Видатний режисер Роман Поланський – один з великих знавців людської природи. Він настільки ж талановитий, наскільки незручний у своїй чесності. Він сміливо змінює жанри, рідко повторюється. Але при цьому у його фільмах завжди присутній ген правдивості, що дозволяє створювати переконливі образи і моделювати реальність, близьку та зрозумілу кожному.
У фільмі «Різанина» він особливо гострий. Не тому, що така його назва – у фільмі не пролилася і крапля крові – а тому, що трохи колючий погляд режисера, притаманний йому у житті, стає гострим немов лезо скальпеля, яке розрізає зовнішню маску і виявляє внутрішні болячки людини.
Фільм, немов пружина, розгортається стрімко. З побутового конфлікту двох хлопчиків, який намагаються залагодити їхні батьки, він переростає у драму міжособистісних і сімейних стосунків. Майже миттєво, лише зваживши імовірність екранної ситуації у власному житті, глядач сам стає персонажем фільму. Бо все, що відбувається на екрані, є відображенням і реалій кожного.
Поланський однаково іронізує над Америкою та Європою, міщанськими цінностями і технічними фетишами, які є спільними ознаками життя ХХІ сторіччя. При всій серйозності фільму, його іронія вдала, і фільм викликає глибокий, осмислений сміх.
Велика заслуга у динамізмі, гостроті та легкості фільму належить Ясміні Резі, автору театральної п’єси “Бог різанини”, за якою він зроблений. Відтак, бездоганність діалогів, візуальний лаконізм лише на користь фільму. І, безумовно, прекрасна гра акторського квартету Кейт Вінслет, Джоді Фостер, Джон Райлі та Крістоф Вальц додають шарму та переконливості.
Carnage, Roman Polanski, 2011.