ЩО СТОЇТЬ ЗА ГАСЛОМ ВІЛЬНОГО ІДЕЛЬ-УРАЛУ
Всі омедійнені російські опозиціонери, які перебувають нині в еміграції або у в'язницях, виступають за "демократизацію Росії". При цьому мається на увазі, що Росія буде й надалі існувати у своїх нинішніх кордонах як єдина держава від Балтійського моря до Тихого океану, держава, в якій росіяни залишаться де-факто державотворчим народом, як це не так давно юридично зафіксовано російською конституцією. Тобто йдеться про демократизацію імперії.
Значно менше в медіапросторі представлені поки що ті російські опозиціонери, які виступають за "деколонізацію Росії", тобто фактично за ліквідацію Росії як імперії. Метою цієї статті є аналіз реальних фактів, які стоять за одним із найсерйозніших деколонізаторських проєктів, відомим під назвою "Вільний Ідель-Урал".
Термін "Ідель-Урал" уперше з'явився на початку 1918 року. Тоді йшлося про спробу створити штат Ідель-Урал у складі Росії. Він мав включати в себе населені переважно татарами і башкирами райони Поволжя й Уралу (Ідель – татарська назва Волги). Відповідну резолюцію ухвалив II Всеросійський мусульманський військовий з'їзд, однак практичну спробу створення такого штату в березні 1918 року придушили більшовики¹. Як альтернативу штату Ідель-Урал вони розглядали проєкт створення Татаро-Башкирської радянської республіки, однак і цього реалізовано не було².
Нацисти спробували використати у своїх інтересах проєкт Ідель-Урал так само, як вони використовували національні проєкти інших поневолених Росією народів. У 1942 році вони створили у складі Вермахту легіон, що носив таку назву. Слід зазначити, що, крім татар і башкирів, серед військовослужбовців легіону "Ідель-Урал" були також чуваші, марійці, мордвини й удмурти³.
Ідея єдиної конфедеративної територіальної автономії корінних народів Поволжя й Уралу обговорювалася і в 1990-ті, але до практичних кроків щодо її реалізації тоді не дійшло.
Останніми роками термін Ідель-Урал знову став політично актуальним. 2018 року в Києві було оголошено про створення руху "Вільний Ідель-Урал". Ініціаторами цього кроку стали татарські й ерзянські активісти, які проживають в еміграції. Лідерами руху став відомий татарський опозиціонер Рафіс Кашапов, який з грудня 2014-го по грудень 2017-го перебував у російській в'язниці за критику анексії Російською федерацією Криму, і офіцер ЗСУ, уродженець Мордовії Александр Болькін (Сиресь Боляень), який очолював товариство ерзянської культури "Ерзянь Вал", що діяло в Україні. Активну медійну підтримку руху "Вільний Ідель-Урал" надала татаро-башкирська служба радіостанції "Свобода", яка ще 2016 року створила портал російською мовою Idel. Реалії⁴.
Незважаючи на те, що в русі були спочатку тільки татари й ерзяни, він від самого початку претендував на представництво всіх корінних народів волго-уральського регіону. 21 квітня 2021 року Сиресь Боляень завдяки підтримці, наданій руху "Вільний Ідель-Урал" Україною, зміг виступити на ХХ сесії Постійного форуму ООН із питань корінних народів. У своєму виступі він звинуватив Російську федерацію у здійсненні цілеспрямованого етноциду щодо неросійських народів. Зокрема Сиресь Боляень заявив: "За останні 30 років ерзя з мільйонної нації перетворилися на невелику етнічну групу, що на межі повного зникнення. Без війни, без епідемій і примусових депортацій. У схожій ситуації опинилися наші сусіди по регіону Ідель-Урал: мокша, удмурти, марійці, чуваші, башкири і навіть татари. Народам Росії заборонено мати власні політичні партії, університети чи навчатися в школах рідною мовою. Тільки танці в національних костюмах. Того, хто бореться за права свого народу, переслідує поліція як екстреміста, або він зазнає примусового психіатричного лікування як божевільний"⁵.
Початок у лютому 2022 року повномасштабної агресії Росії проти України, провал планів Москви на бліцкриг і наступна за цим актуалізація проєктів виділення зі складу Росії нових держав привернули помітно ширшу увагу до руху "Вільний Ідель-Урал". Зокрема,звернули на себе увагу публічні заяви його лідерів про участь волзько-татарських та ерзянських добровольців у війні на боці України⁶.
Було б наївно припускати, що невеликий емігрантський рух буде в змозі здійснити настільки масштабний етнополітичний проєкт. Однак відновлення рухом "Вільний Ідель-Урал" дискурсу з приводу перетворення корінних народів волго-уральського регіону на суб'єктів не лише внутрішньоросійської, а й міжнародної політики в контексті широкомасштабної війни й посилення внутрішньої кризи в Російській федерації видається дедалі актуальнішим і з неабиякою мірою ймовірності визначає подальші шляхи розвитку/розпаду РФ після її поразки у війні. Тому видається доцільним подати комплексний опис нинішньої етнополітичної ситуації у волго-уральському регіоні, географічне положення якого неминуче призведе – в разі створення на його території незалежної держави/конфедерації держав – до фактичного розпаду Російської федерації, оскільки території, розташовані на схід від Уралу, будуть відрізані від її європейської частини. Варто зазначити, що, наприклад, відокремлення від Російської федерації частини або навіть усього Північного Кавказу до подібних наслідків не призведе.
У наш час під терміном "Вільний Ідель-Урал" мається на увазі проєкт створення конфедерації держав корінних народів Поволжя й Уралу. Як основу такої конфедерації розглядають шість автономій відповідних народів, що існують у складі РФ, однак видається досить імовірним подальше включення до її складу суміжних територій, що не входять до складу цих автономій, але мають значне корінне населення⁷. Конкретно йдеться про татар, башкирів, чувашів, удмуртів, марійців, ерзян і мокшан (останні два народи офіційна російська статистика об'єднує під назвою "мордва").
Вірогідно, на перших порах нові етнічні держави, що утворяться на частині територій Російської федерації, очолять не лідери опозиційних рухів, а регіональна еліта, як це було три десятиліття тому під час розпаду Радянського Союзу. Відповідно, ці держави зберігатимуть певну юридичну спадкоємність стосовно чинних на сьогоднішній день у складі федерації квазідержавних утворень. Їхня автономія та етнокультурний образ були значною мірою ослаблені цілеспрямованою політикою уряду Росії, в основу якої покладено великоросійський шовінізм⁸. Незважаючи на це, за їхніми титульними національностями, які є в частині з цих утворень більшістю, все ще зберігаються певні символи "суверенітету" у вигляді місцевих прапорів, гербів, гімнів і пунктів місцевих конституцій, згідно з якими їхні етнічні мови номінально залишаються "державними". Усі ці символи неминуче набудуть практичного значення у момент, коли в Російській федерації дадуть про себе знати відцентрові тенденції, аналогічні "параду суверенітетів" початку 1990-х⁹.
Дані всеросійського перепису 2021 року викликають багато критики, зокрема в усьому, що стосується етнічного складу населення¹⁰. Тому ми скористаємося в нашому описі даними перепису 2010 року, хоча вони аж ніяк не є беззаперечними.
Населення Республіки Татарстан налічує приблизно 4 мільйони осіб, з яких 53,2% становлять татари, 39,7% – росіяни, 3,1% – чуваші, а понад 2% сумарно – удмурти, мордва (мокшани й ерзяни), марійці та башкири. Загальна чисельність татар у РФ становила 5 мільйонів 320 тисяч¹¹, з яких 2 мільйони 13 тисяч мешкали в Татарстані, 1 мільйон 9 тисяч – у Республіці Башкортостан, а ще понад пів мільйона – у суміжних суб'єктах РФ. Переважна більшість віруючих татар – мусульмани-суніти; етноконфесійні групи кряшени і нагайбаки (загальна чисельність – понад 40 тисяч осіб) сповідують православ'я.
Татари – народ, що має власну державну традицію, корені якої сягають Волзької Булгарії, що існувала в Х–XIII ст., Золотої Орди та Казанського ханства, знищеного Московським царством у 1552 році¹². Є в них і багата писемна національна література, історія якої починається з поета Кул Галі, що жив у XIII столітті.
До 2018 року вивчення татарської мови як державної було обов'язковим у всіх школах Татарстану, після чого воно перестало бути таким внаслідок прямого тиску федеральної влади, незважаючи на запеклий опір татарської громадськості¹³. До кінця 2010-х, коли в усій Російській федерації було запроваджено "єдиний державний іспит", який можна складати лише російською мовою, татарська була однією з двох (поряд із башкирською) міноритарних мов РФ, якими можна було здобути повну середню освіту. І навіть тепер у Татарстані зберігаються школи, в яких основною мовою навчання залишається татарська.
В економічному відношенні Республіка Татарстан – високорозвинений промисловий регіон (шостий за показником ВРП суб'єкт федерації), який продукує більше половини загальноросійського виробництва поліетилену, більше 40% загальноросійського виробництва синтетичного каучуку, третину загальноросійського виробництва автомобільних шин, близько третини загальноросійського виробництва вантажівок і т. д. Є в республіці і власний нафтовидобуток, виробництво електроенергії, а також досить розвинене сільське господарство (третє місце за обсягом виробництва серед суб'єктів федерації). У Татарстані – переважно у Казані – працюють три десятки вишів і місцевих філій московських і закордонних вищих навчальних закладів.
У 1990-ті в Татарстані активно діяли регіональні татарські партії, що мали помітний вплив, в тім числі Татарська партією національної незалежності "Іттіфак". Після 2001 року, коли в РФ ухвалили закон "Про політичні партії", їхню діяльність було обмежено, а після 2003 року, коли регіональні партії в Росії було заборонено, вона стала фактично неможливою. При цьому донедавна в Республіці Татарстан і в інших компактно населених татарами регіонах відкрито діяли позапарламентські татарські національні організації: Всесвітній конгрес татар, Всетатарський громадський центр, Татарський патріотичний фронт "Алтин Урда".
Населення Республіки Башкортостан також налічувало приблизно 4 мільйони осіб, з яких, згідно з офіційними даними¹⁴, 29,49% становили башкири, 25,39% – татари, 36,05% – росіяни, 2,7% – чуваші, 2,61% – марійці, а понад 1% – сумарно удмурти та ерзя. Загальна чисельність башкирів у РФ становила 1 мільйон 585 тисяч осіб, з яких у Башкортостані проживали 1 мільйон 172 тисячі, а ще більш ніж 160 тисяч – у суміжних з нею Челябінській та Оренбурзькій областях.
Башкири – близькоспоріднений татарам у мовному відношенні народ (їхні мови повністю взаємно зрозумілі). У релігійному відношенні вони також є мусульманами-сунітами. Однак, на відміну від татар, башкири практично не мали власної державної традиції. Башкирські роди входили до складу Золотої Орди, потім до складу виниклих на її руїнах Казанського ханства, Сибірського ханства і Ногайської орди, і нарешті – Російської імперії. Основним їхнім заняттям, на відміну від осілих хліборобів і скотарів-татар, у минулому було напівкочове скотарство.
Упродовж тривалого часу башкири не мали власної писемності й користувалися як літературною татарською мовою. Після появи в радянський період власне башкирської літератури вельми помітну роль у ній відігравали татари, які нерідко писали і башкирською, і татарською¹⁵. І дотепер татарська видається багатьом башкирам престижнішою, ніж башкирська. Звертає на себе увагу той факт, що від перепису до перепису фіксується значний відсоток башкирів, які назвали рідною татарську мову¹⁶.
У таких умовах упродовж усієї історії Башкортостану як створеної більшовиками 1919 року особливої етнополітичної одиниці його супроводжує певне татаро-башкирське протистояння. Влада Башкортостану, з одного боку, стимулює розвиток особливої, відмінної від татарської, літературної башкирської мови, а з іншого намагається інкорпорувати до складу башкирського етносу татар, які мешкають у Башкортостані¹⁷, чисельність яких наближена до чисельності титульного етносу. Широко відома в цьому контексті полеміка щодо так званого "північно-західного діалекту башкирської мови", який абсолютна більшість дослідників і самих носіїв вважає казанським діалектом татарської мови¹⁸. Така політика диктувалася і диктується побоюванням башкирських еліт евентуального поглинання Башкортостану Татарстаном. Одночасно з цим вона відповідала інтересам радянського, а потім російського імперського центру, який прагнув не допустити надмірного посилення татар як найбільшої етнічної меншини Російської федерації та Республіки Татарстан, що стала в пострадянський період найсерйознішим осередком сепаратизму.
Як і татарську в Татарстані, до кінця 2010-х башкирську як державну мову викладали в обов'язковому порядку в усіх школах Башкортостану. Як і в Татарстані, у Башкортостані досі зберігаються школи з викладанням неросійською (башкирською і татарською) мовою¹⁹.
Як і Татарстан, Башкортостан є одним із найрозвиненіших в економічному відношенні суб'єктів Російської федерації. Він володіє великими запасами нафти, газу та інших корисних копалин. Тут же проводиться переробка нафти, виробляється бензин (¹/₆ загальноросійського виробництва), гас, дизельне паливо, хімічні добрива. У Башкортостані також виробляють каустичну соду (20% від загальноросійського виробництва), синтетичні смоли і пластмаси (¹/₇ загальноросійського виробництва), ракетне паливо, будматеріали, гелікоптери, всюдиходи тощо. Вельми розвинене і сільське господарство, на основі продукції якого існує розвинена харчова промисловість. У республіці працюють понад 20 місцевих ВНЗ і філій московських ВНЗ.
У Башкортостані немає і не було хоч трохи впливових місцевих політичних партій. Усі найпомітніші башкирські громадські організації – Всесвітній курултай башкир, Спілка башкирської молоді та Урал – цілковито контролюються владою.
Населення Республіки Удмуртія налічувало близько півтора мільйона осіб, з яких 62,2% становили росіяни, 28% – удмурти, а 6,7% – татари. Загальна чисельність удмуртів у РФ становила 552 тисячі осіб²⁰, з яких в Удмуртії проживали 411 тисяч, а ще понад 80 тисяч – у суміжних суб'єктах РФ. До них треба додати понад 2 тисячі представників субетнічної групи бесермян²¹, яку офіційна російська статистика стала реєструвати тепер як окрему національність. Віруючі удмурти – православні християни.
Удмурти не мають власної державної традиції. Після падіння Казанського ханства в XVI столітті відбулося входження всіх удмуртських земель до складу Московського царства. Писемність удмуртською мовою (на основі кирилиці) з'явилася в середині XIX століття. Основоположником удмуртської літератури вважається Григорій Верещагін (1851–1930).
Удмуртської мови ніколи не викладали в усіх школах Удмуртії в обов'язковому порядку як державної. Шкіл із викладанням удмуртською мовою немає вже давно. Вони були поступово ліквідовані після шкільної реформи 1958 року, коли школи більшості національних меншин Удмуртії були переведені на російську мову викладання зі збереженням національної мови та літератури як навчальних предметів²². З початку 2010-х в Удмуртії виник рух на захист удмуртської мови²³.
Удмуртія має розвинену, як на Росію, металургійну, машинобудівну та деревообробну промисловість. Тут розташована ціла низка важливих підприємств російського військово-промислового комплексу.
Республіка має значні запаси нафти. Тут непогано розвинене сільське господарство. В Удмуртії працюють 10 місцевих ВНЗ і філій московських ВНЗ.
В Удмуртії немає і не було місцевих політичних партій. Найвпливовішою етнічно орієнтованою громадською організацією є міжрегіональна Всеудмуртська асоціація "Удмурт кенеш"²⁴.
Населення Республіки Чувашія налічувало близько 1 мільйона 200 тисяч осіб, з яких 67,7% становили чуваші, 26,9% – росіяни, 2,8% – татари і 1,1% – ерзя. Загальна чисельність чувашів у РФ – 1 мільйон 436 тисяч²⁵, з яких у Чувашії проживали 815 тисяч, у Татарстані – 116 тисяч, у Башкортостані – 107 тисяч, а ще понад 200 тисяч – у суміжних суб'єктах РФ. Віруючі чуваші – переважно православні християни.
Незважаючи на те, що панівною релігією Волзької Булгарії був іслам, чуваші розглядають себе як прямих спадкоємців цієї середньовічної держави, ґрунтуючись на тому, що чуваська – єдина жива мова булгарської гілки тюркських мов. На цьому тлі точиться певна "боротьба за булгарську спадщину" між татарським і чуваським національним рухом. Письмова літературна традиція чуваською мовою (на основі кирилиці) простежується з другої половини XVIII століття. Основоположником нової чуваської літератури став поет і публіцист Міхаіл Фьодоров (1848–1904).
З початку 1990-х і до порівняно недавнього часу чуваську мову викладали в обов'язковому порядку як державну в усіх школах республіки. Як мова викладання чуваська зберігається в частині початкових сільських шкіл Чувашії, Татарстану і Башкортостану. Нею здобувають освіту 6% школярів Республіки Чувашія. Як предмет її вивчають 37% школярів Чувашії²⁶.
Економічно Чувашія розвинена слабо. При цьому частка аграрного сектора у ВРП вдвічі вища, ніж в середньому по РФ. З промисловості розвинене виробництво бульдозерів і тракторів, приладобудування (зокрема електрообладнання). У республіці працюють півтора десятка місцевих ВНЗ і філій московських і петербурзьких ВНЗ.
Чуваський національний рух має глибоке коріння. Говорячи про нинішню ситуацію, варто згадати про те, що ще 1991 року було оголошено про створення Партії чуваського національного відродження (ЧАП). Рік по тому був створений Чуваський національний конгрес (ЧНК), перший президент якого лінгвіст і літературний критик Атнер Хузангай (народився 1948 р.) був у 1997–2002 роках першим віцеголовою Генеральної асамблеї Організації націй і народів, що не мають представництва. ЧНК відкрито ставив завдання домогтися повного державного суверенітету Чувашії²⁷. Однак у 2000-х роках ця організація стала помітно менш радикальною²⁸. Проте ідеї досягнення державного суверенітету Чувашії зберігаються в середовищі чуваської інтелектуальної еліти²⁹.
Населення Республіки Мордовія налічувало близько 800 тисяч осіб, з яких 53,4% становили росіяни, 40% – мордва (мокша і ерзя), а 5,2% – татари. Загальна чисельність мордви в РФ становила близько пів мільйона осіб³⁰, з яких 333 тисячі проживали в Мордовії, 65 тисяч – у Самарській області (переважно ерзя), 55 тисяч (переважно мокша) – у суміжній з Мордовією Пензенській області, 39 тисяч (переважно ерзя) – у суміжній з нею Ульяновській області, а ще близько 90 тисяч – в інших суміжних суб'єктах РФ. Більшість віруючих мокшан і ерзян – православні. При цьому серед ерзянських активістів певною популярністю користується реконструйоване неоязичництво, відоме під назвою "ерзянська традиційна релігія". Згідно з оцінками, його сповідують до 2% ерзян³¹.
Мокша та ерзя не мають власної державної традиції. У XIII столітті їхні землі були включені до складу Золотої Орди, а після падіння Казанського ханства в XVI столітті – до складу Московського царства. Специфіка етнічної ситуації в Республіці Мордовія полягає в тому, що номінально в ній є один титульний народ – мордва, а де-факто два – мокша та ерзя. Кожен із них має власну мову, власну етнічну територію і чітко виражену етнічну самосвідомість. Писемність мордовськими мовами з'явилася у XVIII столітті на основі кирилиці.
Основоположниками професійної літератури мокшанською мовою стали Захар Дорофєєв (1890–1962), а ерзянською – Яков Грігошин (1888–1939).
Обов'язкового вивчення мордовських мов як державних у всіх школах Республіки ніколи не було. Можна припустити, цьому певною мірою сприяло те, що мордовських мов дві. До початку 2010-х років у Мордовії ще зберігалися початкові сільські школи з викладанням мокшанською та ерзянською мовами. Тепер таких шкіл уже немає. Згідно з офіційними даними, мокшанську мову вивчають як рідну 2,2% школярів республіки, а ерзянську – 2,7%. У десять разів вищі показники вивчення цих мов у школі як державних (тобто 1–2 години на тиждень)³².
Ще більшою мірою, ніж Чувашія, Мордовія – економічно слабо розвинений суб'єкт РФ. Частка сільського господарства в її економіці втричі перевищує середньоросійський показник, добувної промисловості немає, основними галузями промисловості є виробництво цементу, побутової електротехніки та харчова промисловість. У Мордовії працюють 4 місцеві ВНЗ і філії московських ВНЗ.
Етнічних мордовських партій не було і немає. Національні рухи мокші та ерзя розвиваються з 80-х років минулого століття. При цьому ерзяни виявляють помітно більшу активність. У 1989 році було створено ерзяно-мокшанський рух "Масторава", проте вже на початку 2000-х його вплив зійшов нанівець як через тиск з боку влади, так і через радикальну позицію активістів ерзянського руху, які категорично заперечували існування єдиного мордовського народу. У 1993 році було створено рух "Ерзянь мастор", який поставив своїм завданням створення територіальної автономії ерзян у східній частині Республіки Мордовія і на населених ерзянами територіях інших суб'єктів РФ. У 2010-ті ерзянський рух розгорнув активну пропагандистську діяльність у Західній Європі, вступаючи у дедалі гострішу конфронтацію з російською владою. Логічним продовженням цього протистояння стало обрання 2019 року інязором (головним старійшиною) руху "Ерзянь мастор" вже згадуваного підполковника ЗСУ Алєксандра Болькіна, який брав участь у боях проти російської армії на Донбасі. Восени 2022 року в місті Отепяе (Естонія) відбувся Ерзянський національний з'їзд, на якому було, зокрема, представлено мапу гіпотетичної федеративної держави Ерзянь Мастор, що містить, окрім усієї території Республіки Мордовія, частини Нижегородської, Пензенської, Ульяновської та Самарської областей, на яких ерзя та мокша є наразі меншиною. Мокшанам, згідно з викладеним на Ерзянському національному з'їзді планом, пропонували автономію в рамках Ерзянь Мастор³³. На початку 2023 року було сформовано "Комітет мокшан в еміграції", який звернувся із закликом до ерзянського руху об'єднати зусилля в боротьбі за "незалежну Мокша-Ерзянію"³⁴.
Населення Республіки Марій Ел становило близько 700 тисяч осіб, з яких 45,1% – росіяни, 41,1% – марійці, а 5,5% – татари. Загальна чисельність марійців у РФ – 548 тисяч осіб³⁵, з яких 291 тисяча проживала в Марій Ел, 104 тисячі – у Башкортостані, 30 тисяч – у Кіровській області, яка межує з Марій Ел, а ще близько 40 тисяч – в інших суміжних суб'єктах РФ. У релігійному відношенні для більшості марійців характерна ситуація двоєвірства – поєднання православ'я як "високої релігії" із залишками язичницької традиційної марійської релігії. У 1990-ті відбулося організаційне й ідейне відродження традиційної марійської релігії, що стала з ініціативи марійської інтелігенції альтернативою християнству і символом марійської етнічної ідентичності³⁶.
XII–XVI століття були періодом запеклих військових зіткнень між руськими князівствами і ранньодержавними утвореннями марійців. Після падіння Казанського ханства, з яким марійці перебували в конфедеративних відносинах, їхні землі потрапили під контроль Москви. У 1552–1585 рр. відбулася серія повстань проти російських завойовників, що ввійшла в історію під назвою "Черемиські війни". Марійці, які не бажали підкорятися росіянам, переселилися на схід, на територію сучасного Башкортостану, утворивши другу за чисельністю компактну групу марійського народу³⁷. З періоду Середньовіччя марійці користувалися для господарських записів тамгами ("тіште"). Писемність сучасного типу на основі кирилиці з'явилася в них у XVIII столітті. Марійська мова має дві літературні норми – луговомарійську, яку використовує більшість народу, і гірськомарійську, поширену на заході Марій Ел, переважно в Гірськомарійському районі. Основоположниками марійської літератури стали поет і драматург Сергєй Чавайн (1888–1937) і поет Г. Мікай (1885–1944).
Стовідсоткового охоплення всіх школярів Марій Ел вивченням марійської мови як державної не було ніколи. Однак ще порівняно недавно показники були досить високими. Так, у 2004/5 навчальному році марійську мову як рідну або державну вивчали понад 80% усіх учнів 1–9 класів. Тоді ж у 43 початкових сільських школах навчання ще велося марійською мовою³⁸. До теперішнього часу шкіл із викладанням марійською мовою не залишилося, вивчення марійської мови як державної різко скоротилося, але частка школярів, які вивчають марійську мову як рідну, залишається стабільною.
В економічному відношенні Марій Ел розвинена середньо. Значна частина ВРП припадає на сільське господарство. Республіка повністю забезпечує себе основними видами продовольства й експортує його в інші регіони РФ. З галузей обробної промисловості найрозвиненіші металообробка, деревообробка, легка і м'ясомолочна промисловості. Добувна промисловість розвинена слабо. З корисних копалин є тільки торф, глина, будівельний камінь, силікатний пісок. У Марій Ел працюють 4 ВНЗ.
Марійських етнічних партій не було і немає. Найвпливовіша етнічна громадська організація – "Марій ушем". Вона була заснована 1917-го і ліквідована більшовиками через півтора року. Відроджена 1989 року. З початку 2000-х тиск влади на "Марій ушем" посилився. У 2008 році в судовому порядку було припинено видання її газети "Марій чанг". Нині ця організація фактично контролюється владою³⁹. У 1991 році виник радикально-націоналістичний рух "Кугезе мланде" на чолі з письменником Алєксандром Юзикайном (1929–1996). У 1995 році влада його ліквідувала. Діяльність цього руху багато в чому сприяла відродженню марійського язичництва. У 2002 році влада Марій Ел ініціювала створення проурядового руху Марійський національний конгрес.
Наведені дані дають змогу зробити такі висновки:
1. 6 перерахованих республік володіють значним людським потенціалом (понад 12 мільйонів осіб) і досить розвинені в економічному і науковому плані, щоб існувати незалежно від Москви. Найбільші за населенням і площею республіки – Татарстан і Башкортостан – належать до числа найбільш розвинених в економічному плані суб'єктів РФ.
2. Конфедеративне об'єднання цих шести республік дало би їм змогу уникнути конфліктів, що провокуються через диспропорцію розселення їхніх титульних народів.
3. Конфедеративне об'єднання цих республік знівелює фактор чисельного переважання росіян в Удмуртії, Мордовії та Марій Ел за рахунок того, що вони є меншиною в Татарстані, Башкортостані та Чувашії. Можна припустити, що частка російського населення в Ідель-Уралі дещо скоротиться як за рахунок еміграції, так і за рахунок зміни етнічної самосвідомості, особливо серед зросійщених нащадків корінних титульних народів (подібний процес ми спостерігаємо зараз в Україні).
4. Провідною етнічною групою в Конфедерації Ідель-Урал неминуче стануть татари. Це викликано їхньою чисельною перевагою, наявністю у них власної державної традиції та потужного національного руху, високим рівнем економічного розвитку Татарстану і широким розселенням татар по всьому Ідель-Уралу.
5. Видається малоймовірним конфлікт між народами Конфедерації Ідель-Урал з релігійних причин – як через вельми помірковану релігійність більшості татар і башкирів, так і через наявність серед татар православної меншини, про яку було сказано вище.
Серйозною перешкодою до відокремлення Конфедерації Ідель-Урал від Росії є відсутність у шести республік-суб'єктів цієї гіпотетичної конфедерації, кордонів з будь-якими іноземними державами. У цьому контексті особливого значення набуває контроль над територіями Оренбурзької області, що відокремлює Башкортостан від Казахстану. Слід нагадати, що в 1920–1925 роках Оренбурзька губернія входила до складу Киргизької АРСР (нинішньої Республіки Казахстан), а Оренбург був її столицею. Про те, що в Казахстані про це не забувають у контексті нинішнього наростання напруженості в російсько-казахстанських відносинах, наочно свідчить поява фільму відомої казахстанської журналістки Маї Бекбаєвої "Оренбург – перша столиця радянського Казахстану. Як Оренбург став російським містом?"⁴⁰, прем'єра якого відбулася 29.11.2022.
Залишивши осторонь проблему приналежності Оренбурзької області загалом (75,9% її населення становлять росіяни, 7,6% – татари, 6% – казахи, 2,3% – башкири, 1,9% – ерзя, а 0,6% – чуваші), у контексті обговорюваної теми видається доцільним звернути особливу увагу на проблему "Кувандикського/оренбурзького коридору". Цей термін увів в обіг 2013 року американський політолог Пол Гобл⁴¹. Так називають найвужче місце Оренбурзької області – Кувандикський і Гайський райони, де Башкортостан відокремлюють від Казахстану всього пів сотні кілометрів. Національний склад населення Кувандикського району: 50,8% – росіяни, 21,7% – башкири, 15,1% – татари і 7% – казахи; Гайського району: 54,6% – росіяни, 20,5% – башкири, 9,4% – казахи і 5,9% – татари.
За останні роки рух "Вільний Ідель-Урал" двічі робив заяви про передачу Кувандикського коридору Республіці Башкортостан. У 2018 році він звернувся до т.в.о. голови Республіки Башкортостан Радія Хабірова із закликом ініціювати питання щодо передання Кувандикського коридору Башкортостану⁴², а у 2021 році відреагував на заяву віцепрем'єра РФ татарина Марата Хаснулліна про необхідність укрупнення російських регіонів пропозицією приєднати до Башкортостану Кувандикський коридор⁴³. Поки що це була лише "декларація про наміри" – але немає сумніву, що із поглибленням кризи в РФ робитимуться дедалі серйозніші спроби здійснити ці наміри.
Незважаючи на те, що в рамках проєкту Конфедерації Ідель-Урал ідеться поки що, як уже зазначалося, лише про шість республік, виглядає, що якщо/коли цей проєкт розширюватимуть, на певному етапі їхня кількість збільшиться – сьомою буде Республіка Комі, яка не має поки що спільного кордону з жодною з шести перелічених республік.
Населення Республіки Комі – близько 750 тисяч осіб, з яких 65,1% становили росіяни, 23,7% – комі-зиряни, 1,3% – татари, а ще 1,5% сумарно – чуваші, башкири, марійці, удмурти, мордва і близько споріднені комі-зирянам комі-перм'яки. Загальна чисельність комі-зирян у РФ становила 228 тисяч⁴⁴, з яких 202 тисячі проживали в Республіці Комі, а ще 11 тисяч – у сусідніх із нею Ненецькому, Ямало-Ненецькому та Ханти-Мансійському автономних округах. Віруючі комі-зиряни – православні. Серед комі-перм'яків, про яких ітиметься нижче, чимало старообрядців.
У комі-зирян немає власної державної традиції. У комі-перм'яків, які проживають на південь від них, існувало в 1451–1505 рр. князівство Пермь Велика, що перебувало у васальній залежності від Великого князівства Московського⁴⁵. Його центр був у нинішньому Чердинському районі Пермського краю, що безпосередньо межує з Республікою Комі. У XIV столітті єпископ Стефан Пермський (комі за матір'ю) створив для мови комі давньоперм'яцьке письмо, відоме під назвою "абур". У XVII столітті абур був витіснений кирилицею. Література сучасного типу мовою комі виникла в середині XIX століття. Її основоположником вважається Іван Куратов (1839–1875). У радянський період сформувалися дві регіональні літературні норми мови комі – власне комі або комі-зирянська в Комі АРСР і комі-перм'яцька – в Комі-Перм'яцькому національному окрузі⁴⁶.
До обмежень, запроваджених під тиском федерального центру останніми роками, з 2011 по 2017 рік комі мову викладали як державну в обов'язковому порядку в усіх школах республіки. Як мова викладання комі почала витіснятися зі шкіл республіки після реформи 1958 року й остаточно зникла 1974/75 навчального року. Як рідну мову комі у 2020/2021 навчальному році її все ще викладають у 21,2% шкіл республіки, переважно сільських. Як державну (1–2 години на тиждень) мову комі все ще вивчають у більш ніж половині шкіл республіки⁴⁷.
Республіка Комі має у своєму розпорядженні величезні запаси корисних копалин – нафти, газу, вугілля, бокситів, напівкоштовного каміння (а також невеликі родовища золота, титану й алмазів). Основою її економіки є їх видобуток і первинна обробка, а також деревообробка. У республіці працює два десятки місцевих ВНЗ, а також філій московських і петербурзьких ВНЗ.
Етнічних партій комі не було і немає. Найважливішою етнічною організацією комі-зирян є заснований 1989 року міжрегіональний рух "Комі Войтир", що має відділення в усіх районах республіки та за її межами, зокрема в Ненецькому автономному окрузі, який межує з Республікою Комі з півночі⁴⁸. У руху є молодіжне крило – союз комі молоді "МІ". За конституцією Республіки Комі, рух "Комі Войтир" має право законодавчої ініціативи. Рух підтримує республіканське відділення комуністичної партії РФ. У 2019 році виник помітно радикальніший націоналістичний рух "Доръям асьнымöс/Захистимо себе самі"⁴⁹.
Останніми роками в Республіці Комі активно розвиваються різні неформальні молодіжні ініціативи, спрямовані на популяризацію мови комі і зміцнення суверенітету республіки⁵⁰. За ними почасту стоять зросійщені міські прихильники російської опозиції, що заново відкривають для себе ідентичність комі. У цьому сенсі вельми показовою є діяльність ініціатора і творця порталу "Komi Daily" Валєри Ільїнова. Походячи з міської російськомовної сім'ї змішаного комі-російського походження, він, зокрема, сформулював засади ставлення до представників прийшлого населення, які схильні ідентифікувати себе з титульним народом: "Якщо людина почуває себе комі і хоче себе асоціювати з народом комі, то я буду тільки за. (...) У людини все одно всередині буде глибоке обґрунтування, чому для неї важливо називатися саме так, чому вона саме комі, чому саме з комі народом вона відчуває якийсь зв'язок. Я думаю, що тут важлива прив'язка до географії. (...) У цих людей включається не стільки етнічна приналежність, скільки регіональна. І я думаю, що тут може бути перетин регіональної та етнічної ідентичностей, і людина може цілком вважати себе комі"⁵¹.
Видається, що ця думка комі активіста вказує шлях до інтеграції в титульні національності хоча б частини численного російського населення нових держав. Можна припустити, що неминуче глибоке розчарування значної частини етнічно російського населення в ідеях "русского мира" сприятиме зміні етнічної ідентифікації. Ще характерніше це буде для змішаного або просто зросійщеного населення, що має "титульне" етнічне коріння. При цьому процес зміни росіянами своєї етнічної ідентифікації на неросійську буде спрощеним у випадку народів, які традиційно сповідують, як і росіяни, православ'я.
Як уже було зазначено на початку цієї статті, видається, що нові етнічні держави, які виникнуть на руїнах РФ, очолять, принаймні спочатку, не лідери опозиційних рухів, а представники регіональних еліт. У цьому сенсі привертає до себе увагу співпраця Комі республіканського відділення КПРФ із рухом "Комі Войтир" під час резонансних протестів проти будівництва сміттєвого полігону в Шієсі 2018 року. Звертає на себе увагу потік звинувачень у комі націоналізмі на адресу першого секретаря Комітету Комі республіканської організації КПРФ Олєга Міхайлова⁵².
У матеріалі "У Комі виростили регіонального фюрера" йдеться, серед іншого, безпосередньо про плани комі націоналістів і місцевих комуністів, що співпрацюють із ними, відірвати Республіку Комі від Російської Федерації, а потім і отримати вихід до світового океану шляхом приєднання до Республіки Комі Ненецького автономного округу: "Активіст «Доръям асьнымöс», сиктивкарський депутат від КПРФ Ніколай Удоратін, планує випустити брошуру про те, як під час протестних акцій відповідати співробітникам Росгвардії мовою комі.
– Ми плануємо проводити протестні акції, на яких будемо використовувати елементи мови комі. Правоохоронні органи повинні її знати, щоб говорити з корінними жителями, – повідомив спритний комуніст Удоратін. – Ось, виявляється, для чого члену КПРФ потрібне знання рідної мови. Мова комі – це язик, який він буде показувати Росії через кордон.
Спроба відриву Комі, а потім і всієї російської Півночі актуалізується в контексті розвитку Північного морського шляху і зростаючого міжнародного інтересу до освоєння арктичної зони. І тут важливо пам'ятати, що колишньою частиною Республіки Комі була колись територія Ненецького автономного округу (НАО).
НАО – єдиний регіон у країні, який проголосував проти поправок до конституції. Таким чином було висловлено протест проти ідеї, висловленої губернатором Архангельської області Алєксандром Цибульским про об'єднання області з НАО з метою збільшення відрахувань федерального бюджету на розвиток краю⁵³. Але жителі НАО не хочуть ставати областю (...). Бояться втратити важіль у вигляді своєї національної ідентичності. А ось увійти в коаліцію з Комі – чому б ні. Тим паче, що єдина сухопутна дорога з Великої землі до Ненецького автономного округу йде через Комі".
Останні з процитованих фраз звучать цілком логічно. Слід зазначити, що населення Ненецького автономного округу становило близько 40 тисяч осіб, з яких 66,13% – росіяни, 18,62% – ненці, а 8,99% – комі, а ще 1,2% сумарно – татари, марійці, чуваші та удмурти. У столиці автономного округу Нарьян-Марі комі більше, ніж ненців. Як уже було згадано, в НАО діє відділення руху "Комі Войтир".
На південному заході з Республікою Комі межує колишній Комі-Перм'яцький автономний округ, який має зараз статус "адміністративно-територіальної одиниці з особливим статусом" у складі Пермського краю, що ні до чого не зобов'язує і практично нічого не дає. Абсолютна більшість його населення – комі-перм'яки, близько споріднені з комі-зирянами.
Населення Комі-Перм'яцького округу становило понад 100 тисяч осіб, з яких 59% – комі-перм'яки, а 38,2% – росіяни. Загальна чисельність комі-перм'яків у РФ становила 95 тисяч⁵⁴, з яких у Пермському краї, здебільшого в Комі-Перм'яцькому окрузі та в інших північних районах краю, мешкала 81 тисяча, а ще понад 2 тисячі – у Ханти-Мансійському автономному окрузі, який межує з Республікою Комі.
Той факт, що російська влада, "укрупнюючи суб'єкти федерації", приєднала його до Пермської області, а не до Республіки Комі, прямо вказує на їхнє прагнення послабити неросійський етнокультурний характер цієї території. Так чи інакше, жителі Комі-Перм'яцького округу незадоволені результатами його об'єднання з Пермською областю⁵⁵. Своїх етнічних громадських організацій у комі-перм'яків на сьогоднішній день немає, за винятком заснованого 1988 року Товариства ревнителів комі-перм'яцької мови, історії та культури "Югöр", яке останніми роками існує лише формально⁵⁶. За таких умов у разі початку процесу розпаду РФ приєднання Комі-Перм'яцького округу до Республіки Комі легко може стати реальністю.
Якщо/коли виникне і Конфедерація Ідель-Урал у складі шести республік, і суверенна Республіка Комі з Ненецьким автономним округом і Комі-Перм'яцьким округом, які приєдналися до неї, їх розділятиме менше сотні кілометрів. На цьому відрізку шляху з міста Кудимкар, центру Комі-Перм'яцького округу, у Глазов, друге за величиною місто Республіки Удмуртія, розташований Афанасіївський район, який традиційно населяли комі-зюздинці, етнографічна група комі-перм'яків, яка виявляла особливу близькість до комі-зирян⁵⁷. Тепер, згідно з офіційними даними, комі становлять трохи більше 2% від 11-тисячного населення району. Однак згідно з першим радянським переписом населення 1926 року, в цьому ж районі проживало 7268 комі-перм'яків, які становили тут більшість. У наступні десятиліття їхня кількість і частка в населенні постійно скорочувалися через асиміляцію. Переважна більшість нащадків комі-зюздинців нині офіційно записані росіянами, проте багато хто з них продовжує вважати себе комі⁵⁸. Вельми значна, якщо не основна частина російських жителів Афанасіївського району мають комі коріння. Причому коріння це не таке вже й далеке, максимум на рівні дідів і бабусь, які ще говорили комі-перм'яцькою мовою. У такому контексті зміна ідентичності з російської на комі може відбутися дуже швидко, а приєднання Афанасіївського району до Республіки Комі буде сприйнято населенням як закономірний крок.
І тоді Європейська частина Росії виявиться відрізаною від Сибіру суцільною смугою повністю суверенних або об'єднаних у конфедерацію неросійських етнічних держав. Таким є один із основних викликів, з яким доведеться зіткнутися антипутінській російській опозиції, що виступає за збереження Росії як єдиного цілого і протистоїть створеному 2022 року Форуму вільних народів Росії, що наполягає на деколонізації Росії. Одним із членів координаційної ради Форуму вільних народів Росії став згаданий на початку цієї статті татарський активіст Рафіс Кашапов, ініціатор створення руху "Вільний Ідель – Урал".
______________________________
¹ Детальніше про це див.: Гаяз Исхаки, Идель-Урал, "Татарское книжное издательство", Казань, 1991.
² Г.М. Давлетшин, Ф.Ш. Хузин, И.Л. Измаилов, Рассказы по истории Татарстана, "Магариф", Казань, 1994, с. 272.
³ Детальніше про це див.: И.А. Гилязов, Легион "Идель-Урал", "Вече", Москва, 2009.
⁶ Рух «Вільний Ідель-Урал» має власний сайт російською мовою: idel-ural.org. На його головній сторінці прямо і недвозначно написано: «Наша мета: знищення Росії і створення на її уламках нових держав».
⁷ Так, наприклад, у Старокулаткинському районі Ульяновської області 93,2% населення – татари, 3,3% – чуваші; у Цильнінському районі Ульяновської області 54% – чуваші і 13% – татари; в Новомакликінському районі Ульяновської області 29,1% – татари, 19% – ерзяни, 15% – чуваші; в Красно-Жовтневому районі Нижегородської області 68,7% – татари і 1,9% – ерзянці; в Кунашакскому районі Челябінської області 47% – башкири і 36% – татари; в Аргаяшском районі Челябінської області 60% – башкири і 5% – татари; у Похвистневському районі Самарської області 22% – татари, 20,9% – чуваші, 15% – ерзяни та ін.
⁸ Символом цієї політики може стати прийняття Державною думою Російської федерації 14 березня 2020 року поправки до статті 68 конституції РФ, згідно з якою «державною мовою Російської федерації на всій її території є російська мова як мова державотворчого народу, що входить до складу багатонаціонального союзу рівноправних народів Російської федерації». Відповідно зникла колись існуюча в конституції Росії стаття «Державні гарантії мовного суверенітету народів і осіб».
⁹ Про парад суверенітетів див.: Henry E. Hale, "The Parade of Sovereignties: Testing Theories of Secession in the Soviet Setting", British Journal of Political Science, Vol. 30, No. 1, 2000, pp. 31–56,
¹⁰ Див., наприклад: "«Конечно, есть ассимиляционные процессы, но они не настолько сильны»: Почему численность татар снизилась на 600 тысяч человек"; "Сколько татар в России на самом деле? Считаем сами".
¹¹ Своєї максимальної зафіксованої чисельності татари досягли в 2002 році, коли перепис зафіксував на території РФ 5,53 мільйона татар. З тих пір вона стала знижуватися.
¹² 15 жовтня, день взяття Казані російськими військами, з 1989 року відзначається татарськими національними організаціями як День пам'яті полеглих при обороні Казані. Див.: idelreal.org
¹³ Див., наприклад: "Татарский язык: языковой вопрос и новые стандарты"
¹⁴ Примітка "за офіційними даними" важлива тим, що татарські активісти, мабуть, безпідставно звинувачують владу Башкортостану в перебільшенні частки башкирів за рахунок заниження частки татар у населенні республіки.
¹⁵ Відомими башкирськими письменниками татарського походження були: Алі Карнай (1904–1943), Шигабетдін Шагар (1904–1941), Юсуф Гарей (1904–1988), Акрам Валі (1908–1963), Амір Чаниш (1909–1996), Баязит Дім (1909–1945), Наджиб Асанбаєв (1921–2013), Шаміль Анак (1928–2005). У наш час особливу увагу привертає татарсько-башкирський письменник Айдар Халім (1942 р. н.), книга якого " Вбити імперію" (1997) у 2017 році рішенням суду була внесена до "Федерального списку екстремістських матеріалів".
¹⁶ За даними перепису населення 2010 року понад 230 тис. башкирів, які проживають у Башкортостані, назвали своєю рідною мовою татарську. Про татарську мову в Башкортостані див.: "Татарский язык в Башкортостане: история вопроса".
¹⁷ Див., наприклад: Зиля Бумаракшина, "Татары Башкортостана: «Если человек знает свои корни, его невозможно запутать»"
¹⁸ Про цю проблему см.: C.Ф. Миржанова, Северо-западный диалект башкирского языка (формирование и современное состояние), "Башкирское книжное издательство", Уфа, 1991.
¹⁹ Про поточну ситуацію з башкирською мовою див.: Айгуль Атанова, "Самый проблемный фактор для башкирского языка – система дошкольного и школьного образования".
²⁰ Своєї максимальної зафіксованої чисельності удмурти досягли в 1989 році, коли перепис зафіксував в СРСР 747 тисяч удмуртів.
²¹ Див.: О бесермянах: сборник статей, Удмуртский институт истории языка и литературы, Ижевск, 1997.
²² О.И. Васильева, В.С. Воронцов, "Национальная школа в Удмуртии: история и современность", Ежегодник финно-угорских иссдедований, №2, 2013, с. 77.
²³ Щодо нинішньої ситуації з удмуртською мовою див.: "Зачем нужен день удмуртского языка? – Интервью с Артемом Малых".
²⁴ Див. інтернет-сайт "Удмурт кенеш".
²⁵ Своєї максимальної чисельності чуваші досягли в 2002 році, коли перепис зафіксував в РФ 1 637 200 чувашів.
²⁶ Див.: "В сельских школах сокращают преподавание чувашского языка".
²⁷ Детальніше про чуваський національний рух 1990-х див.: В.Р. Филиппов, Чувашия девяностых: этнополитический очерк, "Центр цивилизационных и региональных исследований РАН", Москва, 2001.
²⁸ Див., наприклад, її офіційний інтернет-сайт: chnk.ru/
²⁹ Див., наприклад, інтерв'ю почесного президента ЧНК Атнера Хузангая радіостанції "Свобода", дане в листопаді 2018 року, яке було опубліковано під заголовком "Атнер Хузангай: "Чувашский народ должен стать нормальным субъектом международного права»".
³⁰ Своєї максимальної зафіксованої чисельності мордва досягла в 1939 році, коли перепис зафіксував на території РРФСР 1 376 368 мордвинів. З тих пір вона повільно скорочувалася, досягнувши в 1989 році 1 072 939 осіб, після чого скорочення чисельності мордви пішло стрімко.
³¹ В.А. Шнирельман, "Назад к язычеству? Триумфальное шествие неоязычества по просторам Евразии", Неоязычество на просторах Евразии (составитель В.А. Шнирельман), Библейско-богословский институт святого апостола Андрея, Москва, 2001, с. 153.
³² "Информационная справка по вопросу развития родных языков и литературы в системе образования Республики Мордовия". Министерство образования Республики Мордовия. 6.4.2021.
³³ "Эрзянь Мастор и Мокшень Мастор: споры о будущем и границах".
³⁵ Своєї максимальної чисельності марійці досягли в 1989 році, коли перепис зафіксував у СРСР 670 863 марійці, з них 643 698 – в РРФСР.
³⁶ Див.: Лидия Тойдыбекова, Марийская языческая вера и этническое самосознание, University of Jotnsuu. Publications of Karelian Institute, 1997; Н.С. Попов, "Современное язычество финно-угорских народов России", Финно-угроведение, 2001, №1, c. 109–115.
³⁷ Марійці становлять понад 70% населення Мішкінського району, близько половини населення Калтасинського району, більше третини населення Бірського району і більше чверті населення Краснокамського району Башкортостану.
³⁸ Сборник материалов об этнической ситуации в Республике Марий Эл и социально-культурном положении марийского народа, Йошкар-Ола, 2005, с. 37.
³⁹ Див. офіційний інтернет-сайт "Марий ушем": марийушем.рф
⁴⁰ Див.: youtube.com.
⁴¹ Poul Goblt, "The ‘Orenburg Corridor’ and the Future of the Middle Volga", Eurasia Daily Monitor.
⁴² Див.: ""Свободный Идель-Урал": Кувандыкский и Гайский районы Оренбургской области следует передать Башкортостану".
⁴³ Див.: "«Начните с Оренбургского коридора!» Хаснуллину ответили из «Свободного Идель-Урала»".
⁴⁴ Максимуму своєї чисельності комі-зиряни досягли в 1989 році, коли перепис зафіксував у СРСР 345 тисяч комі.
⁴⁵ О.В. Семёнов, "К вопросу о времени вхождения в состав Московского государства Перми Великой", Известия Уральского государственного университета, 2004, №31, с. 34–45.
⁴⁶ Див. про це: Öньö Лав, "Еще раз к вопросу о едином коми языке".
⁴⁷ Мария Федина, "Проблема образования на коми языке: что случилось и как исправить", Komi Daily.
⁴⁸ Див. офіційний інтернет-сайт руху: komivoityr.ru.
⁴⁹ Валера Ильинов, "Современный коми национализм", Komi Daily.
⁵⁰ Див., наприклад: Майк Эккель, "Русский или российский? Как активист говорил с судьей на родном языке".
⁵¹"Как стать коми и зачем нужна региональная идентичность".
⁵² Див., наприклад: "Олег Михайлов: хайпожор и популист. Как научный сотрудник разрушает КПРФ в Коми", Компромат; "В Коми вырастили регионального фюрера", Экспресс-газета.
⁵³ Під приводом "укрупнення суб'єктів Федерації" російська влада ліквідувала подібним чином 6 етнічних автономій: Комі-Перм'яцький автономний округ (2005), Агінський Бурятський автономний округ (2008), Усть-Ординський Бурятський автономний округ (2008), Коряцький автономний округ (2007), Евенкійський автономний округ (2007) і Долгано-Ненецький автономний округ (2007).
⁵⁴ Максимуму своєї чисельності комі-перм'яки досягли в 1989 році, коли перепис населення зафіксував у СРСР 152 тисячі комі-перм'яків.
⁵⁵ Див., наприклад: "«Это все – обман». Коми-пермяки об объединении с Пермской областью".
⁵⁶ Про товариство "Югöр" див.: komi-permarchiv.ru.
⁵⁷ Див.: А.Е. Коньшин, "Исследования о зюздинских пермяках в исторической перспективе", Ежегодник финно-угорских исследований, 2016, сс. 83–89.
⁵⁸ Див.: Екатерина Лушникова, "Деревня Московская на окраине России или кто такие зюздинцы".
16.05.2023