Етнїчний хаос на Балканї.

Хто мав нагоду приглянути ся близше етноґрафічним відносинам на Балканьскім пів­острові, сей мусить їх назвати хаотичними. З огляду на се начеркненє карти етноґрафіч­ної Балкану, річ незвичайно трудна. Не хо­дить тут о скількість народностий, яких буде около десять, але о їх відміни; годїж часом рішити ся на їх самостійність, певні дані про­мовляють за причисленєм єї до того, другі до иншого знова етнїчного гурта. Як народи так їх відміни сплелись зі собою тїсним узлом, глубокими заливами входять взаїмно в свою територию або більшими чи меншими остро­вами розсїяли ся без порядку по земли бал­каньского півострова. З оглядом на се до точ­ного усталеня етноґрафічних границь не скоро прийде. Поглядів на сї справи много, нерозяснених питань повно; а коло додамо до сего розбіжні погляди балканьских полїтиків, які хотїли би як найбільше землї загорнути кож­дий для своєї держави, то можемо сказати, що етнїчні відносини Балкану не скоро про­яснять ся, не скоро вийдуть їз нинїшної за­путанини. Ще один важний момент належить згадати. Етнїчні відносини Балканьского пів­острова частенько зміняють ся; задля того то хотяй би і декому удало ся начертати най­вірнїйшу копію етнїчної дїйсности, то она бу­де мала лише вартість хвилеву. За лїт кілька змінить ся етноґрафічна границя, позникають деякі етнїчні гурти, то знова потворять ся нові, одні заливи видовжать ся, другі змалї­ють, карта нова стане потрібною а стара піде у архів, яко один момент тих сильних сти­рань та осциляций, яких одинокою свого рода сценою в Европі є Балкан. Коли вглянемо в причини сих явищ побачимо, що ріжничкова­нє тут одно зачало ся, друге зачинає ся, що цїлий ряд етнїчних ґруп находить ся в стадиї розвою, так сказати би in statu nascendi. Они до нинїшного дня ще не рішені, ни­нї можуть бути спірною квестиєю многих на­родів і держав а в історичнім завтра станув­ши на власних ногах піднесуть свою ірреден­ту. Коли би Европа хотїла щиро заняти ся судьбою инших "народів" балканьских, так як заняла ся справою альбаньскою то певне інакше би виглядала карта полїтична Балка­ну, а конференция амбасадорів в Льондонї му­сїла би без перерви працювати цїлї лїта. Го­ловних наций на балканьскім півострові чо­тири: Болгари, Греки, Серби і Турки.

Пере­дамо коротко области їх осїдку.

Болгари. Збитою етнїчною масою замешкують властиву Болгарию, східну Руме­лїю, східну часть Македонїї по лїнїю Вєтрен, Бобова, Серее, Драма, Петкова, округ адрия­ нопільский до сходу, Кірккілїссе, Тірнова і Іс­кіб. Крім сего розкинені Болгари в Тракії, на півострові Халькидийскім і в Добруджі. В Тракиї мешкають коло Мемкової (25°5' схід. дов. 41°30' пів. шир.), Кабачи (25°25', 41°30'), Дарідере (25°10', 41°20'), Ади (25°25', 41035'), Ґердеме (25°40, 4І°20',), Ятаджік (25°50', 41°30'), Монастир-Кей (25°50', 41°20'), Ґімірджіни (25°25', 41°10'), Шаґджі-хане (25°40', 41°5'), на запад від Кавалї (24°25', 40°55'), Гаджіляр (25°30', 40°55'), Дербени (25°55, 40°52'), Піжман-кей (26°50', 40°45), Керман (27°5', 40°55'), Тірнова над рікою Ерґене (25°45', 4І°30'), Ка­яджіку (26°15', 41°20'), Кінеклї (28°, 41°8'), Чанту (28°5'), Сінеклї (28°10', 41°10'), Істранджи (28°10, 4І°26'), Кальфа-кей (28°20', 41°І8'), Теркос (28°40' , 41°20'), часть другорядного півострова сьвятоюрского (24°, 40°25), а у схі­дній Македонії північно-східну частину озера Тахіно. В Добруджі є також оселї болгарскі коло Тужлі (28°45', 44°), Кара-орман (28°50', 44°30'), і Нольбарту (28°45', 45°5').
 

Греки замешкують компактно з малими зглядно виїмками полудневу частину (другорядний балканьский півостров) балкань­ского півострова по лїнїю Хімара (19°45', 40°5') до устя Вардару, півостров Халькидий­ский, приморский пояс східної Македонїї по­луднєвої і східної Тракиї, та східної Румелїї. Доходять вузким поясом чорноморским дале­ко на північ по місто Екрене (28°4', 43°21'). Поза те втискають ся Греки більшими то меншими заливами в територию турецку в Альбанїї, Македонїї і Тракії. Етнїчні острови грецкі бачимо коло Адриянополя а саме в полудневій і западній єго стороні, коло Орта­кей (26° 10', 41° 40') і Дімотики. Простір між заливом Арта а містом Хімара виказує силь­ну мішанину грецко-альбаньску; Греки є тут переважним живлом і надають тон тутешним відносинам етноґрафічним. Альбанцїв найбіль­ше по оселях менших відкіля їх випирає на­тиск грецкий. Усякі признаки вказують на се, що ся область була колись під зглядом етнїч­ним альбаньска, доперва з часом згречило єї захоже грецке живло.

Серби. Сербо-хорвацка етноґрафічна область зачинає ся в Австриї, обнимає собою Сербію, Чорногору, Новобазарский санджак, г стикає ся з Македонцями, Альбанцями і Бол­гарами. У Сербії і Чорногорі та у Санджаку мешкають Серби масою одноцїльною з мали­ми як все і всюда виїмками. На полудне та до западу відносини стають більш замотані. О одноцїльній етнїчній сербскій масї і мови бути не може. Она прорізана турецкими та альбаньскими заливами та островами так сильно, що денеде не знати до кого саме ет­нїчно ся чи та частина належить. Низше по­дана гранична лїнїя до западу і полудня обій­ме сю часть етноґрафічної сербскої области, у якій она процентово переважаюча. Она іде лїнїєю Прнявор (20°, 40°), Іпек, Прізрен, Каль­канделя (Тетово), Струґовіште (21°, 41° 35'), Дібра, Охріда, Прілєп, Кайданово (21° 48', 41° 50'), Ґавачево. Етноґрафічна границя між Сербією а Болгариєю, яка на картах іде полї­тичним сербско-болгарским кордоном, видає ся так чистою, що здає ся нема до неї нїчо­го до заміченя. Тимчасом сї на позір ясні відносини криють у собі стільки замотаня, що хаотичність з огляду на приналежність даної частини до якоїсь области на тій гра­ницї не уступає иншим місцевинам Балкану в Альбанїї чи Македонїї. Етноґрафічні відно­сини на тій границї є так помотані, що пита­нє се є майже не до розвязаня. Начеркнути єї — говорить білгородский учений Чвіїч — є дуже тяжко. А по тому, що на граничній области Серби і Болгари в многих зглядах дають один і той сам народ. Між ними тягне ся цїла полоса переходова, яка з огляду на прикмети населеня відбиває сильно як від північного западу Сербії так і сходу Болгариї. Ся спільність тих двох народів на граничній їм полосї полягає в мові, способі житя зви­чаях і понятях. Що більше навіть антропольо­ґічні дослїди не дали нїяких даних до начер­таня певної граничної лїнїї. Ті усї чинники вплинули на се, що одно і друге живло (єсли в тім случаю відріжненє є допускаєме) жиє між собою в згодї. Антаґонїзмів тут нема жадних, перед нами полоса невтральна, а то тим більше, що нї болгарских нї сербских национальних почувань тут не найти. Сим питанєм займали ся визначні ученї. Згадаємо: Шафарик (єго лїнґвістична карта), Мілєтін, Белїч, Решетар, Нїколїч, Нїдерлє, Фльорінь­ский і инші. Вислїди їх дослїдів були денеде так суперечні, що кидати мусїли темне сьвіт­ло на методи їх праць. Із сербскої сторони поширювано територию коштом етноґрафічної болгарскої а з тої коштом сербскої. Лїнґвістичні прикмети западної Болгариї, після дослїдів серб­ских — мають бути того рода, що она не то по Іскер але по саму Софію зливає ся із сербскою етнїчною областию. Ся часть під впливом державного болгарского житя та мо­лодшого поколїня мала стати ся болгарскою. Болгари не остають позаду та також на під­ставі дослїдів поширюють свою етнїчну об­ласть головнож в Македонїї на запад та вчи­слюють сю граничну полосу до своєї об­ласти.

Читаючи так суперечні погляди на етнічне питанє болгарско-сербскої граничної полоси, маємо новий доказ балканьского хаосу та одну із тих многих спірних точок, які не знати, чи скоро найдуть полагоду у тій колисцї воєн.
(Конець буде).
[Руслан, 27.08.1913]

* * *

(Дальше).
Турки. Їх найбільше у Тракиї, в Бол­гариї та Македонїї і Грециї. У Тракиї зани­мають они пояс від Солуня почавши аж до Черкескей дотикаючи на півночи болгарскої а на полудни грецкої етноґрафічної области. Від Петкової (24°50', 4l°40') почавши до схо­ду держать ся они границь Румелїї, вибігаю­чи ту і там в глубину болгарскої области. За­значити належить що на східних кінчинах Тракиї Турків велика обмаль навіть близко самого Константинополя. На півострові Халь­кидийскім бачимо серед Греків одну більшу другу меншу оазу турецку; більша обнимає околицю міста Полїґоріс (23°25', 40°20') мен­ша коло Елєріґови (23°40', 40°30'). Другою більш суцїльною етнїчною областию турецкою, се область т. зв. вардаро-орфаньска. Тут за­няли Турки вузкий пояс землї від Іскібу май­же почавши Вардаром до Доріяну а відси до Енї над Орфаньским заливом. В напрямі пів­нічно-східнім вибігають заливи і острови ту­рецкі в область етноґрафічну болгарску а са­ме до Петрічи (23°20', 41°20'), Шалінтас 22°35', 41°40') і Терлєш (23°50', 4l°20'). На границї грецко-македоньскій бачимо більший остров турецкий в околицї Кайляру. Більшу суцїльну масу творить турецке живло у східній Бол­гариї. Занимає околицї: Айтосу (37°20'), Ма­рафти (27°20, 42°55'), Бебрової (26°, 42°56'), Шумлї по Тутракан і Силїстрию над Дунаєм та Констанцу над Чорним морем. Вичислюва­ти подрібно поменші турецкі острови на єї колишніх державних областях неможливо.
жемо що они поменшими оазами є всюда: в Альбанїї, Грециї, Македонїї, Сербії, Болгариї на Добруджі. Они яко пануючий нарід розси­пали ся яко урядники, купцї, ремісники усю­да. Однак поза згадані вами більші їх етно­ґрафічні области они гинуть в морю туболь­чих народностий; їх за мало, щоби не роз­плисти ся серед него.

Альбанцї. Найбільше хиба трудно­сти представляє означене граничної лїнїї між Альбанцями з одної а Греками, Сербами і Ма­кедонцями з другої сторони. Хотяй витиченє альбаньско-македоньскої границї не менше невдячне чим альбаньско-сербскої або грец­ко-альбаньскої, то однак в лїтературі находи­мо на сю тему мало полєміки а границя ся представлювана ясно та чисто. Причина ле­жить в полїтичній рівнодушности Македонцїв, які нинї про себе не журять ся та сю справу передали Сербам і Болгарам. Чиста етногра­фічна границя альбаньско-грецка біжить лї­нією Хімара-Дарда; ся лїнїя, витичена після найновійших дослїдів Греків, не годить ся з правдою, бо на инших картах бачимо аль­баньске живло на приморскій полосї аж май­же до самого заливу Арта. Простір між устєм ріки Ґлїкіс (Ахерон) а Хімарою заселений по половинї одним і другим живлом; се ствер­джують жерела сербскі і болгарскі; а з огля­дом на се, що не можна тих народів посуди­ти о альбаньскі симпатиї, заслугують на тим більшу віру. Альбаньско-македоньска границя іде від Дарди на північний схід, робить ме­яндр до ріки Жельової, опісля звертає на западну північ до озера Охріда, йде єго бе­регом до півострова Лїн на тім озері, де сти­кає ся з етноґрафічною областию сербскою. Північна чиста границя альбаньска іде від мі­ста Гомеш просто рівнобіжниково над Адрий­ске море.

Відси до півночи до старої чорногорскої границї, на північний схід до старих сербско-турецких кордонів розтягає ся терен етнїчно­го хаосу, лїтературної полєміки та полїтичних змагань. Сербскі учені причислюють сї окру­ги до своєї етноґрафічної области, називають альбаньскі заливи та острови насильними та неприродними інкрустациями, але заперечити нинїшний стан річи не могуть. Від лїнїї Чо­меш-Адрийске море до півночи до чорногор­скої границі Альбанцї значно переважають. Так само в сильній перевазї они коло Дяко­вої, Скоплє (головнож до півночи). Більшу їх оазу стрічаємо коло Нового Базару а менших є безліч на просторі цїлого Косово аж гень по стару сербску границю. Від міста Тетово на запад розтягає ся також широкий пояс альбаньскої етнїчної области. В уменшуваню альбаньского народного простору здобули ре­корд Серби. Увесь мішаний шмат землї ува­жають зальбаньщеним сербским тереном. (Підчеркують тим способом нехотячи силу того народа). Певних доказів на се не пода­ють. Сумежна обом народам область витво­рила з огляду на етнїчну свою сторону певні мішанини, яких із чистим серцем не можна зачислити нї до одних, нї до других. Тяжкі обставини житя йшли на руку тому процесо­ви, а турецкий терор велїв їм не дїлити ся, але лучити ся. На одно ще хочемо звернути увагу, а саме на поважну оазу зсербщених Альбанцїв, яка находить на старій чорногор­скій области на самій границї Альбанїї (пів­сербскої). Ся оаза се наглядний доказ натя­гань сербских. Она доказом поширюваня серб­скої етнографічної области коштом альбань­ского народа.
 

Македонцї. Уважають їх не окре­мим народом, а етнїчною масою, яка улягла з одного боку впливам сербского а з другого болгарского народа. Границя Македонцїв бі­жить від Солуня на північ, потім на півні­чний схід до Неґован, а звідси з малими ви­хиленями на схід і захід до сербско-болгар­скої етнографічної области. З того місця іде на Кепрілї, Прілєп до Охриди.
Тут покидає границя сумежну область сербску а іде межа о межу з альбаньскою від Охріди на Дарду, де й кінчить ся. Від Дарди на схід межують Македонцї з Греками та з Турками і Арумунами в так званій Кайлярскій оазї. Полуднева границя Македонїї кінчить ся над Солуньским заливом при устю Вардару. Відси біжить она на просторони кількадесяти кільометрів морем до Солуня. Македонїя етнїчно (о скілько можна ужити в тім случаю сеї назви) не чиста. Над Варда ром бачимо пояс турецкої нациї а островами в серединї краю є їх много. Також находять ся там оази альбаньскі і арумуньскі а також, як подають деякі жерела, і україньскі.
 

Арумуни (Куцоволохи). До недавна усї ще номади, покинули нинї по части свій давний спосіб житя, стали народом осїлим а з тим стали затрачувати свої национальні прикмети та зливати ся з тими, серед яких довело ся їм мешкати:
На грецкій териториї з Греками, на серб­скій з Сербами, на болгарскій з Болгарами і т. д. Ось тому стараня румуньского прави­тельства, щоби їх заховати для своєї народ­ности даремні. Оно не годно спинити сей про­цес, який давно вже зачав ся а нинї добігає майже кінця. Зміна обряду та язика поста­вила їх над берегом национальної затрати; доведе ся їх оазам розкиненим серед Сербів, Болгар, Греків, Турків затратити слабонькі вже нинї прикмети своєрідности а потонути серед моря переваги. Що сей процес уже за­чав ся та поробив спустошеня серед Арумунів, хай сьвідчать числа. На початку XIX. ст. бу­ло їх до пів мілїона, нинї самі румуньскі же­рела не можуть їх начислити 200 тисяч.
(Конець буде).
[Руслан, 27.08.1913]

* * *

(Конець).
Побіч головних народностий стрічаємо ще й инші: Нїмцї замешкують кількома остро­вами в Добружі, Румуни заняли єї западну частину при Дунаю, коло них стрічаємо оселї татарскі. Румуни замешкують ще північно-східну окраїну Сербії від Доброї по Віддинь на болгарскій сторонї, придунайску часть Бол­гариї від Вароша Швістову та пояс землї на захід від Силїстриї.

В північній Добруджі стрічуємо острови україньскі. Є їх кілька: коло Тульчиї, Малмудиї, Дунавату, Кариорман, Переправи, Кілїї (болгарскої), Ортахіой, Саріхіой, Слави русески. Найдальше на полудне висунений о­стров етнїчний україньский находить ся коло Чаршової (28°, 44°40) над Дунаєм. Простір занятий Українцями виносить около 500 км.2 а було їх числом около 15.000. Тутешні Укра­їнцї зачислені до Москалїв, а яко такі лиш виїмково де виступають на картах. Замітне, що цїла дельта Дунаю з виїмком незначного румуньского поясочка занята нашим народом, який також замешкує уже густїйше лївобережну частину придунайску від озера Киґур­луй, по дунайске устє.

Сей етнїчний стан на области балкань­ского півострова се вислїд многовікових подїй, які там стали ся, знищили та неодно затерли, стали основою та мотором многих нових явищ, які в деяких разах стають загад­кою перед нашими очима, тайною пильних дослїдів.

Перейдїм коротко явища, яких тереном був балканьский півостров ось так від поло­вини VII. ст. від приходу у ті сторони сло­вяньского живла. В хвилї, коли він війшов на ту часть східно-римского цїсарства був Бал­кан поселений на сходї Траками, на заходї Ілїрийцями, на полудни Греками, а всюда о­стровами перебували Римляни, які зайшли там будьто яко купцї, будь яко ветерани до­живати віку по лаврах воєнних*). Сї народи, головнож Траків і Ілїрийцїв заняли Словяни силою. Почали ся мандрівки, стираня і по­чатки орґанїзаций державних. В VIII. ст. ви бивають ся на історичне видно Серби, звані від свого осередка Разанами. Ось тут бачимо перші нитки централїзацийних змагань і, що за тим іде, перші підбої.

На сході склалось щось инше. Східно-балканьскі Словяни дістали ся під ярмо ту­рецких кочовиків Болгар. Стало ся се в дру­гій половинї VII. ст. Болгари були в невели­кім числі а не найшовши відповідного собі осередовища, почали затрачуватись, а тим часом яснїйше виступати почало словяньске тло держави. В X. і XI. віцї бачимо третий осередок полїтичного словяньского житя, а саме; на полудне в Македонїї під владою князя Самуіла. Сї три держави себе взаїмно побивали, головнож сильні експанзивні зма­ганя були серед Сербів і Болгар. Сї перші доконали при кінци XIV. ст. підбою Македо­нїї, Епіру, Альбанїї, навіть і Тесалїї. По підбою тих земель зачав ся процес сербщеня та ко­льонїзация урожайних долин, соняшних скло­нів гір, словом найкрасших та найбогатших земель. Підбиті народи подали ся у гори між скали та лїси а над ріками осїдали громада за громадою побідники.
Не обійшлось і без сильної денационалїзациї підбитих народів. Найбільше потерпіли Альбанцї, коли Скутарі стадо на якийсь час столицею сербских коро­лїв. Часть їх мусїла опустити свої селидьби та подати ся на полудне, до Македонїї, Теса­лїї а в міру напору Словян до середущої Гре­циї. Сербска експанзия головнож за панованя царя Стефана Душана була так сильна, що Греки подати ся мусїли далеко на полудне а словяньскі назви на грецкій области сьвідчать, як далеко сягало словяньске живло.

Належить на сїм місци згадати про А­румунів, які в середновічу відгравали не остан­ну ролю. У їх руках була часть Тесалїї, Ето­лїї і Акарнанїї.
Те саме, що дїяло ся у сербскій части Балкану, відбувало ся також і в болгарскій. Напір Болгар на полудне, кольонїзация Тракиї славяньским живлом.
Сей процес стримали та відвернули впрост противнім напрямі Турки, які посе­ливши ся в Тракиї взяли ся до підбиваня Словян. Жертвою їх підбою паде Болгария, Сербія, Греция. Зачинав ся турченє, переслї­дуванє, кольонїзация і переселенє. Тракія бу­ла вже словяньска, небавком остали із тамош­них Болгар малі острівцї а на їх місце прийшли Турки. Они пішли дальше і скольонїзували цїлу східну Болгарию. В XVIII. столїтю еміґрують Болгари до Банату, Румунїї, Добруджи, на У­країну і до Бесарабії. Сей процес треває даль­ше аж майже до року 1878; се рік нового самостійного полїтичного житя Болгариї. З хвилею, коли се стало ся, еміґрують із Бол­гариї Турки, а зовні вертають до неї пересе­ленцї. За Турками пішло переселенє Греків, яких на побережах Чорного моря було много.

За підбоєм Болгар пішов підбій Сербії і зворот в єї експанзивній полїтицї та єї на­слїдках. Підбиті колись Сербами народи по­дають руку Туркам та стають на їх услуги. Із сего часу датує ся назва Арнавтів себто зіслямізованих Альбанцїв. Ся назва стала по­страхом у всїх, кому лише довело ся жити та стикати ся з ними. Турки нїколи не були так жорстокі та не спосібні до такого насиля як саме сї Альбанцї. Протеґовані турецким пра­вительством Альбанцї випирають із давних своїх осель Сербів, кольонїзують сусїдні краї. Серби подають ся на північний запад до Сави і Дунаю а не рідко переходять і сї межі, посе­люють ся на Угорщинї та Українї. Сей процес кінчить ся з роком 1878.

До того часу давна сербска область пе­рейшла стілько перемін, що з оглядом на свої етнїчні відносини она так ріжнородна. З того часу полишили ся сильні до нинї ще турецкі оселї Найсильнїйше держало ся під турецкою владою грецке живло. Етнїчне море грецке проковтнуло много Словян, Альбанцїв та А­румунів, хотяй слїди їх видні до нинї. Удало ся також Грекам заселенє полудневої Маке­донїї і Тракиї. Витревалість та сприт дали їм спромогу втиснути ся всюда, піддурити на­віть тих, які над ними панували. В Тракиї за­няли они що найкрасші землї, навіть о много красші чим пануюча нация Турки, великим заливом дотримали ся ще до нинї коло воріт Царгорода.

Отсе жмуток сьвітла на етнїчні відноси­ни балканьского півострова. Як бачимо, столїтні переміни полишили своє пятно, але в хаотичности. Переміни відбували ся в однім напрямі, а якраз звертали ся в зовсїм противну сторону. Ось тому виринуло і з етнїчного моря не одно і утримало ся до нинї на єго поверхнї, що повинно було у нїм давно розплинути ся, зникнути. Отсї моменти: нерішені нациї, сумнївні етнїчні области, дуже не пожадані для нинїшних балканських відносин. Много сумнївного та непожаданого для деяких з народів балканьских упало під покришкою воєнної метушнї. Остало єго однак ще за много, щоби балканьска область могла успокоїти ся, а не бути як і до тепер осїдком вічних заверух та кровавих дужань.

___________________________
*) Нинїшні Альбанцї се потомки давних Ілїрів, а Арумуни зроманїзовані Ілїрийцї. Одні і другі з поважним вкладом признак етнїчних инших балканьских народів.

[Руслан, 30.08.1913]