Остання проба.
Балканьский Союз розпочав нову війну з Туреччиною, покладаючи надїї наконечного рішеня на боєве щастє. На південнім Сходї Европи закипіла знов війна на чотирьох боєвищах а людска кров полила ся знов широкими струями.
В такій хвилї наш сїдоголовий монарх підняв ще одну пробу, щоби обезпечити европейский мир. А коли на Балканї знов гримлять гармати і пукають рушницї, вижидає весь сьвіт з напруженою увагою вісти, яку цїсарский відпоручник привезе з царського двора.
Зараз після виїзду кн. Гогенльоге розпущено найдивачнїйші вісти і здогади про ціль єго послаництва. Тимчасом у віденьских міродатних кругах панує як найзавзятійше мовчанє і найстрогійша тайна що до змісту цїсарского письма до царя. Навіть найменшого натяку не оповіщено з урядового боку про цїль посланництва кн. Гогенльоге, а зазначено лише, що такий крок, як теперішнїй, не є нїчим незвичайним в таких преважних часах. Однак при всїм тім не можна відказати високополїтичного значіня посланництву і подорожи кн. Гогенльоге, а се є неперечно і прилюдною тайною, що ся подорож остає в найтїснїйшій звязи з сучасним межинародним положенєм і з взяєминами між Росиєю і Австро-Угорщиною.
Про близші цїли і наміри сеї подорожи і можливі єї вигляди було би передчасно вже нинї говорити. Однак неперечно між Австро-Угорщиною а Росиєю є чимало таких питань, котрі вимагають пояснення. Завелоб се нас за далеко, колиб ми хотїли тут сї настрої роздратованя пригадувати, котрі ще й нинї відбивають ся в Петербурзї яко наслідки прилуки Босни й Герцоґовини і викликаного нею пересиленя.
Досить вказати лише на подїї минулої осени, щоби зрозуміти, що ясна і отверта пересправа між обидвома монархами була би вельми потрібна а може навіть хосенна. Сеж загально відомо, що Росия рівночасно з почином балканьскої війни розпорядила пробну мобілїзанию і з того часу дальше веде вельми запопадливо воєнні приготовленя на західній і південній границї. Принявши навіть за правду се запевнюванє, що сї приготовленя не мають метою нїякої погрози супроти Австриї, а є лише тактичним маневром, щоби обезпечити балканьским державам більшу свободу на задах, то всеж могли єї розпорядки викликати певне затривоженє нашої монархії і поважні сумнїви.
Само про себе зрозумілими були супротивні зарядженя Австро-Угорщини. На короткий час перед новим роком запитувано з Петербурга у Віднї, чи Австро-угорска монархія схотїла би рівночасно з Росиєю відкликати свої зарядженя на північній і східній границї монархії. На те вислано з Відня відповідь, що розпорядки в Галичинї не дають ніякого поводу до занепокоєня, бо скріпленє галицких залог є лише вислїдом переведеня нового війскового закона, а тим самим підвисшеня презенцийної сили мирового стану війска. А що до уоруженя на полуднї, то неможливо сего відкликати так довго, як довго непевне положенє на Балканї не виключає можливости немилих несподїванок. Наслїдком сеї відповіди Росия задержала війска останного річника, котрі з новим роком ст. ст. повинні бути розпущені.
Тимчасом також поступованє росийскої дипльомациї в найновійшій добі балканьского пересиленя виказало дивні прояви. Про крок Росийского посла в Царгородї зробленій рівночасно майже з врученєм збірної ноти турецкому правительству, не відомо вправдї майже нїчого певного. Однак обставина, що росийска окремішня акция відбулася,і що Росия не вважала потрібним після останньої ноти Туреччини дораджувати в Софії уміренности і уступчивости, промовляють за таким припущенєм, що Росия має намір станути окремо поза порозумінєм всїх европейских держав. Вправдї все те заперечують завзято в Петербурзї, але мимо того не прояснено доси намірів росийскої полїтики.
Що у Віднї бажають щиро мира, проте в Петербурзї не повинні би зовсїм сумнївати ся. Коли би отже посланництво кв. Гогенльоге мало сей успіх, що у Віднї набрали би такого самого переконаня що до росийскої полїтики, то тим способом зробило би
се посланництво велику прислугу. Імовірно сегодня цїсар одержить вже письмо царя, яко відповідь на свій лист. Тодї буде Австро-Угорщина знати, як думає Росия про балканьску полїтику і яке становище думав Росия заняти що до полагоди балканьских питань, тодї дізнає ся також Европа, чи має сподївати ся злагоди межи народного напруженя, чи грозять нові небезпеки европейскому мирови.
З державної ради.Буджетова комісия відбула минулого тижня кілька засїдань, на яких переведено подрібну розправу над предлогою про заложенє італїйского унїверситета.
П. Ерлєр (нїм.-нар.) виголосив обструкцийну бесїду. По двогодинній бесїдї п. Ерлєра, перервано ранїшне засїданє. На пополудневім засїданю закінчив п. Ерлєр свою бесїду, почім промовляло 8 бесїдників. Принято внесок п. Мальфатія на замкненє дискусиї. По промові пп. Мальфатія і Фрідмана засїданє замкнено.
На слїдуючім засїданю, в пятницю, мінїстер просьвіти, др. Гусарек, заявив, що правительство занимає становище, що Італїйцям належить ся правнича всеучилня в їх рідній мові. Заложенє італїйского правничого видїлу в Терстї не відповідає цїли,бонема там условин до такої висшої школи.Коли би се ухвалено, правительство не могло би уважати справи італїйского унїверситета за розвязану. Бесїдник закінчив свою бесіду ось якою заявою: Теперішна справа є високо культурною справою, а для розвязки єї є потрібний мир і згода. Дайте італїйскому правничому видїлови відповідне місце, де супокійно буде міг розвивати ся, а обовязком заряду просьвіти буде дбати про добрий розвій сего видїла.
10.02.1913