Лобово-скронева деменція може розкрити творчий потенціал візуальних ділянок мозку
Неврологічні стани у деяких випадках можуть вивільнити потік нової творчості, ніби відкриваючи якийсь загадковий шлюз. Аури мігрені та епілепсії, ймовірно, вплинули на багатьох митців, зокрема Пабло Пікассо, Вінсента ван Гога, Едварда Мунка, Джорджо де Кіріко, Клода Моне та Жоржа Сера. Черепно-мозкова травма може спричинити оригінальне мислення та новий мистецький порив. Спонтанна творчість також є рідкісною ознакою хвороби Паркінсона.
Але такий сплеск творчих здібностей особливо характерний для лобово-скроневої деменції (ЛСД). Хоча деякі рідкісні випадки ЛСД супроводжуються покращенням вербальної креативності, наприклад, посиленням поетичних здібностей та збільшенням використання гри слів і каламбурів, особливо помітною особливістю цього стану є підвищена креативність в образотворчому мистецтві. Дивовижно, але цей спалах творчості вказує на те, що потенціал творити може в деяких із нас дрімати, і лише хвороба, яка також спричиняє втрату вербальних здібностей, вивільняє його.
Поява яскравої творчої іскри перед обличчям руйнівного неврологічного захворювання свідчить про неабиякий потенціал і стійкість людського мозку. Нове дослідження, опубліковане в журналі JAMA Neurology, вивчає походження цього феномена і дає розуміння його можливих причин. Дослідники виявили, що коли певні ділянки мозку зменшуються при ЛСД, вони послаблюють гальмування або контроль інших ділянок, які власне підтримують мистецьку експресію.
Лобово-скронева деменція є відносно рідкісною, вона вражає близько 60 тисяч людей у США, і відрізняється від значно поширенішої хвороби Альцгеймера – форми деменції, при якій переважає розлад пам’яті. Назва ЛСД походить від двох ділянок мозку, які можуть деградувати при цьому захворюванні, а саме лобової та скроневої часток. Не кожна людина з ЛСД має однакову схему враження цих ділянок, існує кілька варіантів. Наприклад, дегенерація скроневих часток, які відповідають за мовлення в мозку, спричиняє ускладнення у формуванні та розумінні письмової й усної комунікації. Деякі люди з ЛСД мають порушення мовлення у так званій нефлюентній ЛСД. Інші можуть мати проблеми з розумінням значень слів при семантичній ЛСД.
У людей з ЛСД також спостерігається дегенерація лобових часток, відповідальних за набір навичок, пов'язаних із соціальною поведінкою, емпатією, плануванням і прийняттям рішень. Пошкодження цих ділянок може спричинити погану розсудливість і складнощі в розумінні поглядів інших людей. Лобові частки також залучені до складної взаємодії ділянок мозку, яка забезпечує нашу соціальну поведінку, допомагаючи врівноважити базові бажання і потреби з розумінням соціальних норм і моралі. У здоровому мозку активність лобової частки може стримувати активність в інших ділянках. У такий спосіб мозок стримує, наприклад, імпульсивне використання лайки, розуміючи, що така поведінка здатна образити. Однак дослідники підозрюють, що при ЛСД пошкодження лобових часток погіршує їхню здатність стримувати іншу мозкову активність. Поведінка стає розкутою і соціально неприйнятною.
Так само нещодавнє дослідження суґерує, що втрата активності скроневої частки якимось чином стримує мистецьку творчість у деяких людей. У цій новій роботі дослідники проаналізували медичні записи 689 людей з ЛСД або пов'язаними з ним розладами, шукаючи докази виникнення нового або підвищеного інтересу до мистецької діяльності. Загалом вони виявили такі зміни у 17 осіб – або 2,5 відсотка учасників дослідження ЛСД. Більшість із них малювали, хоча деякі займалися графікою, скульптурою, гончарством, ювелірною справою або квілтингом. Іноді ЛСД може бути пов'язане з певними генами, але жодна з цих осіб не мала відомої генетичної причини своєї деменції. Більшість у цій мистецькій групі мали або семантичний, або нефлюентний варіант хвороби, вказуючи на те, що ЛСД суттєво вплинула на скроневу частку їхнього мозку.
Бачити чи говорити?
Відтак дослідники відібрали людей для порівняння з цією мистецькою групою. Одна група складалася з пацієнтів із ЛСД, які були схожі на митців за багатьма параметрами (зокрема за діагнозом, віком, статтю та освітою), але не виявляли мистецьких нахилів. Інша група була демографічно схожа на митців (за віком, статтю, освітою та іншими факторами), але не мала жодної форми деменції чи серйозних проблем зі здоров'ям.
Дослідницька група використала магнітно-резонансну томографію (МРТ), щоб порівняти ці три групи людей. Характерно, як показало сканування мозку, що у людей з ЛСД порівняно зі здоровими людьми зменшився об'єм лівої скроневої частки – області, яка є важливою для формування мовлення. Ця атрофія була більш вираженою в мистецькій групі, ніж у тих, хто не мав мистецьких схильностей.
Науковці також виявили, що деякі ділянки мозку були відносно більшими серед митців з ЛСД. Зокрема у людей з меншою скроневою часткою був більший порівняно з пацієнтами з ЛСД, які не мали творчих нахилів, об'єм дорсомедіальної потиличної частки – області, що відповідає за візуальні асоціації. Цей висновок означає, що хоча скроневі частки були порушені ЛСД, ця візуальна область була посилена. Крім того, у митців з ЛСД частина моторної кори, що контролює рухи в правій руці, також показала відносне збільшення об'єму. Фактично, що більший об'єм дорсомедіальної потиличної частки, то більшим був об'єм цієї моторної кори.
Зібравши дані, дослідники дійшли висновку, що вплив цього захворювання на скроневу частку може спричинити зменшення контролю над ділянкою мозку, яка генерує візуальні асоціації. Як наслідок, вивільняється творчий порив. Водночас збільшення об'єму ділянки мозку, яка контролює праву руку, ймовірно, відображає використання цієї руки у мистецтві.
Дослідники підтвердили ці ідеї, спостерігаючи за змінами в мозку однієї особи в міру того, як у неї прогресувала ЛСД, і з'явилися творчі здібності. Сканування позитронно-емісійної томографії виміряло, скільки енергії використовували різні ділянки її мозку. Порівняння сканів мозку показало, що в міру прогресування деменції лобові та скроневі частки мозку особи ставали значно менш активними, а ділянки, що відповідають за візуальні асоціації, – більш активними.
Нове дослідження припускає, що у здоровому мозку скронева частка прямо чи опосередковано стримує активність дорсомедіальної потиличної частки, яка підтримує візуальні асоціації. Але чому частина мозку, що відповідає за вербальну діяльність, стримує візуальні зони? Цей висновок вказує на взаємний або навіть конкурентний зв'язок між нашими вербальними здібностями та візуальною мистецькою творчістю.
Це спостереження насправді лежить в основі гіпотези про те, як наш мозок змінився протягом еволюції людини, – "гіпотези домінування візуального сприйняття". Зір вимагає від нашого мозку значних обчислювальних потужностей – настільки, що ми часто заплющуємо очі, аби сконцентруватися на тому, що чуємо – музиці, мові, пташиному співі чи шумі морських хвиль. Згідно з еволюційною гіпотезою, коли наш вид вперше почав розвивати мову, мозок переключив обчислювальні можливості з візуальної обробки на підтримку цієї нової діяльності.
Наприклад, візуальна обробка допомагає нам розуміти жести, невербальну форму спілкування, яка, ймовірно, передувала використанню нами вербальної мови. Обчислювальні задачі, що підтримували створення та тлумачення жестів, були також пов'язані з мовленням, і тому коли ми ставали більш вправними у мові, жести втрачали свою першість у спілкуванні. Ділянки мозку, відповідальні за жести, могли бути витісненими ділянками, відповідальними за мовлення, в результаті еволюційного процесу, який називається екзаптацією, під час якого частини організму беруть на себе різні або абсолютно нові ролі.
Ця гіпотеза може пояснити, чому ділянки, задіяні у вербальній обробці, можуть якимось чином стримувати активність, що пов'язана з візуальним мисленням. Нове дослідження ЛСД припускає, що цей еволюційний процес у певному сенсі перерваний у митців із деменцією.
Обнадійливий митець
Черепно-мозкові травми та нейродегенеративні захворювання часто мають трагічні наслідки. Тому дивовижно, що ці стани можуть мати, здавалося б, позитивний ефект – наприклад, посилення креативності, і це відкриття може допомогти нам зрозуміти витоки інновацій. Творчість є частиною людської сутності й певним чином відрізняє нас від родичів-гомінідів. Можливо, в кожному з нас прихований митець, який чекає на випадковий прояв?
Творчість – це складна поведінка, для якої потрібні кілька елементів, зокрема здатність до дивергентного та символічного мислення, наполегливість попри невизначеність, майстерність виконання та вміння оцінювати свої творіння. Розглядаючи сплеск художньої активності, який іноді спостерігається при ЛСД, варто зважити всі ці фактори. Загалом люди з ЛСД погано виконують тести на дивергентне мислення, що свідчить або про те, що ця група митців з захворюванням досить сильно відрізняється від інших людей, або про те, що різні аспекти творчості якимось чином посилені у митців з ЛСД. Інші дослідження показують, що при ЛСД зберігаються естетичне оцінювання, що дозволяє хворим оцінювати рівень їхніх завершених творів мистецтва, хоча багатьом із них важко розпізнати емоційний зміст у візуальному мистецтві.
Попередні дослідження також продемонстрували, що творчість з'являється, коли ми послаблюємо самокритичне мислення. У випадку ЛСД відсутність самоцензури зумовлює, наприклад, соціально неприйнятну поведінку, а також може означати, що "внутрішній критик" художника стишується. Ще одним аспектом мистецького успіху є практика. ЛСД часто супроводжується персеверативною поведінкою, при якій люди повторюють одні й ті ж дії чи висловлювання або ментально зациклюються на ідеї чи поведінці. Деякі науковці припускають, що митець з ЛСД користає від поєднання поведінкової розкутості та повторюваної практики. Це також може допомогти пояснити літературну творчість людей поетичного складу з ЛСД, які, на відміну від візуально творчих людей з цим захворюванням, не зазнали значних втрат у мовних зонах скроневих часток.
Однак жодна з цих ідей не може повністю пояснити розквіт мистецької поведінки у деяких людей з ЛСД. Автори нового дослідження підкреслюють, що митці з ЛСД становили лише невеликий відсоток від загальної кількості людей з цією деменцією, яких вони відібрали. Важливими можуть бути й інші фактори, як-от мистецькі схильності та середовище чи обставини, що сприяють творчим пошукам.
Художник із ЛСД може бути в центрі ідеального творчого шторму. Тому дослідження цих людей можуть виявити тонку взаємодію між ділянками мозку, яка проявляється у видатній поведінці. Складність творчості робить ще неймовірнішим те, що такі здібності можуть бути наслідком нейродегенерації. Зрештою, ці висновки є скромним відображенням адаптивності людського мозку та його, здавалося б, безмежних можливостей.
Robert Martone
A Rare Form of Dementia Can Unleash Creativity
Scientific American, 26.05.2023