Маємо знов комунікат п. Креховецкого в Czas-ї про справи рускі. Сим разом редактор урядової ґазети і пів-урядовий референт справ руских взяв собі зa темат відносини в греко-католицкій семинарії духовній у Львові. Справу поставив, як то кажуть, "ребром", бо вийшов з заложеня, що гр.-кат. семинарія духовна у Львові вимагає скорої і радикальної реформи! П. Креховецкій знаючи, як вельми симпатичну для верховодячих кругів польских справу порушує, — не силує ся навіть на арґументи для єї умотивованя, а лиш просто каже: скора і радикальна реформа потрібна — тай годї.
Причиною потреби сеї реформи є не хто иншій, ино ті księża ruscy, котрі при теперішнім руху виборчім стоять на сторожи прав русского народу, спиняють надужитя виборчі комісарів і освідомлюють нарід. В сей спосіб доказують księża ruscy, що "зле виховані", а що вихованє священьства довершує ся остаточно в семинарії духовній, то треба сю семинарію зреформувати. Як льоґічно доходить п. Креховецкій до заключеня і до поставленя проґрами для organiczn-ої працї польскої на найблизшу будучність! Майже не хоче ся вірити, щоби можна в такій спосіб обговорювати так важну справу, як реформу семинарії духовної, а однак п. Креховецкій так легкодушно собі поступив, чого доказом може послужити хід гадок в згаданій статьї.
На початку статьї маленькій вступець. "Зміняємо дотеперішний заголовок наших статей, — пише п. Кр. — але змісту их не зміняємo!" Замість заголовку "Z obozu ruskiego" ставляємо "Sprawy ruskie", а то длятого, бо "табору руского, котрий би був суцїльний (zwarty) і cвідoмий цїли, вже нема; суть лиш сторонництва ворожі Полякам, правительству і ворогуючі між собою". До тих сторонництв належать: Романчукисти, москвофіли і радикали, — четвертого сторонництва нема, лиш суть "прояви здоровля, зазначені в католицкім руско-народнім союзї". Є отже всїлякі напрями пересвідчень і тенденцій руских, але табору нема. — Як бачимо, п. Кр. констатує факт, прикро відчуваний самими щирими патріотами рускими — але відрадний для верховодячих кругів польских.
По тім вступі переходить п. Кр. до руху виборчого: Сторонництво народне сполучило ся з москвофілами, щоби перефорсувати своїх кандидатів при виборах до ради державної. В орґанахь обох тих сторонництв говорить ся тягом о пресії орґанів правительственних на населенє, о геґемонії шляхти, о "rządzie moralnym" і т. д. Все те не заслугує на полєміку. "Але чого годї перечити, то — після п. Кр-ого — звістного тероризму руского в практицї. Зі всїх місцевостей, де захочує ся п. Романчукови ставити свою кандидатуру, надходять донесеня справдї дивовижні. В тих місцевостях дїють ся зі сторони рускої надужитя переходячі всякі понятя. Проводирі безперестанно снують ся, грозячи і тероризуючи, а зазначити мусимо з великим жалем, що в тих аґітаціях немалу ролю відограють — духовні, котрі не вагають ся навіть жадати складаня присяги, щоби нею вязати совість виборцїв."
Так отже по "народовцях з москвофілами", по "рускім тероризмі", по "кандидатурі Романчука" — дійшов п. Креховецкій до того, до чого властиво cтpeмiв — до "руского духовеньства" і зачинає вичисляти єго гріха. Тим гpixoм — участь в руху виборчім, котра має зазначувати ся найвисшою пресією і надужитями (?) зі сторони рускої.
"А яка причина того закаламученя в умах, того скривленя совісти у руского духовеньства?" — питає п. Кр. і дає таку відповідь: "Та сама, котра завсїгди веде до всякого бездорожа: зле вихованє... Духовеньство греко-католицке є зле виховане — се факт від давна звістний (?), про котрий всї собі шепчуть на ухо, а нїхто голосно висказати того не сміє, бо се квестія дразлива... Ми однак не вагаємо ся голосно висказати: гр.-кат. духовна семинарія у Львові вимагає скорої і радикальної реформи!"
На тім міг би був п. Кр. закінчити свою статью. Бо чи може бути якій сильнїйшій арґумент для умотивованя потреби реформи семинарії духовної, як аґітація виборча? Сей арґумент так промавляє до серця верховодячих кругів польских, що в имя єго кождий prawy obywatel kraju готов підписати ся не то на реформу духовної семинарії, але на засуд смерти для цїлого народу польского. Вибори в Галичинї — се квестія першорядної ваги суспільно-економічної. Коли-б так вибори можна було переводити лиш при инґеренції комісарів староств і обшарників, скілько би то було хісна! Найперше не треба би було хлопству отвирати очи на справи загальнодержавні і поучати о єго обовязках і правах горожаньских; відтак цїна голосів впала би дуже низько, а тим заощаджено би майно народне і не було би треба обтяжувати новими довгами гіпотек табулярних. А так, при наших відносинах, руске духовеньство мішає ся до акції виборчої, отвирає хлопам очи, підбиває цїну за голоси — і тим дає доказ, що оно źle wychowane. Треба зреформувати семинарію духовну і впоїти в се ця будучих дyшпacтиpiв безвзглядний послух для dobrze urodzonych та для цїлого rząd-y moraln-ого!
Але п. Креховецкій сам про себе добре вихований і длятого вміє свої гадки прибрати в форму приличну, бо ось що дальше пише:
"Хто знає відносини люду сїльского і вплив, якій на него мусить мати духовеньство, сей порозуміє цїлу вагу квестії вихованя духовеньства, властивого підготовленя єго до високої місії, котра именно в теперішній порі конфлікту всїляких струй і далекосяглого значіня. Хто се розуміє, сей тим більше буде жалїти над станом духовним семинарії рускої у Львові. Передо всїм мусимо застеречи ся, мов би ми хотїли против теперішного управителя крил. Туркевича підносити закиди, або на него звалити цїлу вину. Лихо не датує ся від року або двох, закорінене оно від давна, і дух, якій тепер здає ся переважати, є неначе дїдичний. Тож не теперішний ректор є винен, що сей дух з давного поколїня перейти в на нове поколїнє, однак від єго енерґії зависить тепер, щоби противдїлати лихим струям, котрі раз-в-раз промощують собі дорогу до серць і умів духовної молодежи. А що они сю дорогу промощують успішно, най посвідчать отсі характеристичні прояви.
"Недавно святковано в семинарії именини кардинала Сембратовича. Молодїж запросила на се торжество п. Романчука, однак витолковано їй, що хотячи почтити кардинала, не личить запрошувати чоловіка, котрий в кождім (!) cвoїм виступі і в публичних енунціяціях (чи не в поведеню в парляментї? — прим. Ред.) противив ся ярко всїм (!) засадам репрезентованим через сего найвисшого достойника церкви рускої. Молодїж мусїла повинувати ся, але усунула ся від торжества; прийшли ино ті питомцї, котрі мусїли брати участь в хоральних співах. Говорять, що на тім торжестві, устроєнім нїби в честь кардинала, приладжувано ся з овацією для п. Романчука.
"Але на тім не конець симптоматичних проявів успособленя молодежи духовної. В сали, де витано кардинала, уміщено з одної сторони портрет Маркіяна Шашкевича, а з другої портрет исповідника москвофільства п. Ковальского. Має се бути певне символичне представленє сеї "згоди", яка тепер наступила між п. Романчуком і українофілами а поклонниками Побідоносцева. Ту саму згоду забагли безперечно і тим зазначити, що між рускими вокальними продукціями уміщено і одну пісню россійску ("Моряки"), вправдї байдужну що-до змісту, але завсїгди россійску.
"Між множеством дрібних, з позору, але характеристичних прояв того рода, не хибне і важнїйших, а до сих треба зачислити ось що: В стародавних книгах церковних і співаниках уживає ся вираз "православний" (orthodoxus). Від коли однак православіє зачало живу пропаґанду між Русинами при помочи всїляких "Галичанинів", церковні власти уніятскі порішили в нових виданях книг церковних змінити вираз "православний" на "правовірний". Однак сеї зміни не приняла молодь духовна та співає уперто і стало, на всї тони: "православний"!
"Ось такій то дух панує в греко-католицкій семинарії духовній. З тим духом бороти ся і викорінити єго, се хиба найблизша і найважнїйша задача тих, котрим не байдужна будучність краю і переконаня реліґійні люду."
В такій спосіб списав п. Кр. гріхи молодежи рускої семинарії духовної. Гріхом старших священиків є, що беруть участь в акції виборчій, — гріхом молодежи: що на вечерок в честь кардинала запрошує Романчука, що між вокальні продукції уміщує россійскі твори музикальні, що на стїнах салї розвішує поруч себе портрети Шашкевича і Ковальского, що співає після книг церковних в семинарії духовній "православний" а не "правовірний". Спис тих гpіxів молодежи не довгій, а навіть і самі гріхи, як признає п. Кр., дрібні, простительні, — однак мимо того руска семинарія духовна вимагає реформи скорої і радикальної. Не додає п. Кр., чи за сю реформу мають брати ся рускі власти церковні, чи може треба допомочи им, подібно як при реформі Василіянів, елєментами "щиро католицкими і народовими" — але се мабуть полишає ся вже тим чинникам, котрі би переймили на себе практичне виконанє цїлої справи. Нам здає ся, що п. Креховецкій не пускав би ся сам від себе на бистру воду в так важній справі, єсли би та справа не була вже вентільована в мipoдaтниx кругах. Справу пущено в ґазети, щоби виміркувати опінію публичну.
Розходить ся — як видно зі статьї — о захопленє у відповідні руки институції, найважнїйшої для нашого народного розвитку. Првпускає ся атак на се послїдне забороло, котре видає що року поважну громадку нашої интеліґенції. Загал рускій не може уважати рускої семинарії духовної за институцію виключно церковну, але за иституцію загально народну, котрої добро і розвиток тїсно звязані з интересом цїлого народу, і длятого всї верстви народу обовязані станути в єї оборонї. Правда, що оборона повинна вийти в першій лінії від руских властей церковних, і они, надїємо ся, не залишать сего зробити, — але на кождий спосіб задача их буде в великій мірі улекшена і набере більшої ваги, коли их дїланє підопре цїлий нарід. А ми певні, що нарід рускій не відкаже своєї помочи, і спільно з властями церковними закличе до непокликаних опікунів: Apage satanas!
Дѣло
19.02.1897