Як лаври Мільтіяда Темістовлеви, так слава Бісмарка не давала спати п. Вахнянинови. Але всї єго змаганя, дорівнати зелїзному канцлєрови, якось не удавали ся. Переміг Бісмарк Наполеона III. і Французів — то спробовав п. Вахнянин стерти на порох посла Новаковского і радикалів, та... лише ганьби набрав ся. Віддав Бісмарк цїлу Нїмеччину свому панови, старому цїсареви Вільгельмови — то схотїв п. Вахнянин всїх Русинів народовцїв віддати свому-ж панови ґр. Баденьому, між тим... опинив ся сам по-за "Народною Радою". Аж поробив Бісмарк, лютий на Капрівого та Вільгельма II., сензаційні виявленя в своїм "ляйборґанї" Hamburger Naсhrichten, котрі повторила вся европейска праса — отже й п. Вахнянин, лихій на п. Романчука, поробив ще сензаційнїйші ревеляції в своїм лайборґанї "Буковина", котрі повторяла зараз — "Народна Часопись". Вправдї инша праса якось мовчить о них, але ми зробимо п. Вахнянинови ту приємність і займемо ся єго ревеляціями, а навіть доповнимо их там, де вроджена скромність велїла авторови заховати дискрецію. Тілько-ж не будемо винні, коли до попередних компромітацій єго прилучить ся ще одна.
Але наперед мала примітка. Кождому, хто мав щастє близше стикати ся з п. Вахнянином, знана єго надзвичайна до наївности посунена легковірність в політичних справах. О тій легковірности, о тім абсолютнім недостатку критичного змислу кружать навіть всякі приказки.
Отже п. Вахнянин, котрий в своїй першій бесїдї в радї державній так славно оборонив ґр. Баденього за єго слова "obejdę się bez tych panów", надіслав до "Буковини" статью під надписом "Нові ревеляциї", в котрій боронить ґр. Баденього від закиду недодержаня умови з р. 1890 та розказує, в якій спосіб пос. Романчук, будучи ще головою руского клюбу в радї державній, зірвав з ґр. Таффим. Сей розказ такій цїкавий, що мусимо єго в цїлости повторити.
П. Романчук — сказано в "Нових ревеляціях" — був з другим послом руским [р. 1892?] у ґр. Таффого на авдієнції і предложив меморандум, в котрім було 28 постулятів. Таффе переглянув се меморандум і сказав: "Се споре число, 28 точок. Тут домагаєтесь навіть именованя руского міністра. Чи не буде сего за богато нараз? Може би Ви могли менї указати на ті точки, котрі суть наглїйші і лекші до виконаня?" На сей заміт підняв ся пос. Романчук з крісла і заявив Таффому таке: "Єсли правительство не може вдоволити нашим бажаням, то мусимо заявити, що ми не в салї дальше піддержувати єго". На таке dictum acerbum відповів Таффе: "So muss ich leider auf diese Unterstutzung verzichten" — і оба розійшли ся.
В такій ось спосіб розказує п. Вахнянин про зірванє п. Романчука з ґр. Таффим і додав отсю свою замітку: "З сего виходить, що пос. Романчук або не зрозумів тогдї всеї ситуації, ставляючи цїлу свою політику на одну карту, або що він хотїв зірвати всякій контакт з правительством, домагаючись полагоди постулятів руских з такою наглостію, одним почерком пера." А що цїлий факт дїйстно так відбув ся, як тут представлено, о тім п. Вахнянин знає "з жерела достовірного, бо від мужа державного, перед котрим пoк. ґр. Таффе розкрив цїлу розмову свою з рускими депутатами".
Отже ми доповнимо ту "ревеляцію" п. Вахнянина і виявимо, що тим "достовірним жерелом", тим "мужем державним", котрий єму всьо розказав, єсть екс-міністер п. Залєскій. Тількож мусимо зараз додати, що п. Залєскій, сли дїйстно так говорив, то немилосердно зажартував собі з п. Вахнянина, за що, розуміє ся, п. Вахнянин може і повинен навіть зажадати від него сатисфакції. Бо ось кілько правди в цїлім тім фактї.
В половинї липня 1891 р., по скінченю першої сесії ради державної, пос. Романчук, після ухвали руского клюбу, передав ґр. Таффому спис "найпильнїйших національних потреб галицких Русинів". Той спис обіймав 9 точок, в котрих найважнїйша була: щоби "дотеперішна система переслїдуваня і упослїджуваня Русинів зі сторони правительства і єго орґанів була занехана, а Русини були трактовані зарівно як инші народности". Инші точки обіймали: поворот руских урядників з Мазурщини, обовязок знаня руского язика у всїх урядників всхідної Галичини, руску переписку урядів з Русинами, рускі написи в будинках урядових і кілька справ шкільних що-до університетів, ґімназій і учительских семинарій. Відпис тих постулятів дав пос. Романчук п. Залєскому яко "міністрови для Галичини", а в части також міністрам Ґавчови і Шенборнови, о скілько котрі справи входили в их ресорт. Таффе і инші міністри, окрім п. Залєского, приймали сі постуляти прихильно, Таффе висказав при тім задоволенє своє з поступованя руских послів.
В кілька місяцїв потім, коли помимо урґованя у ґр. Баденього не було анї познаки зміненої системи анї поодиноких "концесій", пос. Романчук, зійшовши ся з ґр. Таффим в парляментї, пригадав єму свої постуляти. Таффе викручував ся і зсилав ся на намістника ґр. Баденього. До зірваня з ним зовсїм не прийшло, тілько що "рускій клюб" з часом зі становиска "прихильно вижидаючого" перейшов на становиско "вільної руки" і на сїм ще півтора poку оставав, ба в грудни 1892 р. голосував навіть за фондом диспозиційним, хотя без заявленя довіря. Отже не було анї авдієнції Романчука з другим руским послом, анї 28 постулятів, анї бесїди о рускім міністрі [!], анї часткової оферти Таффого, анї зірваня Романчука, анї такої відповіди міністра. Факт єсть, що міністри ждали пропозицій намістника, а намістник, насупротив своїх зобовязань з 1890 р., нїчого не робив, хотя єго урґовано.
На тім могли би ми цїлу ревеляцію п. Вахнянина скінчити. Може він і рускі рептильки стануть трошки осторожнїйшими, хотя ми, розуміє ся, не маємо нїчого против тому, щоби подібних ревеляцій сензаційних подавали ще як найбільше. Але за-для повноти представленя розправимо ся ще й з иншими важнїйшими виводами п. Вахнянина.
Отже п. Вахнянин каже, що умови жадної не було, бо в конституційній державі не все зависить від празительства. — Власне ж длятого умова була так уложена, що обіймала лише те, що від правительства caмого зависїло. Таж згадані 9 точок, котрих відпис п. Залєскій може ще й має у і себе, відповідали взагалї умові, — а котрої-ж з тих точок правительство не в силї було би виконати? Та й коли не було умови, то як же-ж міг у вересни 1892 р. навіть п. Барвіньскій бути в депутації у намістника, котра прийшла сказати, що правительство умови не додержало?... О тій депутації наші урядовцї тепер взагалї нїчого не хочуть чути, як п. Вахнянин не хоче чути о тім, що він до свого вибору на посла був завзятим опозиціоністом і ситуацію Русинів та систему правительства представляв в найчорнїйших красках, аж нараз, через сам тілько єго вибір, та ситуація і та система стали ясно-рожевими!... І супротив того так ясного стану річи ви, пп. урядовцї, і ви, рептильки, маєте ще чоло, що пробуєте туманити руску суспільність?!
Ще тілько одно згадаємо, бо дїйстно гидь збирає бабрати ся в тім болотї. П. Вахнянин каже, що дир. Цеглиньскій несправедливо зробив заміт руским послам, що они "великій капітал розміняли на дрібну монету, на т. зв. концесії". Тут ми вже возьмемо в оборону п. Цеглиньского. Справдї, великій капітал — то зміна системи, а тої все домагав ся пос. Романчук, стоячи на принципіяльнім становищи; однак посол Барвіньскій замість того капіталу побивав ся дїйстно тілько за дрібною монетою концесійок...
П. Вахнянин кінчить своє письмо словами: "Нинї лишилось послови Романчукови не богато союзників в радї державній крім Вашатого, Пернерсторфера і Люеґера. Чи однакож ті панове спасуть Русь? се питанє повинен собі поставити загал Русинів!" — Лишаємо на боцї твердженє о союзниках п. Романчука, а згадаємо хиба, що він на свої интерпеляції і свої внесеня мав якось більше як тих трех послів. Ми й признаємо, що анї они анї навіть ті 100 послів, що підписали остатну интерпеляцію посла Романчука против ґр. Баденього, Руси не спасуть. Русь мусить передовсїм сама над своїм спасенєм трудити ся. Але чи спасе Русинів тая сервілістична політика, котра, як кому в лице плюють, велить казати, що дощ паде? Над тим питанєм нехай застановить ся — не загал Русинів; бо той вже застановив ся, але — славетна компанія наших урядовцїв!...
Дѣло
10.11.1896