Люди з ФСБ дали зелене світло вторгненню, бо були впевнені, що у Байдена хвороба Паркінсона або Альцгеймера, а Камала Гарріс не дасть собі ради. Тепер оточення Путіна починає замислюватися над його майбутнім, а Сі поки може забути про "повернення Тайваню в материнське лоно".
Мирослав ЧЕХ,
польський політик українського походження, депутат сейму РП ІІ та ІІІ скликань, журналіст
Мало бути легко, просто і приємно. В середині грудня 2021 року Росія висунула ультиматум США з вимогою скасувати зміни, що відбулися в Європі після холодної війни. Вона хотіла американських гарантій безпеки, НАТО мало цофнутися до стану, який існував до 1997 року (тобто перед вступом Польщі й інших країн Центральної та Східної Європи), і не приймати нових членів. Мала звершитися "Ялта-2" – угода про новий поділ Європи та світу на сфери впливу.
США відповіли відмовою – чого й очікував Путін, бо паралельно зробив пропозицію Китаю. В середині грудня він розмовляв із Сі Цзіньпіном онлайн, а 4 лютого зустрівся з ним у Пекіні під час церемонії відкриття зимових Олімпійських ігор. Вони підписали декларацію про російсько-китайську дружбу, яка "не має меж", та про співпрацю, в якій "немає заборонених зон". І пафосно оголосили про кінець епохи гегемонії США й початок побудови "нового міжнародного порядку".
Китайський лідер із "розумінням та підтримкою" говорив про "гарантії безпеки" для Росії і висловив спротив розширенню НАТО. Путін, своєю чергою, визнав неприпустимими будь-які форми незалежності Тайваню та розкритикував створення Вашингтоном "малих угруповань" на просторах азіатсько-тихоокеанського регіону. Тобто угоду Австралії, Індії, Японії й США (QUAD) та Австралії, Великої Британії, США (AUKUS). КНР розцінила ці угруповання як спроби створити "азіатське НАТО".
Путін і Сі Цзіньпін спільно пішли ва-банк, тобто вирішили застосувати силу спочатку проти України, а потім проти Тайваню. Після фіаско російського бліцкригу в Україні китайська дипломатія намагається переконати світ, що російський "цар" не повідомляв китайському "імператору" про вторгнення в Україну. Але це казки для наївних. Свої плани Кремль виклав письмово і так само письмово домовився з Китаєм. Для ілюстрації того, що все робиться страшенно серйозно, з весни 2021 року він зібрав навколо кордонів України потужну армаду, готову до удару в будь-який момент.
Він також представив ще два докази, які підтверджують безвідмовність цієї пропозиції: порятунок влади Лукашенка, що захиталася внаслідок масових протестів після фальсифікованих президентських виборів у Білорусі в серпні 2020 року (білоруський диктатор є перевіреним клієнтом також і Пекіна), а також так звана миротворча операція в Казахстані на початку січня 2022 року з придушення суспільних протестів, усунення від влади "батька нації" Нурсултана Назарбаєва і зміцнення позиції президента Касим-Жомарта Токаєва.
Казахстан був полігоном
У "миротворчій операції" в Казахстані у складі сил так званого Ташкентського договору (договору про колективну безпеку 1992 року) брали участь російські, таджицькі, вірменські та білоруські підрозділи. Головну роль відіграли російські повітряно-десантні війська, які 6 січня зайняли аеропорт в Астані (тоді Нур-Султан). І власне ця операція була зразком для планів вторгнення в Україну з висадкою десанту на аеродроми в Гостомелі та Василькові під Києвом яко прелюдії до захоплення Києва і зміни влади.
Після успіху в Казахстані Путін остаточно повірив у свій "стратегічний геній". Під час зустрічі з Сі він очевидно упивався "красою" операцій, придуманих за його участі, й був упевнений у їх швидкій реалізації. Його емоціями очевидно заразився китайський лідер, бо обидва мали забезпечити собі вирішальний вплив на долю світу і місце в історії поряд із найвидатнішими постатями вітчизняних діячів.
Однак вони знехтували (або, властиво, взагалі не помітили) "отим третім" – президентом Байденом. Досі звучать мені у вухах слова людей з України, знайомих із мисленням правлячих Росією кагебістів, що ті після приходу Байдена до влади переймалися лиш тим, бореться він з хворобою Паркінсона чи має симптоми хвороби Альцгеймера. Тобто що проблемою політичною є час, коли віцепрезидентка Камала Гарріс перейме владу у Вашингтоні. А власне це мало принести Америці більше нещасть, ніж штурм Капітолію 6 січня 2021 року.
Підтвердженням правильності таких оцінок мало бути виведення американських військ з Афганістану в серпні того ж року, що завершилося евакуацією з Кабула, яке медійно виглядало повторенням утечі американських військ із Сайгона пів століття тому.
Після року війни в Україні та діяльності США в Південно-Східній Азії від гегемоністських планів Путіна і Сі мало що залишилося. Подорож Байдена до Києва українською залізницею підкреслила той факт, що він повністю контролює ситуацію в Україні, Європі, Азії та у себе вдома – це дуже контрастує з ситуацією, в якій опинилися його авторитарні опоненти.
Путін зіткнувся з неминучою поразкою в Україні своєї армії, яка навіть після проведення загальної мобілізації не може домогтися успіху. Тому він почав лякати росіян візією розпаду країни і зникнення російської нації. Його оточення починає застановлятися над майбутнім "царя" і над своїм власним, коли Україна і Захід, що її підтримує, все ж таки переможуть у війні.
У своєму виступі на цьогорічній Мюнхенській безпековій конференції (18 лютого) віцепрезидентка США Камала Гарріс заявила: "Ми вивчили докази діяльності Росії в Україні, і з точки зору норм права нема жодних сумнівів: ми маємо справу зі злочинами проти людяності. Кажу це всім тим, хто скоїв ці злочини, та їхнім керівникам, які є співучасниками: ви будете притягнуті до відповідальності".
Виступаючи минулого року в Королівському замку у Варшаві (26 березня), президент Байден відійшов від заздалегідь підготовленого тексту і вигукнув: "Заради Бога, ця людина не може залишатися при владі". Оточення спростовувало – мовляв, шеф мав на увазі зовсім не те, що сказав. Рік потому стало зрозуміло, що американський план завершення війни і встановлення миру передбачає покарання Путіна, тобто усунення його від влади.
Резерви Пекіна можуть заморозити
Ситуація у китайського диктатора краща, але і йому проблеми звалюються на голову прискореними темпами. Про "повернення Тайваню в материнське лоно" – основу легітимації його необмеженої влади – поки можна забути. На початку лютого Вільям Бернс, директор ЦРУ, оцінив, що Сі наказав своїй армії досягти готовності до вторгнення на Тайвань до 2027 року. Але Сі ще не ухвалив рішення про напад, оскільки з "подивом і тривогою" спостерігає за перебігом агресії проти України, зокрема за "дуже поганою роботою" російської армії і поганою системою її озброєння.
Наприкінці ж лютого Бернс підсумував: "Я думаю, що президент Сі та його військове командування мають нині сумніви, чи зможуть вони здійснити це вторгнення".
Причини занепокоєння і сумнівів президента та його генералів зрозумілі. Армія КНР навчалася і навчається за радянськими і російськими зразками. Її озброєння значною мірою базується на куплених російських ліцензіях або крадених західних технологіях. Внесок китайської технічної думки зростає, але критичного значення ще не досяг. Тим більше, що США вже кілька років обмежують доступ Китаю до новітніх технологій. І в цій визначальній сфері китайська економіка перестала скорочувати відставання від Заходу – а деякі експерти навіть вважають, що дистанція почала зростати.
Після російського вторгнення вантажоперевезення новим Шовковим шляхом (залізничне сполучення з Китаю до Європи, одна з флагманських стратегічних інвестицій Пекіна) скоротилися вдвічі. У другій половині року вони дещо відновилися, але з початку цього року проблеми наростають через затяжну війну та участь у ній Білорусі. Репресії Лукашенка проти польської меншини теж можуть зашкодити бізнесу – у відповідь польська влада розглядає можливість закриття прикордонного руху з Білоруссю, що призведе до драстичного скорочення торгівлі Китаю з Європою.
У зв'язку з демографічною кризою влада відмовилася від політики однієї дитини, але поки що це не дало жодного ефекту. Політика "нульового COVID" провалилася під впливом суспільних протестів. Кілька днів тому стало відомо, що міністерство енергетики США дійшло висновку: пандемія коронавірусу, найімовірніше, стала результатом витоку з китайської лабораторії. Це підтвердив секретний рапорт розвідки, який був представлений Білому дому і конгресменам. А це означає, що позови за приховування правди і перешкоди у пізнанні походження вірусу, які кілька компаній з США, ЄС та Ізраїлю подали проти Китаю, отримали солідніше підґрунтя.
Суми позовів обчислюються мільярдами доларів, і страшно подумати (на місці влади в Пекіні), про які суми йтиметься, коли з аналогічними позовами виступлять уряди окремих країн чи Європейський Союз. Це могло виглядати фантастикою, але не в нинішньому світі, коли на Заході заморожені сотні мільярдів доларів російського державного та приватного капіталу і триває праця над їх конфіскацією та використанням для відбудови України.
24 лютого в інтерв'ю ABC News Байден оголосив про введення жорстких санкцій проти Китаю та інших країн, якщо вони постачатимуть Росії зброю. "Минулого літа я мав відверту розмову з президентом Сі про це. Сказав йому: Пане президенте, це не погроза, а лиш констатація факту реальності. Ви знаєте, що сталося, коли решта світу, особливо Європа, побачила звірства Путіна в Україні. Якщо ви втягнетеся в подібні звірства, підтримуватиме ці звірства, то відразу відчуєте такі ж наслідки", які спіткали Росію.
Президент наголошує, що має в активі понад 70 годин розмов із Сі, тож добре його вивчив. Сі вважає, що в XXI столітті майбутнє належить автократичним системам, а не демократії. Адже в останній на прийняття рішень витрачається багато часу, а результат є непевним. У диктатурі ж це має відбуватися продумано, швидко й ефективно. Але то лиш видимість, відповів Байден, бо демократія сильна, вона працює ефективно – і майбутнє належить їй. Цей меседж він повторив 21 лютого у Варшаві.
Чи будуть американці вмирати за Тайвань
Професор Броніслав Ґеремек, легендарний глава польської дипломатії, дуже поважав Джо Байдена, з яким він познайомився, коли нинішній президент був сенатором. Він вважав його одним із найздібніших в американській політиці, людиною твердою, яка мислить і діє стратегічно. Політиком з усталеними ліберальними та демократичними переконаннями та великим знанням світу. Його характерною рисою вважав прямоту в розмові – Джо Байден говорить відкрито, що думає на певну тему. Спокійно, по суті і без загортання в папірці. Кожен, хто припускав, що це не так і все це "лише слова", швидко переконувався, наскільки серйозно він помилявся.
Чи почув і зрозумів Сі слова Байдена? Він, безумовно, засвоїв, що до американського лідера слід уважно прислухатися. Наприкінці травня Байден здійснив поїздку до Азії, взяв участь у низці зустрічей і конференцій, які мали на меті показати, що Америка серйозно налаштована стримувати апетити Пекіна на домінування в Південно-Східній Азії. В Токіо на запитання журналіста, чи США "будуть готові військово включитися", якщо Китай нападе на Тайвань, відповів: "Так".
У Пекіні це викликало істерику, а серед співпрацівників президента – паніку, бо США дотримуються принципу "політики єдиного Китаю", тобто не визнають Тайвань як незалежну державу. Але Байден сказав правду, тому що Сполучені Штати дійсно захищатимуть Тайвань, якщо КНР захоче напасти. Важливо, що американська влада навряд чи зустріне опір у власному суспільстві, якщо це станеться.
Більше тижня американці та медіа всього світу спостерігали за польотом китайської повітряної кулі над територією США. Спекулювали, йдеться про метеорологічні дослідження чи про шпигунство. Республіканці критикували президента за зволікання зі знищенням об'єкта, який, за їхніми словами, становив "величезну загрозу національній безпеці". Пентагон запевняв, що все під контролем і що кулю зіб'ють над океаном, щоб нікому не заподіяти шкоди. Так, власне, і сталося.
У суспільному плані наслідок цього сум'яття (у військовій термінології це, мабуть, називається "спеціальна психологічна операція") полягає в тому, що для величезної кількості американців суперництво з комуністичним Китаєм перестало бути абстракцією, про яку розповідають експерти по телебаченню. Вони побачили, що агресивна політика Пекіна становить не лише економічну загрозу, а й екзистенційну. Для всієї країни і кожного громадянина.
Багато республіканців, особливо трампісти, критикують Байдена за його зосередженість на війні в Україні й замалу увагу до загрози з боку Китаю. Вони дуже помиляються, бо від розв'язку війни в Україні залежить приборкання не лише російського імперіалізму, а й великодержавних амбіцій Китаю. Тобто все відбувається так, як думає – і відповідно до того діє – Байден.
На цьому не закінчується лекція про нові реалії світової політики, яку США та їхній президент викладають КНР. Після подій останнього місяця китайський "імператор" повинен остаточно зрозуміти, що Путін і керована ним Росія для нього є не активом у боротьбі з американським "гегемонізмом", а пасивом, що дедалі дужче обтяжує баланс китайських прибутків і збитків.
Американці розхитують Росію там, де вона почувається впевнено
Офіційно США і Захід в цілому прийняли формулу, що спосіб закінчення війни, евентуальні переговори з росіянами та умови встановлення миру "визначатимуть самі українці". Це благородно і з повагою до України, але не "вся правда". Такі речі, звісно, узгоджуються з адміністрацією Байдена, бо йдеться про глобальний поєдинок. Для американців українська "формула миру" зручна, бо російська агресія є колоніальною війною, в якій янкі вперше за багато десятиліть стали на однозначно добрій стороні.
У промові онлайн на саміті G-20, групи найбільших економік світу (Індонезія, Балі, 15 листопада), Президент Зеленський оголосив "українську формулу миру" з 10 пунктів. Вона мала стати відповіддю на стратегію Росії та Китаю протиставити "колоніальний" Захід глобальному Півдню. Тому в "мирний план Зеленського" ввійшли пункти про гарантування продовольчої, енергетичної, ядерної й екологічної безпеки. Особливо важливих сфер для країн за межами Заходу в широкому сенсі.
Але в українській пропозиції найважливішими є три інші питання: відновлення територіальної цілісності України з виведенням російських військ із території України в кордонах 1991 року, а отже і з Донбасу та Криму; створення спеціального міжнародного трибуналу для суду над винуватцями скоєння "злочину агресивної війни", відомого теж як злочин проти миру – тобто аналогічного Нюрнберзькому трибуналу; і на цій підставі виплата українській державі репарацій за руйнування, вчинені Російською Федерацією.
Напередодні першої річниці повномасштабної війни 60 держав подали на розгляд Генеральної Асамблеї ООН проєкт резолюції з вимогою негайного виведення Росією військ з усієї української території та виконання інших пунктів плану Зеленського. Питання кримінальної відповідальності за розв'язування війни було пом'якшено словами про необхідність на національному або міжнародному судовому процесі покарати "винуватих у найтяжчих злочинах".
Під час голосування (23 лютого) резолюцію підтримала 141 країна, в тім числі Бразилія та Ізраїль, які раніше займали "нейтральну" позицію. Проти були Росія та шість її найвідданіших союзників. Утрималися 32 країни, серед них Китай, Індія, ПАР, Індонезія, Камбоджа, п'ять держав Центральної Азії, Вірменія та В'єтнам. Втішений Дмитро Кулеба, шеф української дипломатії, прокоментував це як крах міфу про підтримку Росії з боку глобального Півдня, адже українську резолюцію підтримала "переважна більшість країн Азії, Південної та Латинської Америки, а також багато країн Африки".
США дотримуються аналогічної точки зору й активно працюють над тим, щоби змусити ключові держави глобального Півдня відмовитися від нейтралітету чи підтримки Росії. Ентоні Блінкен, державний секретар США, сказав, що "Індія десятиліттями покладалася на Росію як на основного постачальника озброєнь і засобів оборони, але кілька минулих років ми спостерігаємо відхід від залежності від Росії й перехід до партнерства з нами та іншими країнами". Він додав, що розуміє причини особливих відносин ПАР із Росією, висловивши при цьому жаль з приводу "м'якого" підходу Америки до апартеїду в Південній Африці. І підсумував, що розрив відносин із Росією, які тривали десятиліттями, – це не просто "клацнути вимикачем", а змінити курс авіаносця.
28 лютого Блінкен відвідав Казахстан, де зустрівся з президентом Токаєвим та міністрами з п'яти країн Центральної Азії. А потім вирушив до Узбекистану. Своєю чергою, генерал Марк Міллі зустрівся з командувачами армій африканських країн, запевнивши їх, що Чорний континент може розраховувати на більшу підтримку з боку американських військових.
Китайський радник розраховує на німців і французів
Наступ Вашингтона в країнах глобального Півдня є відповіддю на попередні дії Росії та Китаю, які цей район вважали майже своїм. І це призвело до того, що Китай спочатку ігнорував українсько-американські ініціативи, бо вважав, що в питанні війни і миру в Україні диспонує трьома варіантами.
Перший мав забезпечити йому успіх російської армії в Україні в зимовий період із захопленням всієї Донецької та Луганської областей. І саме з цієї позиції мали розпочатися мирні переговори, щоб зафіксувати за Москвою володіння Кримом, Донбасом і сухопутним коридором між ними. Успіхи росіян обмежилися захопленням Соледара та запеклими боями за Бахмут. На інших ділянках фронту – навколо Вугледара, Авдіївки, Кремінної, Лиману та Сватового – прогресу нема. Тому цей варіант відпадає.
Сценарій другий – це надії на розкол між США та Францією і Німеччиною. Звідси заохочення на Мюнхенській безпековій конференції Ваном Ї, головним радником Сі у міжнародних справах, європейців будувати "стратегічну автономію". Він також відвідав Париж, Рим і Будапешт. Нічого не отримав (про результати переговорів в Угорщині глухо), оскільки європейці зробили свій вибір на користь зміцнення НАТО і його розширення за рахунок Фінляндії та Швеції.
Третій варіант полягав у тому, щоб поставити Вашингтону шах постачанням зброї Росії у відповідь на зростаючі поставки західного озброєння Україні. У Мюнхені Ван Ї вдарив у великі дзвони, звинувативши США у навмисному затягуванні війни та її ескалації. На форумі ООН таке ж звинувачення повторив китайський посол. Зазвучало як погроза, але справжньою метою китайців було створення не приводу постачати зброю росіянам, а відповідного для китайського "мирного плану" тла.
У Пекіні анонсували, що на річницю вторгнення Сі презентує план особисто. У зв'язку з ходом голосування в ООН та подіями на фронті все обмежилося публікацією китайським МЗС "Позиції Китаю щодо політичного врегулювання української кризи". У документі немає жодних конкретних пропозицій, окрім вимоги зняти "односторонні санкції". Немає також згадки про неприйнятність поставок озброєнь в Україну – тобто ключового пункту гри Китаєм геополітичними м'язами.
Провалом китайських планів скористався Захід. Пропозиції Пекіна гостро зрецензував Байден. Оскільки, як заявив він в ефірі ABC News, Путін "цей план схвалює, то як же це може бути чимось добрим?" – у ньому ж нема "жодних вказівок, що в ньому є щось, що було би вигідне комусь, окрім Росії". І підсумував: "Ідея, що Китай буде вести переговори про результат війни, яка є абсолютно несправедливою для України, є просто ірраціональною".
Урсула фон дер Ляєн, президентка Європейської комісії, заявила, що позиція Китаю не є нейтральною, бо Китай став на бік Росії, підписавши "договір про необмежену дружбу якраз перед початком російського вторгнення в Україну". Єнс Столтенберґ, генеральний секретар НАТО, додав, що "до Китаю немає великої довіри", оскільки "він не спромігся засудити незаконне вторгнення в Україну". Крім того, з'явилися "ознаки того, що Китай може планувати і розглядати можливість надання військової допомоги Росії".
Свою думку фон дер Ляєн і Столтенберґ висловили на пресконференції в Таллінні, де обговорили з владою Естонії координацію дій ЄС і НАТО щодо зміцнення обороноздатності цієї держави. Взаємодія ЄС та Альянсу в питаннях оборони – це практика, започаткована в березні минулого року, коли ЄС почав фінансувати постачання озброєнь Україні.
Лукашенко – цінований експерт із питань Європи
Провалом політики Китаю вирішив скористатися Лукашенко. Він порадив "тим, кому були адресовані пропозиції Пекіна", сходу їх не відкидати. Потрапив у точку, бо наступного дня отримав запрошення здійснити офіційний візит до Китаю. Він є з клієнтели Пекіна, але в теперішніх обставинах виступив в якості цінованого експерта зі Східної Європи, здобувши авторитет як господар так званого мінського процесу, тобто спроб дипломатичного завершення війни в Україні у 2014–2022 роках.
У пориві радості Лукашенко розповів, що після отримання запрошення з Китаю у нього була "довга і сердечна" розмова з Путіним. Отож, російський диктатор попросив його висвітлити в Пекіні події у вигідному для нього світлі, а також говорити від його імені. Зрештою Сі оголосив, що приїде до Москви ("найближчими місяцями"), щоб обговорити свої мирні пропозиції.
Лукашенко не був би собою, якби принагідно не спробував послабити пута, якими його зв'язала Москва. По-перше, заперечив, що Україна готується напасти на Білорусь, – хоча місяцями він гримів, що "Ucraina ante portas". Далі він дав оцінку, що не бачить жодних ознак того, наче українські війська готуються завдати удару по Придністров'ю, російському анклаву в Молдові – хоча російська дипломатія і пропаганда зі шкіри пнуться, щоб довести протилежне.
Лукашенко, очевидно, також скористається заявою Зеленського про те, що той охоче зустрівся би зі Сі Цзіньпіном. Український Президент пояснив – "що більше країн приєднається до мирної формули, то більше великих і впливових країн будуть думати про це з повагою до нашого суверенітету і справедливого миру, то швидше це станеться". Китайське МЗС відповіло, що позиція щодо "конфлікту в Україні" відома, тому всі сторони повинні прагнути до припинення війни, в тому числі й Україна.
На даний момент цей китайсько-білоруський контрданс навколо війни унаочнив реальну позицію Москви і Пекіна в світовій політиці. З Росією більше не рахуються, а Китаю намалювали червоні лінії. Він може їх перетнути, але тоді йому доведеться зрозуміти ціну порятунку шкури Путіна і компанії. Або ж може визнати мову фактів і долучитися до "конструктивної роботи" задля припинення війни і встановлення миру за "українською формулою".
З хронікарського обов'язку слід додати, що в цю бочку меду для Лукашенка влили ложку дьогтю. Напередодні його відльоту до Пекіна два дрони пошкодили російський літак далекого радіолокаційного виявлення й управління А-50 ТАНТК ім. Г.М. Берієва, що стояв на аеродромі в Мачуличах під Мінськом. Тож на випадок, якби він надмірно заіндичився в Пекіні (білоруський генштаб повідомив, що мобілізаційний потенціал країни становить 1,5 млн осіб), китайці отримали додатковий аргумент, аби спустити його з небес на землю.
Путін був близький до рішення про застосування ядерної зброї
До 12 жовтня впливові оглядачі The New York Times та The Washington Post нарікали, що Байден та його адміністрація не опублікували – хоча повинні були це зробити ще на початку своєї каденції – стратегію національної безпеки. Це мало бути доказом її, стратегії, відсутності, а отже слабкості демократів з точки зору їхніх попередників, які повсюдно проповідували "America First".
Вони недооцінили силу гасла Байдена "America is back" і переочили, що воно є віссю стратегії американської імперії.
Під час презентації стратегії Джейк Салліван, радник президента з питань безпеки, пояснив, що затримка була пов'язана з перебігом війни в Україні. Він зізнався, що "в лютому 2022 року була ціла купа людей, які думали, що війна швидко закінчиться і Росія опиниться в значно кращій позиції". У жовтні стало зрозуміло, що Україна вистоїть і має шанси перемогти. Звісно ж, за умови відповідної підтримки Заходом. На початку вересня українська армія провела ефектну офензиву під Харковом, довівши, що може перемогти росіян.
Прояснилося також й інше питання. У середині вересня під час саміту Шанхайської організації співробітництва в Самарканді Узбекистан, Індія і Китай застерегли Росію від застосування ядерної зброї, що, як тепер зазначає Ентоні Блінкен, помогло спустити Путіна на землю. Бо на межі квітня і травня, а також у серпні та вересні він був близький до рішення застосувати тактичну ядерну зброю в Україні.
В американській стратегії безпеки зазначено, що Росія і Китай становлять різні виклики. "Росія становить пряму загрозу вільній та відкритій міжнародній системі, зухвало нехтуючи основними принципами міжнародного порядку". Натомість КНР "є єдиним суперником, який має як волю до формування міжнародного порядку, так і дедалі більшу економічну, дипломатичну, військову і технологічну потугу для досягнення цієї мети".
Європа залишається для США "фундаментальним партнером у протистоянні всьому спектру глобальних викликів", тому адміністрація Байдена має намір поглиблювати і розширювати трансатлантичні зв'язки. Про це президент оголосив ще під час промови онлайн на Мюнхенській безпековій конференції 2021 року: "Америка повернулася. Трансатлантичний альянс також повернувся. Ми не озираємося назад, ми дивимося в майбутнє разом". І додав, що НАТО "є міцним фундаментом нашої безпеки, а партнерство між Сполученими Штатами а Європою є і залишиться, на мою думку, основою всього, чого ми хочемо досягти в XXI столітті".
Байден вказав, коли закінчиться війна
Цьому посилу він залишається вірним. У Києві він звернувся до українців зі словами надії та підтримки: "Минув рік, Київ вистояв. Україна вистоїть. Демократія вистоїть. Американці стоять пліч-о-пліч із вами, як і весь світ". У Варшаві він додав, що "Україна ніколи не буде перемогою Росії" і Захід "не втомиться" підтримувати Україну. І зазначив, що в найближчі п'ять років буде сформовано міжнародний порядок на наступні десятиліття.
Байден оголосив, що 75-ту річницю створення (4 квітня 1949 року) НАТО відзначатиме в США і що він буде господарем цього заходу. Тим самим окреслив часовий горизонт закінчення війни в Україні та календар встановлення нових правил світової політики. Він також презентував одну з провідних тем президентської кампанії в США (вибори відбудуться в листопаді 2024 року). До власного гасла "Америка повернулася" він має намір додати ще один елемент: "І вона знову велика". Відібравши таким чином головний меседж кампанії у трампістів і всіх республіканців.
У світовій політиці останніх десятиліть я не знаходжу більш ефектного прикладу подолання союзу двох ворожих держав, ще й у настільки стрімкому темпі. Вистарчило, щоб гегемон діяв відповідно до продуманої стратегії, показав зуби і встановив правила гри. Досяг він цього без жодного пострілу, без жодної смерті американського солдата і без шкоди для власної економіки, а навіть з вигодою для неї.
Перемога ще не є ні повною, ні остаточною, адже Україна ще не перемогла, а Китай не відмовився від підтримки Росії. Але в Пекіні та Москві вже знають, що треба прислухатися до кожного слова Джо Байдена, бо він жодного не кидає на вітер.
Польська версія – на сайті "Gazeta Wyborcza"
07.03.2023