За десять років своєї місії марсохід НАСА «Опортюніті» подолав майже 38 км поверхнею Червоної планети, фотографуючи й досліджуючи найрізноманітніші об’єкти – від залишків метеоритів до пилових стовпів. Незважаючи на поважний, як для марсохода, вік, низка його відкриттів ще не закінчилася. Остання знахідка «Опортюніті» – порода з найбільш ранньої геологічної історії Марса, аналіз якої показав, що 4 млрд. років тому на поверхні планети існувала некислотна, придатна до життя вода.
"Опортюніті" на поверхні Марса.
Найновіший марсохід «Кюріосіті», що розпочав свою місію у серпні 2012 р., також підтвердив існування на Червоній планеті схожих умов навколишнього середовища. «Кюріосіті» опинився на дні висохлого озера, що віддалене на 8000 км від місії «Опортюніті» та існувало кількома сотнями мільйонів років пізніше. Разом дані «Опортюніті» та «Кюріосіті» підтверджують не лише те, що на Марсі існували придатні для життя середовища, але й те, що вони існували в різні геологічні епохи та на дуже значній території.
«Щонайцікавіше, ми бачимо однакові умови навколишнього середовище, які розташовувалися на протилежних кінцях планети та існували в зовсім різні геологічні періоди», - стверджує Бетані Ельман, планетолог з Каліфорнійського технологічного інституту у м. Пасадена. «Чим далі ми заглядаємо в минуле, тим більше Марс нагадує Землю – комплексне середовище з різними типами довкілля», - каже вчений.
Наукова стаття з описом даних «Опортюніті» та «Кюріосіті» побачила світ 24 січня у журналі Science. Наступного дня «Опортюніті» «відсвяткував» 10-річчя свого перебування на Марсі. Цей марсохід, а також його брат-близнюк «Спірит» приземлилися на Червону планету у січні 2004-го. «Спірит» продовжував свою місію до квітня 2009 р., коли він застряг у піску. А 22 березня 2010 р. відбувся останній сеанс зв’язку з ним.
Історія виявлення «Опортюніті» слідів древньої води була такою: більшість своєї марсіанської місії зонд провів у насиченій сіркою рівнині під назвою плато Меридіана. В серпні 2011 р. він дістався кратера Індевор діаметром 22 км, який залишився після падіння метеорита 4 млрд. років тому. Дослідивши Індевор та відбувши чергову марсіанську зиму, «Опортюніті» помандрував на південь.
Околиці плато Меридіана (знімок "Опортюніті").
Приблизно у цей самий час Раймонд Арвідсон, планетолог з Університету Брауна у Сент-Луїсі та один з керівників місії, розглядав знімки поверхні Індевора, зроблені «Марсіанським розвідувальним супутником». Спектрометр на борту супутника налаштували таким чином, що йому вдалося сфотографувати регіон у більшій роздільній здатності. На цих знімках Арвідсом побачив щось незвичне: північніше місцезнаходження «Опортюніті» на поверхню виступали насичені глиною пласти породи. А глина, як відомо, формується лише у водянистому середовищі.
«Я подзвонив керівнику місії та сказав: “повертай праворуч”», - згадує Арвідсон. Оператори змінили курс зонда змінили, і він попрямував до дивної знахідки.
Тоді «Опортюніті» піднявся на невелике узгір’я, назване пагорбом Матієвича, та, проаналізувавши його ґрунт, виявив у ньому чималу кількість багатого алюмінієм глинистого мінералу смектиту. Існування смектиту продемонструвало, що порода сформувалася у водянистому середовищі з приблизно нейтральним pH.
Смектитова порода вкрита зверху пізнішими пластами, які викинуло на поверхню зіткнення з метеоритом. Звідси випливає висновок, що глинисті мінерали існували тут ще перед падінням небесного тіла 4 млрд. років тому. За словами Арвідсона, «ми маємо справу з найдавнішими гірськими породами, які попадалися “Опортюніті”».
Найстаріше природне середовище Марса, отже, включало в себе придатну для життя воду з нейтральним рівнем pH. Згодом, після зіткнення з метеоритом, марсіанська вода стала більш окисленою та насиченою сульфатами, а відтак – вже не придатною для життя.
Обидва марсоходи – «Опортюніті» та «Кюріосіті» – підтверджують, що ранній Марс був багатий на глинисті мінерали, що не залишає сумніву, що його поверхня була вкрита водою, - каже Б. Ельман. Наступне завдання – визначити точну локацію, а також датування придатних для життя марсіанських середовищ.
На даний момент «Кюріосіті» досі рухається до пункту свого призначення – 5-кілометрової гори Еоліда, чиї геологічні пласти можуть пролити додаткове світло на минуле Червоної планети. А «Опортюніті», своєю чергою, буде виключений на час марсіанської зими, а згодом продовжить подорож на південь, де вчені сподіваються знайти нові поклади глинистих мінералів.
28.01.2014