Зі Стрия пишуть нам: В четвер 26-ого м. м. відбув ся в Стрию першій в сїм сезонї концерт "Стрийского Бояна". Концерт сей був неначе пробою огневою, котру мало перебути молоде товариство, розвиваюче ся серед дуже неприязних обставин. Одною з головних перешкод скорого розвою товариства єсть брак діріґента в місци. Тим більша заслуга тут оо. Емилія Гаврима і Володимира Нижанковского, котрі не жалуючи труду і часу приїздили по два і три рази тижднево з села до Стрия на проби. Другою перешкодою був звичайний в менших містах брак відповідних сил співочих, особливо мужеских. Досить сказати, що до недавного часу не було нї одного першого тенора і се було "каменем претановенія" для розвою товариства, а той камінь зсунув ся доперва з приходом до Стрия п. Володимира Устіяновича, тенора, котрим не повстидав би ся найлїпшій хор. Здавалось би, що з такими слабими силами неможливо було-б устроїти концерт. І хто знає, деинде може би оно не вдало ся, но Стрий має одну дуже гарну прикмету. Русини тутешні виключили з поміж себе всякі спори партійні, а що більше, нема між ними навіть звичайних по всїх менших містах непорозумінь, що вивязують ся з личної амбіції; де йде о загальну цїль, лучать ся всї і спільно поступають до одної мети.
Так сталось і з концертом. Многі похитували з недовірєм головою, видячи видруковану проґраму концерту, в котрій містились досить трудні до відспіваня куснї, і зі страхом пошептували собі, що готова вийти якась "ґepeґa". Тим милїйше було опісля розчарованє, коли концерт цїлий випав зовсїм удачно. Навіть такій тяжкій кусень, як "Хустина" Топольницкого, йшов зовсїм поправно, а найкрасше вражінє зробило тут сольо п. Устіяновича "Доле-ж моя, доле", котре він відспівав з великим чувством і зрозумінєм. Рівно-ж добре випав другій хор мішаний "Вулиця", Филарета Колесси і подобав cя публицї так, що хор мусїв частину повторити. Слабше випали хори мужескі, хоч і ту обійшлось без всяких разячих похибок. Загально подобалось тріо "Ночевала тучка золотая" відспіване пп. Реваковичевою [сопран] Устіяновичем [тенор] і Вахнянином [бас]. При тій нагодї мусимо згадати, що проф. Иван Вахнянин, мимо занять свого званя з охотою посвячує свій вільний час праци над розвоєм тутешного Касина і Бояна і він є неначе spiritus mоvens обох сих товариств.
При справозданю з концерту годї також поминути прекрасної гри на фортепян п-ни Каленюківної, принятої публикою загальними симпатичними оплесками.
Осібно мусимо посвятити кілька слів ще одному участникови концерту, п. Левиньскому. Се одинокій Поляк, що був на концертї, і то не яко прислухуючій ся. Він цїлком безкористовно обіймив акомпанемент, ба що більше, дав навіть свій фортепян, бо касиновий був сильно розстроєний. Треба признати, що так доброго акомпанятора трудно знайти. Що більше, по укінченю концерту, коли почали ся танцї, він не даючись просити, хоть змучений, грав на фортепянї до танцю на переміну з п-ею Бобикевичевою і п-ою Нижанковскою. Тож не дивно, що п. Левиньскій завсїгди і зі всїх сторін дізнає від Русинів як навщирійшої симпатії, бо-ж добре заслужив собі на неї.
По концертї наступили танцї і весела забава протягнулась до 4-ої години рано. Вже то Русини звичайно уміють бавити ся, щиро і сердечно, но в Стрию тота сердечність осягнула здаєсь свого верху. В цїлім товаристві панує така гармонія, що навіть і новак [до яких і я тут належу] чує ся від разу як в рідній хатї. Дай Боже, щоби подібні відносини воцарили ся і в инших містах нашої Галилеї!
Дѣло
08.12.1896