Вчерашне аматорске представленє "Світової річи" Олени Пчілки, відограної драматичним кружком "Академічної Громади", стягнуло публики повну салю Клюбу почтового. Цїль осягнено. Дохід на запомоговий фонд "Академічної Громади" буде без сумнїву значний.
Що-до штуки, то твір се убогій в зміст та акцію; тому-ж треба було дуже доброї гри, щоби вляти в ню житє. Основа твору не незвичайна, прикрашена сентіменталізмом. Дївчина [Олександра], дочка бідної вдови по уряднику, овіяна новими идеями, новими поглядами на простий нарід рускій, влюбила ся в ґенеральского сина; тому знехтувала любовними освідчинами щиро любячого єї міщаньского сина Василя і не схотїла виходити за-муж за нелюбого а богатого секретаря маґістратского, що міг єї з матірю висвободити з трудного положеня матеріяльного. Коли однак при серіозній розмові з ґeнepaльcким сином дізнала ся, що він не думав з нею женитись, а хоче єї мати лише за забавку, то попадає в роспуку і постановляє вийти за богатого секретаря. Тимчасом, коли вже була зібрана до вінчаня, приходить згаданий Василь, що в наслїдок відказаної руки Олександри попав в роспуку та піяньство, і Олександра, зрушена єго плачем і сентіментами, зриває з секретарем і виходить за сего.
Ролю Олександри грала знана зі сцени руского народного театру панна Слободівна. Гра єї була вірна і консеквентна. Мати Олександри повинна би була бути лучше і відповіднійше, як на стару матїр, ухарактеризована, а вже-ж стрій на шлюб доньки був замало одвітний [она-ж прецїнь вдова по уряднику]; не диво, що він викликав cмix у публики. Роля секретаря маґістратского була в добрих рухах і випала зoвсїм удачно, природно і без пересади. Гра ролї Василя зробила з него плаксивого, нелїтного аманта. За те в роли Федора Богуша побачили ми дуже добре відтворений тип свата, що то і уміє приговорити і до чарки заглянути. Ролю ґенеральского сина, для своєї забави і урозмаїченя житя играючого з любовію невинної дївчини, п. аматор добре зрозумів і відповідно віддав. Не менше і роля пльоткарки і ухарактеризованєм игрою була відограна плястично. Вкінци роля Миколи, приятеля Василевого, випала невиразно.
Взагалї з похвалою піднести належить именно відогранє комічної нїмої сцени при першій візитї секретаря, а відтак сцену розпучливого сміху Олександри по рішучій єї розмові з ґенеральским сином. Се, що дасть ся від загалу закинути представленю, то дуже довгі антракти, котрих не могли і хорошо музикою відограні пісни рускі скоротити. Через сі антракти коротка штука, котра могла бути скінчена безпечно о 10 годинї, протягнулась до 11½ години. Через се публика мучилась та й штука випала млавше.
Дѣло
06.02.1897