15 грудня 1937. р., отже рік тому, люди побачили дивний образ Богоматери зі Сином на руках у селі Чайковичах. Чайковичі — це село, віддалене 6 кільометрів від зал. стаціії Рудки. Хата, в якій зявився образ, чи не найбідніша в селі. Вона має всього 2 вікна, зі 6 невеликими шибками у кожному. І ось на одній з них, мало що невеличкій, але ще й надбитій та надштукованій, витворився чудесний образ. Це справді в євангельському стилі: мимохіть згадується Вифлеємська сцена з маленьким Ісусом у яслах.
Чайковицький образ — подвійний, себто його видно з обох сторін: як дивитися на образ з середини хати і таксамо, а може і краще, знадвору. Образ появився не відразу: він то зявлявся, то зникав; його було видно то краще, то гірше.
Треба просто признати, що наука не всилі пояснити, як природним шляхом міг би повстати такий образ. Але сучасний інтеліґент з його раціоналістично-матеріялістичним світоглядом не може признати чуда. Він радше спробує заперечити дійсність, як ось той кореспондент "Дзеннік-а Польск-ого", що нібито у Чайковичах нічого не бачив, хоч сотки тисяч людей таки образ добре бачать. Інші задоволяються позірним поясненням. яке властиво не тільки нічого не пояснює, а ще більше затемнює справу. Так ото можна було почути, що образ у Чайковичах — це фотоґрафічна кліша або малюнок на шклі.
Не смішна та безцеремонно неетична гіпотеза. Вона не тільки не пояснює процесу появи образу, того, що він то зникав, то появлявся, але ще й зраджує кілька інших незрозумілих питань: звідкиж взялась така кліша або малюнок чи взагалі як могла повстати така кліша, а якби і могла, то хто і як спровадив її до Чайкович? У дальшому ця гіпотеза супонує чайковичанам спробу жахливо-неймовірного обману. Тимчасом у дійсности було саме навпаки. Чайковичі після появи образу морально переродились і перш за все там вродилася глибока та жива віра. А передтим у Чайковичах та його околиці панував комунізм з його безбожництвом. Навіть досі ще видко сліди його істнування — переломлювані придорожні фіґури та хрести. Чи міг би обман, свідомо та наївно застосований, мати саме такі наслідки? Справді це було б ще більше чудо, як сама поява образу. Так ото безнадійно заплутався розум раціоналіста-інтелігента у своєму бажанні неґувати чудо.
Дивні ті пояснення, що не приймають під увагу всіх обставин явища та безцеремонно відкидають те, що їм невигідне. При поясненні чайковицького образу не можна поминути побіч способу, в який витворився образ, і самої концепції. А вона незвичайна. Матір Божу пробиває меч, хоч Вона держить на руках ще малого Сина. Ніодин мистець не впав на таку думку: ще Христос-Дитятко на руках своєї Матерії, а вже "меч проходить через її душу", як на Голгофті. З рани, де виходить меч, паде кров; отже це Матір Божа Стиґматична. Над головою Божої Матінки та її Сина — корона; по боках образу орнамент, під образом, якби складова частина орнаменту, неглибоким підходом лежить постать. Це малюнок стиґматички Евстахії Бохняк, так, як вона знята на фотоґрафії підчас хрестної екстази: вгору на подушки розкинуті рухи Цей малюнок — начеб підпис маляря-автора під образом, бо нерукотворний образ Матери Божої у Чайковичах витворила саме Евстахія Бохняк, "найбільша стиґматичка світу, що їй подібної не було і не буде — перша й остання". Що Чайковичі — діло її рух, чули ми ріжноманітні чудесні свідоцтва підчас її екстаз. Таксамо однозгідно свідчать про це і всі інші наші стиґматички: Настя Волошин (черниця), І2-літня Галина Труба, І3-літня Ольга Волошин зі Стрия та Параня Наконечна. А не можна так легко, махнувши рукою, перейти над цими свідоцтвами. Адже Римська Церква знає аж 360 випадків стиґматизації. Але й колиб застосувати звичайну методу, як при розгляді літературних творів, то чейже нікому іншому, як тільки стиґматичці, не прийшлоб до голови сама ідея про образ Стиґматизованої Матери Божої. Це психольоґічно найбільш зрозуміле. Але для кого всіх цих доказів за мало, той нехай прийме під увагу ще одно. Саме по вказівкам Евстахії Бохняк відкопали у хаті коло вікна з образом Богоматери джерело. Вода з нього відпливає до другої криниці у віддалі кільканадцятьох метрів за хатою. Там колись була криниця, але її згодом засипали, бо вона була непотрібна, і щойно тепер відкопали, як витриснуло джерело з цілющою водою у самій хаті. Хто міг припускати, що в самій хаті істнує джерело? А Евстахія Бохняк, що ніколи передтим не була у Чайковичах, що ось уже 14 літ непорушно лежить на постелі, бо має зломаний хребет, — не тільки знала про це, але й точно окреслила, де і на якій глибині віднайдуть цю воду.
"Нема на світі більш цілючої води", а "Чайковичі мають стати славніші від Люрду". Вже було в Чайковичах кількадесять чудесних оздоровлень. Між іншим що неділі і свят у Чайковичах все можна бачити коло образу Богоматери п. Саса, що постійно живе у Дрогобичі. Він повних 5 літ не міг порушити ногами; лікарі були безсильні йому помогти і тільки Чайковичі та Евстахія Бохняк його оздоровили. Цей звязок між Евстахією Бохняк та Чайковичами все виступає наверх у багатьох випадках чудесних оздоровлень у Чайковичах: одного не можна відділити від другого. І це — останній доказ, що Чайковичі — діло Евстахії Бохняк. У кожному разі Чайковичі виразніше та сильніше звязані з Евстахією Бохняк, ніж Люрд з іменем св. Бернадетти.
Хтож це Евстахія Бохняк? Вона родом з Кристинополя, стиґматичкою прийшла на світ, мала всі стиґматичні рани, від яких лишились великі близни, щодня має екстази: вона другий рік нічого не їсть і не п’є, вона оздоровила з найтяжчих недуг багато хорих, обновила безліч образів, особливо на Волині і під большевиками, вона витворила духом кілька образів на шклі. Крім Чайкович дуже цікавий та незвичайний своєю композицією образ св. Трійці у с. Тершакові, що його появу наперед заповіла в екстазі Е. Бохняк. Тершаків — село віддалене 20 з чимось кільометрів від Рудок.
Якже все це може бути?
Відповідь на це питання можете знайти в Євангелії. Там стоїть чорним на білому: “Знаменія віруючим сія будут: іменем Моїм біси ізженут; язики возглаголют нови; змія возьмут, аще што смертноє іспіют, не вредит іма; на недужния руки возложат і здраві будут". (Єв. Марка 16 гл. 17 ст.). Або в іншому місці, підчас прощальної вечері: “Амінь, амінь — глаголю вам: віруй в мя діла, якже аз творю, і той сотворит і больша сих сотворит." (Єв. Йоана 14 гл. 12 ст.). Так стоїть в Євангелії. Але чи не має рації Мережковський, коли говорить у свої книжці про св. Франціска з Асижу: „Нам здається Євангеліє тим, що було і чого вже нема і правдоподібно не буде, а йому (Франціскові) тим, то було, є і буде завжди".
На щастя, не для всіх Євангеліє стало мертвою буквою. Слава Чайкович широко пішла у нашому народі. У Чайковичах перебувало поверх 100 тисяч народу, в тому кількасот прочан з найдальших закутин Волині й Полісся. І слава ця росте: Чайковичі стають нашим Люрдом.
Сергій Хруцький.
