Війна. Жовтень 2024 року

Рух, поезії Григорія Сковороди, пісні українською, вірменською, латиною і грекою поєднуються у цьому драматичному балеті, де воля народжує дію, шлях до себе.

Хто б таке міг передбачити: зненацька українці втратили для росіян статус «ворога №1». Наше місце зайняли азербайджанці.

Його роботи — це художні об’єкти, у яких сформований власний мікрокосм, свідоцтво глибокої інтелектуальної та духовної праці художника, його роздуми над світобудовою та місцем у ньому людини, її зв’язку з Богом.

Здійснення всіх бажань з цієї орбіти і абсолютна влада над найдорожчим. Над часом і приязню. І все нове і неочікуване – додаткові надбання, а не втрати того, чого не сталося

Обоє були завше дуже принциповими, незламними. Ніколи не ховалися, йшли відкрито на злочинну амбразуру і не відступали ані на крок. І каралися за нас. Але й перемагали.

Мінімалізм у виборі засобів, драматургія станів, інтонаційна єдність, максимальна увага до смислових нюансів, тембральні знахідки вказують на ознаки раціональної гілки тембрального симфонізму в новому оркестровому творі Івана Остаповича.

Поширення наративів "хороших росіян" і співчуття до них лише підсилює їхній комплекс жертви. А це не шлях до зцілення, а лише поглиблення патології

Ми – останнє покоління людей, яке не знало, що таке інтернет. Коли його придумали і запустили, ми були сформовані особистості й були готові до цього віртуального світу. Вони – ні.