Вчора у Львові після важкої хвороби померла Луїза Ільницька (29 вересня 1939 – 16 березня 2026) – українська вчена в галузях бібліографії, бібліографознавства і книгознавства. Довголітня завідувачка відділу наукової бібліографії Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника (1988–2023).
Координаторка, авторка та співавторка численних бібліографічних праць, зокрема «Репертуар української книги, 1798–1916» в 9 томах (1995–2005) та «Українська книга в Галичині, на Буковині, Закарпатті, Волині та в еміграції, 1914–1939» в 4 томах, 6 книгах (2010–2018).
Авторка монографій «“Русалка Днѣcтровая” (1837) у бібліотеках і музеях світу: історико-книгознавче дослідження» (2007) та «Перше видання “Енеїди” (1798) І.П.Котляревського у бібліотеках, музеях, архівах світу: історико-книгознавче дослідження» (2020); упорядниця наукового збірника «“Реабілітована історією”: західноукраїнська та українська еміграційна книга міжвоєнної доби» (2024).
Загалом науковий доробок Л. Ільницької охоплює понад 200 праць, у т. ч. 40 різножанрових бібліографічних посібників.
Дійсний член НТШ. Нагороджена орденом «За заслуги ІІІ ступеня» (2011).
Луїза Ільницька була дружиною літературознавця, поета і перекладача, члена-кореспондента НАН України Миколи Ільницького. У 2015 році Ільницьких удостоєно почесного звання «Шляхетна львівська родина».
Народилася в сім'ї сільських учителів Івана Демидовича та Антоніни Михайлівни Бабичів. Через часті переїзди батьків, початкову освіту здобула в с. Іванківці, семирічну – в с. Масівці. Після закінчення Хмельницької середньої школи № 1 (1954–1956) навчалася на українському відділенні філологічного факультету Львівського державного (нині – національного) університету імені Івана Франка (1956–1961). У студентські роки брала активну участь у літературному гуртку. Здобувши вищу освіту, два роки працювала вчителем у гірському селі Либохора на Львівщині, згодом, з переїздом до Львова – коректором у видавництві «Каменяр» (1964–1965); літературним редактором журналу «Физико-химическая механика материалов» (1966–1967). Від 1970 р. – бібліограф, з 1988 р. – завідувач відділу наукової бібліографії, з 2023 р. – старша наукова співробітниця Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника.
Павло Ільницький, внук:
"Вона була людиною, в якій поєднувались сила характеру і щоденна турбота про інших. Працювала практично все життя у Національній бібліотеці ім. Василя Стефаника у Львові, жила поруч із великою постаттю, своїм чоловіком, професором і науковцем, моїм дідом Миколою Ільницьким. І водночас залишалась собою, не в тіні, а рівною, глибокою, з власною думкою на все.
Вона вміла влаштувати дім так, щоб він був місцем тяжіння для всієї родини. Її стіл завжди був дуже щедрим. Печені солодкі крученики з чорносливом, посипані цукром і червоний борщ, зварений на яловичині - це смаки, які, здається, залишаться з нами назавжди. Як і її інтонація коли вона кликала всіх нас дітей збиратись до столу. Майже музично: «комааахи!». Чому комахи не питайте. Цього ніхто не знає.
Організованість і внутрішню дисципліну, мабуть, успадкувала від свого батька Івана, директора школи, а тепло і вміння виховувати, від мами Антоніни. У ній це все якось дуже природно зійшлося. Вона була жінкою сильної волі, прямою і щирою. І навіть попри те, що ми завжди йшли до діда й баби разом, казали просто і звично - «йдемо до баби Луїзи». Так воно й залишиться, у словах, у пам’яті, у відчутті.
Якщо би мені дали одне слово, яким описати бабу Луїзу, я впевнено сказав би «вірність». Це той рівень максимальної вірності своїй родині, своїй справі, своїй країні. Це той рівень незламних принципів і традицій, які непохитно тримали нашу родину разом.
Наостанок хотів пригадати смішну історію з дитинства. Баба Луїза мала низку сталих виразів, які повторювались практично завжди. Ця легка форма передбачуваності не раз розважала нас дітей. Будучи в родинному селі Ільник у горах, мій старший брат Данило, знаючи що баба не любить як галасують і часто каже «ти що кричиш, ти що в лісі?», підмовив мене вилізти на дерево у лісі і галасувати. Звісно, що після кількох хвилин баба Луїза промовила бажану фразу, а ми з гордістю відповіли: «так, ми в лісі!» і гучно сміялися!"
***
Парастас:
середа, 18 березня, 19:00
Каплиця Різдва Хрестителя Господнього Йоана
(Львів, вул. Пекарська, 52)
Похорон:
четвер, 19 березня, 13:00
Каплиця Різдва Хрестителя Господнього Йоана
Поховання відбудеться на Личаківському цвинтарі у Львові
17.03.2026