Події останніх тижнів на політико-дипломатичній арені спровокували особливо емоційне сприйняття у зболених серцях кожного з нас. У такий час є особливо важливою здатність знаходити навіть найменший промінь світла у пітьмі, тож варто не втрачати надію (spes) до останнього подиху. Пам’ятати знамените “Dum spiro spero” античних римлян, що надихалися аналогічними ідеями еллінів, апостольське про надію, що "немов якір для душі, міцний і надійний…” (Євр. 6:18), пророче “а ті, хто надію складає на Господа, силу відновлять, крила підіймуть, немов ті орли, будуть бігати і не потомляться, будуть ходити і не помучаться!” (Ісая 40:31) та Лесине “Contra spem spero”.
Надія – перша із чеснот, про які піде мова далі у контексті російського вторгнення у Європу.
Москва розпочала третє тисячоліття цілим рядом злочинів проти людяності, цинічним зневаженням загальнолюдських морально-етичних принципів, пропагуючи нікчемність права та угод і зневагу до людського життя. Санкціоновані державою злочини "русского мира" шокували Європу своєю наругою над засадничими ідеями християнської цивілізації – поняттями людяності та цивілізованості, милосердя та любові (humanitas, caritas).
Європа починає розуміти, що будь-яку мирну угоду, будь-яку домовленість Москва сприймає виключно як антракт поміж двома війнами, та й той заповнює виставою диверсійно-гібридного змісту: саме словосполучення “російські гарантії” стало черговим оксимороном. Ми повинні глибоко собі закарбувати, на що перетворюється світ, коли на заміну (до)віри (fides – у його первинному, ширшому за релігійність, значенні: віри, довіри, добросовісності, надійності, вірності, гарантії, захисту, впевненості) приходять віроломство та лукавство.
Приклад Путіна демонструє авторитарним режимам, що можна без наслідків цинічно брехати та жонглювати нісенітницями, і цей приклад підштовхує інших диктаторів діяти аналогічно. Відсутність справедливості (iustitia) та зневага до неї дозволяє злу набиратися сили, розростатися та завойовувати все більше влади, приносити все більше горя людству. Непокаране зло, як відомо, має здатність повертатися.
Притягнути до відповідальності можна лише того, кого спіймав, обеззброїв, заарештував – висловлювати “глибоку стурбованість” без відповідних засобів та можливостей безсенсовно. Для суду та притягнення злочинця до відповідальності потрібні ще й мужність (fortitudes) – сміливість, міць, сила духу, адже справедливість без меча – безсила.
Саме чеснота fortitudes, яку продовжують демонструвати українці усьому світу, була одним із головних чинників, через які захлинувся путіновський бліцкріґ. Проте є ще одна не менш важлива моральна властивість, яка допомагає fortitudes розкритися повною мірою – це temperantia – самоконтроль, дисциплінованість, стриманість, знання міри, поміркованість. Платон вважав, що самої лише мужності недостатньо для створення гармонійного суспільно-політичного ладу, і через це критикував Спарту, яка підкорила їй усі інші чесноти. Цей філософ (який, до речі, був ветераном війни та переможцем олімпійських ігор) вважав, що необхідні також і стриманість та витримка. Володіння цією чеснотою є надзвичайно важливим у будь-якому ремеслі – та особливо у військовій справі.
Танець владців світу цього, що раптово закрутився із неабиякою динамікою та стилем, а також все більш настирливі серед найвищих політичних кіл спроби косплею Нерона, Саурона чи Палпатіна, налаштовують на думку про те, що для виживання Європи загалом та нас, українців зокрема, не обійтися без чесноти розсудливості (prudentia). Розсудливість навчить нас діяти обачніше, розсудливість навчить нас діяти далекоглядніше, розсудливість навчить нас взаємовигідній співпраці, що, своєю чергою, дозволить протистояти озброєному та небезпечному аґресорові, а значить дасть можливість вижити, вистояти та перемогти.
Названі вище чесноти у контексті сучасних подій – це приклади морально-етичних якостей та принципів, які стали фундаментом Європейської цивілізації. Вже у VI–V ст. до н.е. (це дві з половиною тисячі років тому!) Есхіл оспівував у своїх творах людські чесноти. У творах Платона знаходимо перелік чотирьох основних, на його думку, чеснот, які перегукуються із тими, на яких наголошував у своїх творах Есхіл: мудрість (σοφία), справедливість (δικαιοσύνη), мужність (ἀνδρεία) та поміркованість (σωφροσύνη). Від давньогрецьких філософів та драматургів поняття чеснот перекочували у Римську республіку, інтелектуали якої продовжили цю традицію чеснот – у римлян існував список із кількох десятків почесних морально-етичних якостей, якими повинен був володіти римський громадянин. Пережили вони і епоху римських імператорів (щоправда, декотрих інтелектуалів, твори яких були і залишаються сьогодні ретрансляторами цих чеснот, імператори та тирани стратили або ж репресували).
Чи згинули чесноти? На щастя, ні. Ба більше – християнство, яке, мабуть, найбільше постраждало на пісках арен імперії, перейняло філософські досягнення Античного світу, їх доповнило та розвинуло. Тома Аквінський у ХІІІ ст. додав до списку чотирьох чеснот, які згадуються у Платона, ще три чесноти зі Святого Письма – віру, надію та любов. Розвиток аретології, науки про чесноти, продовжувався й у наступне тисячоліття. На сьогоднішній день сім згаданих вище головних чеснот є складовою християнської етики та викладені у Катехизмі Католицької Церкви: розсудливість, справедливість, мужність, поміркованість (кардинальні чесноти), віра, надія, любов (теологічні чесноти). Аналогічні чесноти присутні у духовній літературі інших конфесій, хоч можуть мати дещо інші назви або порядок. Наскільки грандіозним і вражаючим – якщо вдуматися – є вже сам факт того, що українські духовні цінності, що передавались у нашому суспільстві від покоління до покоління при храмах, школах, університетах, від учителів до учнів, від викладачів до студентів, від старших до молодших сягають своїм корінням витоків Європейської цивілізації і безпосередньо формували сутність та ідентичність нашого етносу. Саме завдяки цьому безперервному і тяглому зв’язку ми маємо змогу навіть сьогодні, у цю мить, розгорнути книги, які були невід’ємно пов’язані з нашою культурою протягом останніх кількох десятків поколінь, та інтелектуально й духовно поєднатися із фундаментальними основами сутності людини. І це стосується не лише філософської академічної літератури, а й тієї, яку можна вважати масовою і мейнстрімною, тою, що була у кожній сім’ї, у кожному домі. Хто б міг подумати: у звичайному зашураному маленькому молитвенику, який без ліку перегортувала ваша бабуся, можна знайти список морально-етичних якостей, які систематизували та плекали мислителі Європи протягом останніх кількох тисяч років!
Нам може видаватись, що сучасні європейці живуть у своєрідному вакуумі, відірваному від історії людства та від усіх процесів, про які ми читали ще у шкільних підручниках, може видаватись, що попереду лише світле і безтурботне майбутнє, а за нашими плечима – лише порох. Проте найсвітліше майбутнє без самого світла цілком може перетворитись на кромішній морок. Деградація ролі чеснот у будь-якій державі та суспільстві призводить до загального суспільно-політичного та цивілізаційного занепаду, що ми можемо побачити не лише на хрестоматійних прикладах тоталітарних режимів минулого, а й власними очима просто сьогодні – на прикладі російського ворога. Після відкидання навіть початково продемократичним державним лідером або політичною партією чеснот та морально-етичних цінностей за історично коротку мить буде вкрай важко відрізнити їх від типового диктаторського режиму (і байдуже, комуністичного, фашистського чи рашистського).
Впевнений, попри турбулентну швидкоплинність і трансформації, попри нестерпні складнощі нинішнього моменту ми збережемо – і зміцнимо – наш цивілізаційний фундамент для наступних поколінь. Пам’ятаймо, що саме цінності роблять нас людьми у повному сенсі цього слова і саме вони відрізняють “нас” від “них”:
25.03.2025“Волало дванадцять лютих голосів, і всі вони зливалися в один. Тепер стало зрозуміло, що трапилося з рилами свиней. Тварини, які стояли надворі, переводили погляди зі свині на людину і з людини на свиню, а тоді знову із свині на людину. Але тепер уже годі було розібрати, де людина, а де свиня” (“Колгосп тварин” Джорджа Орвелла).