Коментуючи промову президента Джо Байдена у Варшаві, Енн Епплбом сказала, що він дав "надію та оптимізм" Україні, світу й американцям, творячи віру в те, "що все можливо". І підсумувала: "Байден, я сподіваюся, розуміє, що він пообіцяв виграти цю війну і що тепер він повинен знайти спосіб це зробити".
Мирослав ЧЕХ,
польський політик українського походження, депутат сейму РП ІІ та ІІІ скликань, журналіст
"Недобре, – подумав я, – коли навіть така досвідчена експертка зі Східної Європи та американської політики має сумніви щодо шансів завершити війну перемогою України напередодні саміту НАТО в США наступного року". Коли 4 квітня 2024 року Альянс відзначатиме своє 75-річчя, святкування не повинно бути спогадом про славне минуле – воно остаточно закінчилося 24 лютого 2022 року.
У нових умовах Альянс має бути потужним, озброєним і готовим до боротьби, щоби прийняти нові виклики і гарантувати майбутнє демократії в цьому столітті.
Святкування також не повинно бути роздумами про те, як врятувати вільний світ від посилення авторитарних режимів. Адже режими відносно слабшають, оскільки їхня тісніша співпраця – передусім Китаю та Росії – вже здувається. На це впливають невдачі російської армії в Україні та формування нового балансу сил в Європі та Азії з провідною роллю США, міцними альянсами й економічним співробітництвом, що обмежує, а не посилює експансивність комуністичного Китаю.
Візит Сі Цзіньпіна до Москви минулого тижня мало що змінив, бо фундаментальні рішення щодо світового порядку ухвалюють у Вашингтоні, а не в Пекіні, тим паче не в Москві.
Це також не буде саміт, присвячений мобілізації союзників для посилення підтримки України та її захисту від Росії, яка готується до нової атаки. До того часу українська армія повинна звільнити більшу частину (якщо не всю) окупованої території (17 відсотків країни). Натомість можуть тривати мирні переговори з нинішньою або новою кремлівською владою і визначення нової системи безпеки в Європі за участю України як члена НАТО.
Майбутнє занадто гарне, щоб бути правдою? Це реалістичний прогноз – Президент Зеленський і українські генерали, не схильні до формулювання поспішних висновків та заспокоєння українців і західних союзників претензійними візіями, переконані в шансах перемогти Росію протягом року. Хоча закликають також не недооцінювати росіян, їхній військовий потенціал і можливості їхньої збройної промисловості.
Генерал не згоден із Байденом
Наводячи військові аргументи, я спираюся на оцінки генерала Валерія Залужного, головнокомандувача Збройних Сил України, та генерала Михайла Забродського, колишнього парламентаря, а нині фактично заступника Залужного, який, як очікується, очолить наступальні операції у 2023 році.
Позиція Залужного має вирішальне значення через його роль в Україні та довіру до нього з боку американців. Він регулярно контактує з генералом Марком Міллі, головою Об'єднаного комітету начальників штабів США, хоча вперше вони зустрілися лише 17 січня цього року, а вдруге – у лютому. Це сталося на військовій базі у Вісбадені (Німеччина), де вони обговорили стратегію відбиття російського зимового наступу на Бахмут, Авдіївку, Вугледар, Кремінну та Куп'янськ, а також весняні та літні контрнаступи.
Відносини Міллі та Залужного не були безпроблемними. У жовтні в Білому домі та Пентагоні тривала робота над початком переговорів із Росією. У листопаді газета "The New York Times" повідомила, що Міллі запропонував українцям вступити в переговори з росіянами, оскільки після повернення майже всієї Харківської та Херсонської областей їхня позиція стала сильнішою. Президент Байден, держсекретар Ентоні Блінкен і радник президента з безпеки Джек Салліван мали протилежну думку.
Ситуація тим більш дивна, що в американській системі влади військові командири не висловлюються про політику. Зрештою, саме Саллівана вважають прихильником переговорів і компромісів із Росією. На початку листопада він прибув до Києва, щоб переконати українського Президента пом'якшити його риторику щодо Путіна. Бо після того, як Росія у жовтні посилила свої атаки на об'єкти критичної інфраструктури, Зеленський заявив, що "з цією людиною розмовляти не буде". Після візиту Саллівана Зеленський пом'якшив свою позицію, узалежнивши будь-які переговори з Кремлем від виведення військ з української території.
У Вашингтоні вважали, що тим самим розчистили передпілля для "переговорів останнього шансу". 14 листопада в Анкарі з Серґєєм Наришкіним, головою російської розвідки, їх провів Вільям Бернс, директор ЦРУ. Офіційно повідомлялося, що Бернс попередив росіян про "серйозні наслідки" застосування ядерної зброї та подальшої ескалації війни. Однак справжньою метою було схилити Путіна до розмов і поступок.
"Наришкін, – розповідав Бернс у CBS News, – поводився зухвало і самовпевнено. У мене створилося враження, що це виражало мислення Путіна, його нинішню віру в те, що він може змусити час працювати на себе. І що він може розбити українців, виснажити сили європейських союзників, допроваджуючи в кінцевому підсумку до політичної втоми від війни".
Наступного дня Бернс був у Києві, де провів чотири години в укритті через ракетний обстріл з боку росіян. У Кремлі вирішили, що посланник Байдена повинен особисто відчути "зарозумілість і зухвалість" сатрапа.
Якщо українці комусь і довіряють безмежно, то це Залужному
Крапку над "і" в переговорах, однак, поставив не Наришкін, а Залужний. 14 листопада, коли Бернс радився з Наришкіним, у розмові з Міллі він заявив: "Ми будемо боротися доти, доки будуть сили. Наша мета – звільнення всієї української землі від російської окупації. На шляху до її досягнення ми не зупинимося під жодним приводом. Українські воїни не сприймуть жодних переговорів, домовленостей чи компромісних рішень. Є одна умова для переговорів: Росія має вийти з усієї окупованої території".
Американці почули те саме, що – за словами очевидців – Залужний говорив Президенту Зеленському вранці 24 лютого 2022 року. Вони розмовляли через месенджер, оскільки перебували на різних командних пунктах. Зеленський поінформував генерала про російську пропозицію почати переговори: вони запропонували поділ країни, зміну влади і капітуляцію війська. "Не знаю, що зробить Президент, але українська армія буде воювати до кінця", – сказав Залужний.
Співпрацівники Залужного окреслили розмову як емоційну. Була ж вона історичною, бо визначила поведінку Президента, держави, суспільства та Збройних Сил протягом усієї війни. Саме завдяки залізній волі відбити агресора зі всієї території довіра українців до армії та її головнокомандувача близька до ста відсотків. Цього не змінює відтермінування закінчення війни (більшість сподівалася, що бойові дії припиняться ще минулого року), бо українці довіряють керівникові своїх Збройних Сил безмежно.
"Маріуполь буде звільнений наступного року," – запевнив у грудні Залужний хлопчика з цього міста. І саме за цю прямоту, щирість і відкритість українці цінують головнокомандувача. А ще за те, що для нього пріоритетом є життя кожного солдата.
Наприкінці грудня із Залужним зустрівся генерал Раймунд Анджейчак, начальник Генерального штабу Війська Польського. Про цю розмову польський воєначальник розповів українським медіа: "Мали з Валерієм особисту розмову віч-на-віч, як солдат із солдатом. Я вражений його лідерством. Бо лідерство – це дуже важливо".
Центр змістився з Берліна до Варшави
На початку лютого генерал Анджейчак відвідав Вашингтон, де зустрівся, зокрема, з генералом Міллі. "Американці повністю усвідомлюють, що ми яко НАТО не можемо програти цю війну, що це матиме регіональні наслідки і вплине на глобальну ситуацію", – сказав він. Він підсумував, що роль Польщі оцінена, а центр ваги в Європі "перемістився з Берліна до Варшави".
Залужний і Анджейчак знову зустрілися на початку березня в товаристві головнокомандувача об'єднаних збройних сил НАТО в Європі генерала Крістофера Каволі, командувача британських збройних сил адмірала Тоні Радакіна і командувача міжнародної групи сприяння безпеці України генерала Антоніо Аґуто. Обговорили ситуацію на фронті, постачання засобів протиповітряної оборони, ракет великої дальності, боєприпасів та навчання українських військових у Європі.
Так дії на фронті та підтримка західних союзників були оформлені як своєрідний "оперативний брифінг", а "нова архітектура безпеки" в Європі стала реальністю. Наразі – на час війни в Україні, але наслідки цього факту матимуть довгострокове значення, про що ширше варто поговорити за іншої нагоди.
Сформувалося і світове лідерство на час війни і встановлення миру. Президент Байден тримає кермо політики і глобального виміру, Президент Зеленський керує Україною і комунікує з міжнародною опінією. Воєнними операціями командує генерал Залужний за підтримки свого штабу й командирів зі США, Великої Британії та Польщі. Генерал Міллі забезпечує загальну координацію військових питань і підтримку українського командування.
У цьому гроні лише начальник Генерального штабу Війська Польського представляє країну-члена ЄС і армію, яка незабаром стане найсильнішою в ЄС, здатною самостійно відбити напад російського угруповання в Калінінградській області та підтримуваних Росією збройних сил Білорусі. Тим більше, що її підстрахують американські підрозділи, які постійно дислокуються в Польщі.
Українські пілоти тренуються на симуляторі F-16
Напередодні вирішальних битв голос генералів має особливу вагу. 24 лютого в інтерв'ю ABC News Байден заявив, що винищувачі F-16 зараз Зеленському не потрібні. Через три дні в розмові з Міллі український головнокомандувач оцінив, що Україна потребує посилення оборони територій, у тому числі літаків F-16. Наступного дня технічні питання "можливої передачі" цих літаків обговорили командувач ВПС України генерал Микола Олещук і командувач ВПС США в Європі та Африці генерал Джеймс Геккер.
5 березня телеканал CNN повідомив, що двоє українських пілотів перебувають на військовій базі в Тусоні, штат Арізона, і розпочали тренування на симуляторі польотів F-16, щоб визначити, скільки часу українським пілотам потрібно для того, щоб сісти за штурвал американських літаків. А ще 23 лютого Вікторія Нуланд, заступник держсекретаря США, подала, що Вашингтон розглядає можливість надання Україні винищувачів п'ятого покоління (тобто N-22 або знаменитих F-35) "в довгостроковій перспективі". Також ведуться переговори про передачу Україні шведських винищувачів SAB JAS 39 Gripen.
Чотири польські МіГ-29 вже передано в Україну (їх має бути кільканадцять), а Словаччина незабаром надішле всі свої 13. Якщо додати до цього прискорену поставку американських ракетних комплексів Patriot і танків M1A1 Abrams (тобто старішої модифікації, ніж планувалося, вони мають прибути восени), то висновок очевидний. Незабаром українці матимуть необхідне озброєння, щоб відбити нову атаку Росії і "провести власну контратаку в будь-який час і в будь-якому місці, в розмірі і масштабі на власний розсуд", – заявив речник Ради національної безпеки США Джон Кірбі CNN наприкінці березня.
Американці та британці долучилися до планування воєнних дій улітку, коли були проведені перші стратегічні ігри з українським командуванням. Їхнім наслідком стала стаття Залужного та Забродського ("Перспективи забезпечення воєнної кампанії 2023 року: український погляд", 7 вересня 2022 р.), в якій вони вперше публічно говорили про воєнні цілі Росії, умови відсічі ворожим військам, звільнення Криму та необхідність Україні мати ракети дальньої дії.
Сім місяців тому Росія володіла стратегічною ініціативою, а російський штаб планував удари в напрямку Дніпра (захопивши Ізюм та Лиман, які були визволені вже в першій половині вересня), Запоріжжя та Миколаєва (окупований Херсон звільнено у жовтні). У забезпеченні російських операцій Крим відігравав (і продовжує відігравати) ключову роль – як база і логістичний центр для військ, що діють на півдні України, база Чорноморського флоту і мережа аеродромів, з яких ведуться ракетні обстріли цілей по всій Україні. Таким чином, для російської армії утримання Криму є точкою опори, від якої залежить результат війни, аргументували українські командири.
За їхніми оцінками, для звільнення півострова необхідно створити від 10 до 20 нових загальновійськових бригад, оснастивши їх західною технікою. "Людські ресурси не є проблемою, оскільки Україна має достатній мобілізаційний потенціал", – писали вони. Водночас підкреслили, що не звільнення Криму визначатиме війну і мир, оскільки втрату півострова росіяни проковтнуть відносно мирно. А Чорноморський флот і авіація перебазуються на територію Росії й відновлюватимуть там сили для наступного нападу на Україну.
Чинником, який визначає силу Росії, є, за оцінкою Залужного і Забродського, "почуття безкарності" росіян, викликане відсутністю зброї, за допомогою якої українці могли б атакувати цілі, розташовані на відстані понад 100 км від лінії фронту. Бо росіяни – з ракетами з дальністю польоту понад 2 тис. км – можуть атакувати цілі по всій Україні. Тож якщо така диспропорція збережеться, "війна триватиме ще багато років".
Американці тривалий час відмовлялися визнати правильність оцінок українських генералів і не постачали зброї з дальністю понад 80 км (ракетні комплекси HIMARS). Натомість не мали нічого проти, коли за допомогою безпілотників українці почали атакувати цілі – переважно аеропорти – в Криму (регулярно), в Бєлгородській і Брянській областях (щораз частіше) і в глибині Росії (наразі спорадично). 22 березня українські військово-морські безпілотники вдруге атакували базу Чорноморського флоту в Севастополі.
США змінили свою думку після провалу спроб мирних переговорів у листопаді. Був реалізований план Б – тобто так підтримати українську армію, щоб вона змогла перемогти. Ключові рішення ухвалили під час переговорів між Байденом і Зеленським у Вашингтоні (21 грудня). Домовленості підтримали британці, які прийняли Зеленського з найвищими почестями (8 лютого), а також французи (зустріч Зеленського з Емманюелем Макроном 8 лютого) та німці, що мало особливе значення.
Після серії зустрічей, переговорів, консультацій (Байден – Шольц, 18 січня) та медійних перепалок ("підганяння" німців Польщею) Берлін вирішив передати танки "Леопард" (моделі 1 і 2) – найважливішу зброю для успіху наступальних операцій української армії. Щоправда, в обмін на це вони вимагали від американців передати танки "Абрамс", проти чого спочатку виступав Байден. Після переговорів Байдена і Шольца від заперечень Берліна не залишилося й сліду.
Американці зняли ембарго на постачання далекобійної зброї
У гучному інтерв'ю в "The Economist" у грудні генерал Залужний заявив, що йому потрібно 300 танків, 600–700 бронетранспортерів і 500 гаубиць, щоб досягти узбережжя Азовського моря і вийти в передпілля Криму. Необхідно також навчити солдатів на натовських полігонах, скоординувати нові батальйони і бригади, створити ремонтне запліччя на Заході (Польща, Словаччина, Чехія, Литва) і в Україні.
Сьогодні ці потреби задоволені з лишком. У квітні Україна має отримати майже 60 танків Leopard 2, 30 британських Challenger 2, десяток французьких бойових машин AMX-10RC. А ще 60 польських танків Twardy (глибоко модернізовані радянські Т-72) і 90 Т-72, модернізованих у Чехії. У наступні місяці прибудуть 180 Leopard 1 і невизначена кількість американських "Абрамсів" (ймовірно, їх буде багато). До квітня українська армія буде оснащена понад 700 бойовими машинами піхоти – американськими "Бредлі" і "Страйкерами", німецькими "Мардерами", британськими FV430 Mk3 "Бульдогами" і багатьма іншими.
Постачання артилерійських і танкових боєприпасів калібру 155 мм (йдеться про 1 млн одиниць) зараз має вирішальне значення. Кілька днів тому ЄС виділив на ці цілі 2 мільярди євро, і виробництво снарядів уже збільшили заводи в Німеччині, Польщі, США та в інших країнах. Україна розпочала власне виробництво боєприпасів. Американці також зняли ембарго на постачання далекобійної зброї – бомби, які надають Україні, можуть вражати цілі на відстані 155 км.
"The Economist" резюмує, що завдяки цій допомозі в березні та квітні українська армія створить три нові корпуси, кожен із яких матиме по шість бригад і понад 20 тисяч солдатів. Судячи з кількості наданого обладнання, в кожному корпусі буде одна бронетанкова бригада, базовий підрозділ для наземних наступальних операцій, а також одна або дві артилерійські бригади. Додаймо до цього вісім штурмових бригад Національної гвардії (30 тисяч осіб) для ведення бойових дій у містах. Набір до них щойно завершився, а навчання і принципи застосування ґрунтуються на боях 5-ї окремої штурмової бригади, яка зараз воює під Бахмутом.
Триває мобілізація для поповнення втрат і формування нових підрозділів. Медіа почали бити на сполох, що її перебіг – роздача повісток на блокпостах і на вулицях – свідчить про падіння морального духу в суспільстві. Проблеми, звичайно, є, бо патріотичний запал має свої межі, але ситуація перебуває під контролем. Вручення повісток не означає негайного призову до армії, бо не всі придатні для цього. Спочатку люди проходять медичне обстеження та психологічні тести, і лише за їх результатами можуть бути призвані до армії. Перед відправкою на фронт вони також мусять пройти відповідний вишкіл.
Переможе той, хто почне першим
На початку року росіяни погрожували картиною півмільйонної армії, яка мала бути готова до "великого наступу" – вийти до меж Донецької та Луганської областей, передпілля Запоріжжя та захопити частину Харківської області. Мети не досягли, бо, як стверджує Забродський, "стратегічно росіяни можуть сконцентруватися в Україні лише в одному напрямку".
Таким чином, Путін опинився перед альтернативою: завдати вирішального удару або відмовитися від подальших воєнних дій, тобто "або ми їх, або вони нас". Багато чого залежатиме від того, хто почне першим. Ситуація на фронтах складається на користь українців. "У стратегічному плані росіяни повинні реагувати на наші дії, незалежно від того, що відбувається навколо Соледара і Бахмута," – вважає Забродський. Очікувати на перемогу України цього року "є реалістично".
Американці оцінили, що росіяни рушать у новий наступ протягом найближчих кількох тижнів. За даними українського штабу, сили вторгнення зараз налічують 360 тисяч солдатів (напередодні 24 лютого 2022 року – 190 тисяч) із 1750 танками, понад 4100 бронетранспортерами, майже 3 тис. гармат, 900 ракетними установками та 48 оперативно-тактичними ракетними комплексами. Створюється також резервне угруповання чисельністю 30 тисяч осіб. Загалом російські мобілізаційні резерви становлять 1,2–1,5 мільйона осіб.
За оцінками генерала Забродського, мета російської операції така ж, як і в день вторгнення – оточити угруповання українських військ на лівому березі Дніпра. Тому російський штаб буде прагнути створити два потужні угруповання. Північне – в напрямку Сум – із завданням вийти в район Полтави і Дніпра, і південне – в напрямку Запоріжжя – із завданням захопити це місто і вийти до Дніпра.
У цій констеляції завданням російських військ, що воюють у Донецькій і Луганській областях, залишається сковувати українські сили, щоб вони не були використані на ділянках, яким загрожує новий наступ. Небезпеку нападу з боку Білорусі, про який було багато розголосу на початку року, Забродський вважає відносно низькою. Російські боти на Заході погрожували ударом 200-тисячного російсько-білоруського війська з кількома сотнями танків, літаків і великою кількістю артилерії. Все це виявилося буйдою, бо насправді росіяни використали білоруські полігони для підготовки мобілізованих.
На весняний наступ росіян українська армія має відповісти створенням двох угруповань військ: у районі Сум і на схід від Запоріжжя. Забродський наводив їхню бажану чисельність й озброєння, але сьогодні ці цифри мають цінність лиш історичну, оскільки ситуація змінилася на користь українців. Зимова кампанія росіян не вплинула, як стверджують американські та британські аналітики, на підготовку українським штабом ударного угруповання.
Тобто Залужний має до диспозиції свіжі корпуси для офензивних дій і може вибрати час і місце удару.
Замкнути росіян у котлах
Експерти, пов'язані з українським Генштабом, зазначають, що армія диспонує свободою вибору напрямку весняного наступу. Метою може бути звільнення Мелітополя і вихід до передпілля Кримського півострова, захоплення Маріуполя і Бердянська або звільнення Старобільська й півночі Луганської області. Оперативний відділ штабу опрацьовує ці та багато інших варіантів, але остаточний вибір буде за верховним головнокомандувачем.
У лютому генерал Міллі оцінив, що у 2023 році українській армії буде надзвичайно важко витіснити росіян з "кожного дюйма" території країни: "Це не означає, що цього неможливо зробити, але це шалено трудно, бо мусить означати знищення російських військ".
Аналіз операцій української армії показує проблему невміння оточити російські частини й угруповання в котлах, щоб остаточно їх ліквідувати шляхом "знищення живої сили" або захоплення в полон якомога більшої кількості ворожих солдатів. У березні минулого року росіянам вдалося вислизнути з оточення під Києвом, Черніговом і Сумами. У вересні вони втекли під Ізюмом та Лиманом, залишивши величезну кількість техніки. У жовтні вони вийшли з-під Херсона щільним строєм зі збереженою технікою; один з українських командирів оцінив успішність херсонської операції у 60 відсотків.
Навесні, влітку та восени 2023 року перемога має бути повною, а ворог розбитий настільки відчутно, щоб він був змушений відступити з території усієї України.
Мотивації українським генералам, офіцерам і солдатам не бракне, бо завдання розгрому імперської Росії сниться їм ночами вже понад дев'ять років. До перемоги над росіянами вони готові, як ніколи раніше.
Польська версія – на сайті "Gazeta Wyborcza"
28.03.2023