Сьома неділя після П'ятидесятниці (Мт 9, 27-35)
27. І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: «Помилуй нас, сину Давидів!» 28. І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» - «Так, Господи!» - кажуть йому ті. 29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» 30. І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це.» 31. Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні. 32. А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий. 33. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!» 34. Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» 35. Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.
Текст Євангелія від Матея розміщений в 9, 27 – 35 містить в собі три складові одиниці: розповідь про повернення зору сліпим (9, 27 – 31), історію про зцілення німого біснуватого чоловіка (9, 32 – 34) та вірш 9, 35, який виконує роль проміжного підсумку діяльності Ісуса. Всі ці тексти тісно вплетені в богословські лінії Євангелія та відіграють важливу роль у відкритті перед читачем таїнства особи Христа та спонукають, як до оцінки реакції сучасників Ісуса на Його слова й діяння, так і до особистої відповіді на все прочитане та почуте.
Обидва чуда представлені вище – в контексті довшого наративу Мт 8, 1 – 9, 34 – служать для євангеліста унаочненням сповнення есхатологічного спасіння провіщеного пророком Ісаєю: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться» (Іс 35, 5). Трохи пізніше, коли Йоан Хреститель пошле до Ісуса делегацію учнів, які спитають: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11, 3) – сам Ісус потвердить, що Його прихід та діяльність є сповненням всього провіщеного Ісаєю: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: 5 . Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. 6 . Щасливий, хто через мене не спотикнеться» (Мт 11, 4 – 6).
Розповідь про зцілення сліпих є насичена термінами, які є дуже важливими для богослов’я Матея. В Мт 9, 27 сказано, що два сліпі послідували (ηκολουθησαν – ikoluvtisan) за Ісусом – в такий спосіб євангеліст розвиває тему учнівства. Цю ж ідею підтримує звертання до Ісуса «Сину Давидів», та висловлення віри сліпими в словах «Так Господи». Важливо розуміти, що для сучасників євангеліста, ця розповідь не була тільки зображенням навернення когось з поза Церкви – Церква сама є corpus mixtum (змішане тіло), в якій духовна сліпота окремих її членів на жаль є також присутня, однак завжди може бути зцілена, коли «сліпий» християнин повертається у вірі до Воскреслого Господа ( пор. Мт 13, 10 – 17; 16, 5 – 12, 15 – 24).
Важливо мати на увазі й наступний факт: якщо в Євангелії від Марка заборона Ісуса розповідати про зцілення – це т. зв. Месіанська таємниця (мала педагогічне значення: Ісусові йшлося про спростування націоналістично-політичної інтерпретації месіанської гідності та місії Христа в контексті якої від Нього сподівалися, що Він очолить боротьбу проти язичників-римлян та переможе їх, в результаті чого Ізраїль стане могутнім царством як колись в часи Давида та Соломона), то тут Матей підкреслює важливість послуху до слів Ісуса (пор. Мт 7, 24 – 27; 28, 18 – 20) – послуху, який також є ознакою учня.
Розповіддю про зцілення німого біснуватого чоловіка (9, 32 – 34) Матей завершує довший наратив (Мт 8 – 9) про чудесну діяльність Ісуса та демонструє кульмінацію віри та невіри в середовищі Ізраїля: «…люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!». Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» (Мт 9, 33 – 34). Таким чином євангеліст дає зрозуміти, з якими підозрами зустрінуться апостоли та їх наступники, коли вони почнуть свою місію. Якщо навіть Ісус, – на думку тогочасної релігійної еліти – не той, за кого себе видає, то, що тоді можна говорити про його послідовників (пор. Мт 10, 25: «Досить для учня, коли стане, як його вчитель; а слуга - як його пан. Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше - його домашніх»)?
Проміжний підсумок діяльності Ісуса в Мт 9, 35 свідчить, що не зважаючи на всі очорнення, спротив та богохульство вчинені та висловлені супроти Нього, Він все ж не відхилився від своєї місії: «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу».
Отже у висновку маємо кілька основних реалій, які понині визначають наше життя: Ісус – якого визнаємо Господом; світ– який сьогодні, так само як і тоді потребує Його втручання; ми – які називаємо себе Його учнями і є послані Ним до цього світу (Мт 28, 19). Жнива є дуже великі (пор. Мт 9, 37) – багато спраглих сердець чекають на Господа, який через наше служіння хоче увійти в їх життя.
Чи просимо «Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (пор. Мт 9, 38) з такою ж самою ревністю й довірою, як взивали до Ісуса євангельські сліпці (пор. Мт 9, 27)?
Чи самі як учні – є готові переносити очорнення і зневаги сповняючи Його місію?
Чи наше життя, довір’я, наш послух як учнів до Ісуса – є настільки промовистими, що світ навколо нас зможе побачити, почути, досвідчити та переконатися, що «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр 13, 8), та, що Він є «з нами по всі дні аж до кінця віку» (пор. Мт 28, 20)?
з блоґу «Слово Боже»
11.08.2013