Небезпечне слабшання Росії та Китаю

Ендрю Міхта

Ризик війни виникає не тому, що Росія та Китай сильні, а тому, що вони передбачають зникнення своїх переваг, які, на їхню думку нині мають.

Ризик конфронтації між США та Китаєм є найвищим за останній десятиліття, і можлива масштабна війна, спровокована діями Китаю проти Тайваню. У «Приречені на війну: чи можуть Америка та Китай уникнути пастки Фукідіда?» (2017) Грем Еллісон порівняв ситуацію з Пелопоннеською війною, яку афінський історик вважав неминучою, оскільки Спарта боялася зростання могутності Афін.

Проте реальна причина нинішньої напруженості пов’язана не стільки із занепадом і піднесенням великих держав, як зі сприйняттям загроз, оцінками балансу сил, власним аналізом та внутрішніми рішеннями, які рухають Китаєм – і Росією (вони все більше зближуються у своїй опозиції до США та міжнародного порядку після холодної війни) – вже кілька років. Зростаюча загроза високої інтенсивності війни між державами зумовлена все сильнішим переконанням еліт в Пекіні та Москві, що їх силовий дисбаланс з США та їхніми союзниками погіршиться, і, якщо вони не почнуть діяти найближчим часом, то перемога стане ще недосяжнішою.

Є три основні причини, чому Китай і Росія можуть захотіти протистояти США та їхнім союзникам радше швидше, ніж пізніше – можливо, протягом п’яти років. По-перше, Сполученим Штатам знадобиться час для реструктуризації та перебудови збройних сил від боротьби з тероризмом до переходу на інтенсивний конфлікт між великими державами. Стратегія модернізації армії, опублікована у 2019 році, встановлює 2035 рік як кінцевий термін для перетворення армії в силу, здатну діяти в багатьох сферах. З точки зору Росії чи Китаю, це означає, що кожен додатковий рік буде зміщувати дисбаланси, нині у деяких областях сприятливі для них, на користь Америки.

Другим фактором є внутрішні умови в США та Європі. Західні демократії страждають від тріади ковіду, дедалі нахабнішої масової міграції (на яку їхні уряди, здається, не в змозі ефективно реагувати) і (особливо в США ) хвилі культурної революції, яка, ймовірно, пройде пік протягом наступних двох років. Усі вони підважили національну злютованість Заходу, підживили недовіру до уряду та посіяли зерно сумнівів у тому, що успадковані демократичні інститути і процеси здатні відповідати основним вимогам управління і задовольняти громадян. Як тільки Америка подолає свою нинішню внутрішню турбулентність в стилі 1970-х років, реконсолідовані США з ключовими виробничими ланцюжками поставок, перенесеними з Китаю, стануть для Пекіна та Москви значно грізнішим ворогом, ніж сьогодні.

Добрим індикатором є недавні повідомлення про те, що США здійснили якісний стрибок у технології гіперзвукових ракет, що, ймовірно, зведе нанівець перевагу, яку Росія та Китай сподівалися зберегти завдяки інвестиціям у власні програми. Незважаючи на свою бурхливу пропаганду, Пекін і Москва чітко усвідомлюють, що американську науково-дослідну базу можна мобілізувати для поліпшення потенціалу США. Час на боці Америки, коли йдеться про якість і складність її систем зброї.

Третій фактор: посилення внутрішнього тиску всередині китайського та російського суспільств. Для обох країн демографічні тенденції та поточні прогнози малюють руйнівну картину. У 2021 році Китай повідомив про своє перше – після голоду, який супроводжував «Великий стрибок вперед» Мао Цзедуна наприкінці 1950-х років, прогнозоване скорочення населення. При офіційному рівні народжуваності 1,3 дитини на жінку – значно нижче (частково в результаті нині вже ослабленої політики одної дитини) коефіцієнта заміщення 2,1 – існують достовірні прогнози, що чисельність населення Китаю досягне піку в 2022 році і що народжуваність продовжить знижуватися, а смертність перевищить народжуваність на шість мільйонів в 2025 році. За прогнозами, населення Росії скоротиться з 146 мільйонів сьогодні до 121 мільйона в 2050 році.

Історично війни часто починаються через прорахунки, засновані на необґрунтованих оцінках розвідки та недооцінці противника. У випадку стратегічної конкуренції США з Китаєм і Росією ризик війни зріс не через зростання останніх, а через те, як Китай і Росія оцінюють реальні короткострокові наслідки рішення Вашинґтону переорієнтувати свою оборонну стратегію на засади конкуренції великих держав і конфліктів замість боротьби з тероризмом і державного будівництва. Чи почнеться війна, залежатиме від того, наскільки сильно Пекін і Москва побоюються глобальної зміни сил в наступне десятиліття і наскільки вони прагнуть використати свої – ними ж оцінувані – відносні переваги для переділу світу.

Ендрю Мічта є деканом Коледжу міжнародних досліджень та досліджень безпеки Європейського центру досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла в Гарміш-Партенкірхені, Німеччина, і колишній професор Військово-морського коледжу США.