Кількох патріотів наших з того — як то кажуть — Богом і людьми забутого глухого кута залїщицкого загадали скликати народне віче в повітї, щоби обговорити справи стоячі нинї в краю на порядку дневнім. Віче визначено на день 23. н. ст. с. м. в Дзвинячи в стодолї тамошного пароха о. Єронима Темницкого — і повідомлено о тім ц. к. староство залїщицке. На се надійшло з ц. к. староства таке рішенє [ч. 1230] на руки Вп. о. Ивана Велигорского пароха в Иваню:
"Письмом з дня 16 с. м. внесеним дня 19 с. м. донесено тут, що підписані на тім письмі особи мають замір устроіти дня 28 січня 1897 о год. 11. перед полуднем народне віче маюче ся відбути в стодолі Всечестнійшого Отця Ієронима Темницкого, пароха в Дзвинячу. Нинішним заказую, щоб то віче відбуло ся, а то з слідуючих причин: Стодола, в котрій заповіджені збори мають відбути ся не відповідає своій ціли, позаяк не єсть виключеною можливість, аби хто небудь з участників зборів через куренє тютюну не став ся причиною пожару, котрий міг би легко перенести ся на иньші будинки так парохіяльні і церковні, як також і на сусідні забудованя селян, серед котрих єсть положена та стодола. Коли ся надто зважить, що стодола, о котрій мова, віддана Всечестнійшому Отцю Темницкому лише до часового ужитку, єсть власностию сторін конкуренцийних, а власти політичній єсть повірений надзір над удержанєм цілости маєтку парохіяльного і церковного, коли дальше сторони конкуренцийні були би в разі пожару тих будинків наражені на значні страти, і коли вкінци заходить слушна обава о безпеченьство майна сусідних селян, проте нинішний заказ має свою підставу в постанові §.6 уст. з дня 15 листопада 1867 Д. у. д. Н-р 135 після котрого збори, котрих відбутє загрожує загальному безпеченьству мають бути заказані. Против нинішному заказови вільний єсть рекурс до Високого ц. к. Намістництва, котрий в мисль §.18 покликаної устави можна внести через ц. к. Староство в протягу 8 днів від дня дорученя. — Заліщики дня 19. січня 1897. Ц. к. староста Студзіньский."
Против повисшого рішеня ц. к. староства залїщицкого вносять скликуючі віче відклик до ц. к. намістництва — і надїють ся, що оно сю заборону віча скасує, бо-ж мотив заборони, поданий старостою Студзиньским, не може видержати і найлагіднїйшої критики.
Просимо тілько зважити! Скликуючі віче доносять староству, що до стодоли о. пароха в Дзвинячи спрошують людей на нараду, а ц. к. староста оберне річ так, мов-би они спрощували людей не на нараду, але для куреня циґарів —а відтак, зовсїм консеквентно, і рішає: "Не можу, мовляв, позволити, щоби ви в стодолї курили, бо можете запалити стодолу" і т. д. Ну, на такій спосіб можна би зробити неможливим нїяке віче не то на селї, але і в містї!
Але-ж ми не віримо, щоби ц. к. староста Студзиньскій на серіо вірив в то, що вічевики, священики і селяне, зібравши ся в стодолї на віче, возьмуть ся зараз до циґарів чи файок... Прецїнь то не дїти, щоби не знали наслїдків искри, — та й оно розуміє ся само собою, що через тих кілька годин віча в стодолї куренє було би заборонене. Впрочім ц. к. староство, коли-б при заборонї віча справдї лише небезпечність огню мало на мисли, мало до розпорядимости всякі средства, щоби з своєї сторони запевнити безпечність від огню. Се річ ясна і всїм знана, длятого й не диво, що нарід на поданий староством мотив заборони віча лиш усміхає ся та хитає головою.
Ся заборона народного віча староством залїщицким, і то заборона така незручна, єсть одним доказом більше на потвердженє факту, стілько вже разів констатованого в радї державній, що в Галичинї, особливо на Руси галицкій, заґарантована основними законами державними свобода зборів здана зовсїм на ласку й неласку орґанів політичних...
Сеї заборони віча народного — устроюваного певно не "непокликаними" опікунами люду, але як-раз покликаиими, бо священиками, — годї буде вже піднести в радї державній, але хочемо надїятись, що знайде ся якійсь посол рускій, що піднесе єї незабавом в соймі.
Дѣло
22.01.1897