національних нї економичних.

Може бути, і ми того надїємось, що при спеціальній дебатї над буджетом рускі посли вийдуть з мовчанки і до поодиноких рубрик внесуть деякі резолюції до правительства. Але хто не знає, яка єсть звичайна доля таких резолюцій? Резолюції ті відсилаються до комисій, в комисіях тих нема нїкого, що міг-би їх оборонити, і через то лишаються они без всякого результату. А вже-ж рїч незаперечима, що межи всїми сторонництвами і фракціями ради державної рускі посли мали-б найбільше право, сказати гр. Таффому до очей, що єго индиферентизм для справи рускої єсть актом великої і несправедливости і дуже хибним кроком в политиці внутрїшній. Правда, гр. Таффе прийшов перед десяти лїтами на готове до такого трактованя справи рускої. Хибна политика правительства супротив Русинів датуєсь від Байстових часів. Тогдї сказано собі, що Австрія може і повинна опертись виключно на Мадярах, Нїмцях і Поляках, а сим послїдним можна "розвязати руки" що-до питаня руского. Але чи від сего часу, від 1867-го року, не виявились драстично хиби политичних поглядів пок. Байста? Чи не втягнено в акцію забутих Чехів? Чи не опирались пізнїйші кабинети хвилево і на Дальматинцях, і на Словінцях і на сторонництві клерикально-консервативнім нїмецкім? Так було і так єсть в більшій мірї по нинї, бо так велїв резон державний і кривди забутих або наразї неувзгляднених народів били за надто в очи. Одним Русинам не полекшало від часу ери Байстової, їх одних не увзгляднено навіть в ерї "примиреня народів". А чейже ясно як сонце, що за тих двацять лїт Поляки "з розвязаними руками" не були в силї анї здушити Русинів, анї убити справи рускої, анї не уміли анї не хотїли; справи рускої полагодити по справедливости в дорозї конституційній. Противно, за тих 20 лїт галицка і буковиньска Русь виявила більше жизненности, як в часах форитованя єї австрійскими кабинетами. А се вже єсть грубою пригадкою для гр. Таффого, що в наш довгій рахунок мусить і повинен прийти на порядок дневний.

Один з нїмецких послів ужив при розправах буджетових слів, що нинїшна більшість ради державної, т. є. Чехи і Поляки, мусять обмежитися в своїх за далеко сягаючих аспираціях славяньских супротив елементу нїмецкого. Ми в праві сказати, що або Поляки самі повинні обмежитись в своїх аспираціях польских на Руси і супротив Русанів, або гр. Таффе повинен приймитись в тім дїлї благородного посередництва. Русь, свідома своїх прав, не відступить від тих прав і поборесь за них кождої хвилї охотно, солидарно в всїми силами. Приспати справи рускої не можна, бо она не дасть забути на себе і пригадаєся завсїгди.

В неполагодженю єї лежить жерело антагонизму, що в цілім краю виявляєсь дуже драстично при всякій нагодї, і зовсїм не відповідає теоретично розумній програмі гр. Таффого. А треба знати, що антагонизм сей росте з кождим днем і заворожити єго не годен нїхто кромі одної справедливости. Ми бачимо докладно всї давні в найновійші средства, за які беруться Поляки, щоби перепольщити Русь галицку. На всякім поли чуємо кривди наші. Уряди спольщені, школи польщать, ціла автономія єсть великим апаратом польонизації. А наколи хорватскій посол Видулич міг піднести оправданий жаль до того, що один або другій урядник в єго маленькім Побережю посеред хорватского населеня володїє лиш чужою италіянщиною, — то ми в праві сказати, що у нас така аномалія сталась нинї уже правилом. Від найвисших до найнизших урядників як властей адиинистративних так і судейских, наколи хто не єсть Русином, не уміє язика руского а тим менше письма. Рускі урядники заняті в великім числї при всяких урядах на Мазурщинї, далеко від своєї церкви і народу, і як би ще не останки колишного административного подїлу Галичини, рїчи ті виглядали-би далеко драстичнїйше.

Всего того повинен був дізнатись кабинет гр. Таффого при генеральній дебатї над буджетом. Наколи-ж се не сталося, то домагаємось від руских послів при спеціяльній дебатї піддати безпощадній критиці всї несправедливости, які довершаються у нас в тій загадочній "ерї примиреня"...

[Дѣло]