Маніфест перед виборами до Європейського Парламенту.
На європейських виборах наступного року ми повинні вирвати у політиків секрет, який вони найбільш ретельно охороняють, а саме: те, що вони вважають абсолютно необхідним у сучасному управлінні - національна держава - швидко стає застарілою політичною структурою.
Це особливо виразно можна побачити у європейських країнах. Європа вже протягом кількох років перебуває у стані перманентної кризи. Представники нового покоління вступають у доросле життя з нижчим рівнем добробуту, ніж він був у їхніх батьків. Молодь Європи постає перед вибором: або прискорена інтеграція, або пасивне спостерігання за тим, як наш континент поступово втрачає своє значення у світі.
Попри це, найамбітніший план протидії цій загрозі полягає лише у проведенні виборів до Європейського Парламенту в один і той самий день на всій території Унії і в обранні президента Європейської Комісії на загальних виборах. Це аж ніяк не нагадує "великий вибух", якого справді потребує Європа.
Настав час для появи наднаціонального, міжпоколіннєвого, неідеологічного масового руху - здатного підняти європейську інтеграцію на вищий рівень. Нам потрібне таке саме вміння самоорганізовуватися, яке було на площах Тахрір і Таксів у Каїрі та Стамбулі, у Ріо та Сан-Паулу, а президентська кампанія Обами нехай буде уроком, як збирати кошти через інтернет. Проте, перш ніж ми створимо партію і розробимо її програму, ми повинні прискіпливо вивчити історії успіху у Європі.
І так, нехай фіни вчать нас, як реформувати освіту, а французи - охорону здоров'я. Нехай німці дадуть нам взірець гнучкої зайнятості, шведи - гендерної рівності, а греки - стійкості.
Нині європейські країни досі хваляться своїми символами статусу, що належать до минулого. Ми пишаємося нашою багатою історією та гарними пам'ятками; наша культура, мода і кулінарне мистецтво викликають заздрість - а все це приваблює до нас дедалі більше туристів з усього світу.
Але ні символи статусу з минулого, ані туристи не порятують Європу. Вони можуть врятувати Париж, Берлін, Рим, Лондон, а також долину Луари, Баварію, Тоскану та Оксфордшир. Проте, у решті Європи, за межами столичних міст, переповнених музеями, і поза традиційним сільським пейзажем, ситуація буде і надалі погіршуватися. Єдиними атракціями стануть безробіття, слабке зростання і суспільства, що швидко старіють.
Не можна сказати, що наші уряди і депутати парламентів мають недобрі наміри або їм бракує навичок, щоб впоратися з цим викликом. Вони просто не в стані зрозуміти сутність нинішньої політики. Наївно очікувати від національних лідерів, яких обираються на чотирирічний або п'ятирічний термін громадяни суверенних територій, що вони зможуть дати раду з такими проблемами, як дефіцит ресурсів, знищення лісів, хронічне безробіття, глобальне потепління та занепад рибальства. Це тому, що це глобальні проблеми, їхнє розв'язання неминуче займе десятиліття і воно повинно мати наднаціональний характер - або вони не будуть розв'язані.
Так, ми досі вболіваємо за національні збірні з футболу або регбі. Але не треба дозволяти політичним лідерам далі нас дурити та вбивати нам в уявну гордість ілюзії, що національна держава є належним інструментом політики нашого часу.
Ми повинні цілком прийняти те, що багато хто з нас вже відчуває - що ми стоїмо на порозі нової, постнаціональної епохи, коли європейці перестануть пасти задніх та очолять зміни. Інакше Європі загрожує те, що ми критикуємо нині Сполучені Штати. Вони мають там найкращі лікарні, але також і мільйони людей без доброго медичного страхування; найбільш розвинені технології світу, але для багатьох недоступні; і в них є університети світового класу, але й також покоління людей, яким вузьке бачення світу, що панує у їхній країні, не дозволяє розвиватися.
Ми повинні зрозуміти те, що вже нині визнає решта світу - що існує така річ, як європеєць на світовій арені. Ми є, за іронією долі, останніми, хто ще сумнівається у нашому власному політичному проекті. Ми нарікаємо, що Європа є абстракцією для своїх громадян, але досі не змогли прийняти правила про європейський паспорт, який би заслуговував на цю назву, і не змогли створити правові рамки, що дозволили б кожному європейцю визнати проект Унії по-справжньому своїм.
Старе єврейське прислів'я каже: "Якщо у вас є два варіанти, обирайте третій". Не йдеться про заміну європейської геронтократії диктатурою молоді. Рух, який ми пропонуємо, повинні творити усі, хто - незалежно від віку - вважає, що необхідною є велика міжпоколіннєва передача влади. Нам потрібні нові методи співпраці між молодими і старими, щоб обмежити зростання боргу, який погашатимуть наші діти.
Молодші європейці народилися у часи політики ощадності, і тому краще підготовлені розпочати скорочення боргу. Вони виховані ощадними, і є тубільцями цифрової епохи. На відміну від наших нинішніх лідерів вони адаптуються до дедалі швидших змін. Вони інтуїтивно застосовують найбільш інноваційні та ефективні методи досягнення цілей.
У демократичних країнах політика завжди була мистецтвом балансування між задоволенням людських бажань і тим, що насправді можна зробити. Проте, у Європі політика полягала радше у формуванні світу відповідно до уявлень окремих народів, а не у пошуку ефективних рішень. Замість того, щоб сперечатися про вищість однієї політики над іншою, ми повинні спільними зусиллями вибрати найбільш успішні рішення у кожній сфері та застосовувати їх у всій Європі. Що кожна країна робить краще за всіх? Які добрі взірці можна виміряти та порівняти з іншими? Як скористатися спільним досвідом, ресурсами і перевіреними рішеннями усіх європейських народів?
Вибори 2014 року не змінять Європи. Вона зміниться лише тоді, коли проєвропейські політики, обрані у своїх державах, погодяться передати владу справді європейським інституціям.
Ми повинні нашим національним політикам дати зрозуміти, що вже не купимося на їхнє націоналістичне шахрайство. І не поділяємо їхнього побоювання, що вони перестануть будь-що значити, якщо ми довіримо європейським інституціям, таким, як Європейська Комісія та Європейський Парламент, роль та владу, на які вони заслуговують.
Перед нами є вибір: або ми використаємо задля майбутнього силу та багаті ресурси всієї Європи, або дозволимо європейським народам залишитися далеко позаду поступу глобалізації.
Ми повинні перестати сумніватися у Європі і почати поводитися як європейці. Першим кроком є голосування на виборах до Європейського Парламенту, не як громадяни Франції, Німеччини, Греції, а як європейці.
Маніфест "Молоді європейці, об'єднуйтеся" опублікований одночасно у кільканадцяти провідних газетах світу, зокрема, у The New York Times (США), Liberation (Франція), El Pais (Іспанія), Die Welt (Німеччина), Helsingin Sanomat (Фінляндія), Der Standard (Австрія), Le Soir, De Morgen (Бельгія), La Repubblica (Італія), Népszabadság (Угорщина), Lidovky (Чехія), Pravda (Словаччина), Delfi (Литва), Berlinske (Данія), Investor's Daily (Індонезія), Jutarnji List (Хорватія), Η Καθημερινή (Греція), Publico (Португалія).
Daniel Cohn-Bendit, Félix Marquardt
Переклад Омеляна Радимського