Біженці діляться на два типи:
на тих, що мають фотографії,
і тих, у кого фотографій немає…
Дубравка Уґрешич
«Музей безумовної капітуляції»
Коли я спитала одну з переселенок про те, що саме вона б розповіла про свою втечу з уже окупованого Маріуполя так званій світовій спільноті, то ця молода жінка, подумавши, відповіла, що не говорила б про свої пологи без лікаря в холодній лікарні, про автомат знятий із запобіжника й спрямований на неї в момент, коли вона годувала малу, про могили у дворах, втечу студеними березневими полями з новонародженою. Я б, каже, показала попіл. І брудну людину, яка п’є з калюжі, і свою бабусю, яка вперше за місяць тримає в руках свіжий хліб. «Саме свіжий», – підкреслила вона.
Гадаю, розповідачка намагалася зробити переклад на більш зрозумілу, на її думку, мову. Мабуть, це спроба перекладу навіть не з мову на мову, це намагання перекласти з досвіду на досвід. Чи можливо взагалі пояснити досвід Учасника Свідкові, а тим більше Спостерігачеві? Інша моя співрозмовниця не вірить у таку можливість. Вона спілкується на тему втечі від війни винятково з тими жінками, які теж це пережили.
Німецько-український проєкт «Geschichten der Flucht und Ankunft» («Історії в речах. Втечі та прибуття») починався з ідеї дати голос жінкам, які втікали від війни, втікали здебільшого з уже окупованих територій. 40 інтерв’ю з жінками різного віку, соціального стану, роду занять стали спонукою для наукових розвідок (INTERNATIONAL SCIENTIFIC SYMPOSIUM FORCED MIGRATION IN THE XXI CENTURY: CHALLENGES, VALUES, REFLECTIONS (1-3 December 2023, Augsburg, Germany)), виставок фотографій у трьох містах – Ауґсбурзі (Німеччина) Чернівцях і Львові та створення альбому з фотографіями й короткими історіями.
Акцентування на речах, які жінки встигли прихопити з собою чи знайти в дорозі, виявилося ресурсним, бо стало своєрідною амортизацією травматичних досвідів, а з іншого боку – дозволило зчитати те, що не дається ні ословленню, ні перекладу. Ну бо неможливо передати словами глибину втрати, можна натомість показати вишиванку, яку мама вже не довишиває, ключі, що не підходять більше до жодного замка, спеціальну сукню, у якій ходиш до церкви молитися за вбитих учнів, мараму, яку власноруч створила прабабуся-киримли, жменю землі, запах якої вдихаєш, щоб заспокоїтися…
Проблема вимушеної міграції українців з огляду на величезну кількість переселенців і біженців видається нагальною для вирішення й необ’ємною водночас. Проєкт «Geschichten der Flucht und Ankunft» («Історії в речах. Втечі та прибуття») бачиться як одне з перших наближень. Збірник наукових тез, три виставки й каталогізація історій та фотографій унаочнюють факт потреби колосальних зусиль, яких вимагає й вимагатиме ця проблема.
«Я не хочу будувати сюжет. Писатиму про речі й думки», – рефлексує щодо власного воєнного досвіду уже згадувана мною хорватська письменниця й біженка Дубравка Уґрешич. Словосполучення «Речі й думки» добре ілюструє ідею організаторів і творців чернівецької виставки «Історії в речах. Втечі та прибуття», яка тривала з 6 по 19 грудня.
Уявіть (згадайте) сецесійний вестибюль чернівецького художнього музею зі старими портретами батьків та матерів міста. Будучи серцевиною чернівецького тексту, вестибюль на час виставки став контекстом для доволі громіздких конструкцій з фотографіями. Що ж, час диктує формі. Усім здивованим прірвою між сецесійними вишуканостями та OSB-плитами й фотографіями на них такого розміру, ніби вони щойно вийняті з фотоальбомів доцифрової епохи, пропонувалося подумати про матеріал, яким тимчасово закривають сліпі віконні пройми у пошкоджених вибухами будинках. Про втрачені родинні фотоархіви. Як сказала одна респондентка: «Я не можу згадати себе маленькою, бо не маю фотографій з дитинства». Про незручності людини, у якої є лише одна валіза. Про незручності як те, про що воліють мовчати перед лицем трагедій. Від чого незручність не стає, звісно, менш дошкульною.
«Незручність» в експонуванні апелює до неможливості припасувати реальність, у якій ми всі знаходимося, до зручних чи навіть стерпних форматів. Але ця експозиція також про те, що незручність подекуди можливо компенсувати турботою (бачите на фотографіях виставки зворушливі лавки? А леґо й зайця? Вловлюєте алюзію на хай тимчасовий, але прихисток? Отож-бо!). Емпатійну турботу переоцінити неможливо.
Саме завдяки емпатійності авторів концепції чернівецької виставки (Оля Поляк та Олег Барасій) ця експозиція уникнула «іконографії страждань». Точки болю вона оприявнює в інший спосіб – десь на перетині сприйняття фотографії, короткого тексту до неї, ритму конструкцій-носіїв, рим між фотографіями й старими портретами та впізнавання у зображених на фотографіях речах їхніх родичів, які належать уже тобі.
Так, розділити досвіди жінок, які втікали від війни, неможливо. До цих досвідів можна лише емпатійно наблизитися.
Через трансгенераційну травму. Бо коли довідуєшся історію дівчат з окупованої Нової Каховки, яких бабуся ховала в ними ж викопаній ямі, посипаючи навколо перцем (щоб собака не винюхав), мимоволі відчуваєш, як натискається в тобі важіль якогось неясного нещастя, якоїсь спільної травми не лише твого покоління.
Через думання про важливість речей. Речі тривають довше за людей. Альбоми переживають власників. Тривіальна дрібничка раптом набуває статусу реліквії, оберега або відчувається як нитка, яка зв’язує з домом, чи стає свідченням реальності минулого життя. Речі є фрагментами минулого й теперішнього життя. Вони мають здатність не лише визначати окрему людину, вони гомогенізують сприйняття, а отже й об’єднують людей у спільноту.
Через розуміння (спів)буття як цінності. Та жінка з Маріуполя вважає себе щасливицею. Бо вона, її чоловік і дочка є.
Ініціатором проєкту є ГО «Німецько-український діалог» в м. Ауґсбурзі, офіційними партнерами в Україні – «Українсько-німецьке культурне товариство м. Чернівців» при Центрі Gedankendach Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Львівська національна академія мистецтв і ГО «Центр суспільних інновацій».
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Федерального Міністерства закордонних справ Німеччини.
Фото: Алла Бордіянчук, Олег Барасій
22.12.2023